7. Сутність і структура міжнародної економічної системи

Міжнародна економіка – це сукупність національних господарств, пов'язаних між собою системою міжнародних економічних відносин.

Міжнародна економічна система – сукупність національних економічних систем у їхній взаємодії на основі міжнародного поділу праці з відповідним механізмом регулювання.

Складовими елементами міжнародної економічної системи є насамперед національні економічні системи, що являють собою сукупність взаємопов’язаних в організаційному, технологічному та економічному плані галузей і сфер господарської діяльності країн, які через зростання їхньої відкритості у взаємодії одна з одною формують світові ринки і перетворюють виробництво товарів і послуг на міжнародну економічну діяльність.

Структура міжнародної економіки має два напрями: 1) напрям розвитку та дослідження політико-соціально-економічних елементів міжнародної економіки, які функціонують протягом тривалого часу і визначають основні перспективні шляхи розвитку міжнародної економіки; 2) цьому напряму належать – соціально-економічні принципи структуризації міжнародної економіки, на основі яких можна його виділити і розглядати сучасну господарську структуру.

8. Системні ознаки міжнародної економіки

Ознаки міжнародної економіки є:

-розвинута сфера міжнародного обміну товарами на базі міжнародної торгівлі;

-розвинута сфера міжнародного руху факторів виробництва, перш за все в формах вводу – виводу капіталу, робочої сили і технології;

-міжнародні форми виробництва на підприємствах. розташованих в декількох країнах, в першу чергу в рамках ТНК;

-самостійна міжнародна фінансова сфера, не пов’язана з обслуговуванням ні міжнародного руху товарів ні руху факторів виробництва;

-система міжнаціональних і наднаціональних, міждержавних і недержавних механізмів міжнародного регулювання в цілях забезпечення збалансованості і стабільності економічного розвитку;

-економічна політика держав, яка виходить із принципів відкритої економіки.

10. Суть та фактори розвитку міжнародного поділу праці

МПП — це найвищий ступінь розвитку суспільно-територіаль­ного поділу праці між країнами, основою якого є економічно вигід­на спеціалізація окремих країн і обмін випущеною продукцією виз­наченої кількості та якості.

У країнах, які широко використовують можливість брати участь в МПП, як правило, вищі темпи економічного розвитку. Яскравим прикладом є розвиток Японії, Німеччини, "нових індустріальних країн" — Гонконгу, Тайваню, Сінгапуру та Південної Кореї. І на­впаки, в країнах, які не зуміли зайняти своє місце у МПП, — нижчі темпи розвитку або навіть спостерігається згортання виробництва.

Серед чинників розвитку МПП треба відзначити:

• природно-географічні (відмінності у кліматичних умовах, території, чисельності населення, економіко-географічному положенні, наділеності природними ресурсами, наявності моря чи виходу до моря, наявності великих річок чи озер);

• соціально-економічні (робоча сила, НТП, виробничий апарат, масштаби і серійність виробництва; темпи створення об’єктів виробничої і соціально інфраструктури; особливості історичного розвитку, виробничих і зовнішньоекономічних. традицій; соціально-економічний тип національного виробництва і зовнішньоекономічних зв’язків; соціально-економічний розвиток сусідніх народів (країн);

• науково-технологічний прогрес (розвиток науки, рівень розвитку НДДКР, технологічна диверсифікація, рівень морального зношення основних засобів виробництва).