43. Нетарифні інструменти регулювання зовнішньої торгівлі.

Нетарифні обмеження можуть запроваджуватися за рішенням органів виконавчої та місцевої влади.

Розрізнябть такі нетарифні обмеження:

-Кількісні обмеження

-приховані методи

Кількісні обмеження — це адміністративна форма регулювання, що передбачає встановлення максимального обсягу товару певної номенклатури, який дозволений для експорту чи імпорту протягом визначеного часу (наприклад року або кварталу). Кількісні обмеження є більш жорстокою формою обмежень порівняно з митами

Розрізняють такі кількісні інструменти нетарифних обмежень:

—ембарго;

—квотування (контингентування);

—ліцензування;

—"добровільні" обмеження.

Ембарго — це заборони імпорту та/або експорту. Ці заходи є вимушеними, вони визнаються міжнародною практикою, виступають у відкритій та завуальованій формі.

Квотування — обмеження щодо експорту-імпорту товарів певної кількості

"Добровільне" обмеження експорту — угода між урядом країни-імпортера та урядом та/або компаніями країни-експортера про обмеження поставок товару у рамках узгоджених обсягів в обмін на відмову імпортуючої сторони від введення жорстких обмежень на імпорт, загроза введення яких використовується як засіб тиску при підготовці укладення угоди.

Приховані методи:

-Технічні барєри

-Внутрішні податки і збори

-Державні закупки

- вимоги про вміст місцевих компонентів

47. Ліцензування зовнішньоекономічних операцій

 

Ліцензування зовнішньоекономічних операцій визначається  як комплекс адміністративних дій органу виконавчої влади з питань економічної політики з надання дозволу на здійснення суб'єктом ЗЕДекспорту (імпорту) товарів. 

Ліцензування експорту (імпорту) товарів здійснюється у формі автоматичного або неавтоматичного ліцензування.

Автоматичне ліцензування імпорту має бути скасовано в разі припинення обставин, що були підставою для його запровадження, а також у разі існування інших процедур, за допомогою яких можна розв'язати завдання, для вирішення яких запроваджується автоматичне ліцензування.

Неавтоматичне ліцензування визначається як комплекс адміністративних дій органу виконавчої влади з питань економічної політики з надання суб'єкту ЗЕД дозволу на здійснення протягом визначеного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо яких встановлюютьсяпевні квоти (кількісні або інші обмеження). Неавтоматичне ліцензування експорту (імпорту) як адміністративна процедура з оформлення та видачі ліцензії використовується в разі встановлення квот (кількісних або інших обмежень) на експорт (імпорт) товарів.

Ліцензія видається, якщо заявку та інші подані документи оформлені з додержанням вимог, установлених законодавством.

49. Приховані методи регулювання ЗТ.

Основні приховані методи:

—технічні бар´єри;

—внутрішні податки та збори;

—державні закупки;

—вимоги про вміст місцевих компонентів.

Технічні бар´єри — усі державні заходи контролю та обмежень, пов´язані з вимогами до технічних параметрів товару, які можуть бути використані як засіб обмеження доступу тих чи інших товарів на внутрішній ринок країни.

Технічні бар´єри різноманітні за своєю природою та формами прояву. Вони можуть встановлюватись у вигляді:

—стандартів;

—технічних норм і правил;

—вимог до безпеки товарів;

—вимог до упакування, маркування та інших технічних характеристик продукції.

Внутрішні податки та збори — приховані методи торгової політики, спрямовані на підвищення внутрішньої ціни імпортного товару й скорочення внаслідок цього його конкурентоспроможності на внутрішньому ринку. Вони не є предметом міжнародного регулювання, а знаходяться цілком у компетенції національних органів влади, як центральних, так і місцевих.

Вимоги про вміст місцевих компонентів — прихований метод торговельної політики держави, який законодавчо встановлює частку участі національних виробників у виробництві імпортованого товару. ряди розвинених країн використовують вимогу про вміст місцевих компонентів з метою запобігання переміщення виробництва у країни, що розвиваються, з більш дешевою робочою силою і зберегти тим самим рівень зайнятості.

Державні закупки — прихований метод торговельної політики, який вимагає від державних органів та підприємств придбати певні товари лише у національних фірм, незважаючи на те, що ці товари можуть бути дорожчі за імпортні. Найчастіше така політика по­яснюється вимогами національної безпеки.