4. Правова культура професійної групи

Правова культура професійної групи або професійна правова культура , - одна з форм правової культури , притаманна тій спільноті людей , що професійно займаються юридичною діяльністю , яка потребує фахової освіти і практичної підготовки .

Як правило , це культура робочої групи , члени якої є службовими особами , і носіями службової правової культури. Професійній правовій культурі робочої групи та її членам властивий вищий ступінь знання і розуміння правових явищ у відповідних галузях професійної діяльності.

Професійна свідомість характеризується як су­купність юридичних професійних правових знань, почуттів, емоцій, оцінок, настанов, мотивів, що характерні для представників відповідної групи та формуються завдяки професійній діяльності й на­вчанню.

Правова культура професійної групи припускає :

1) знання законодавства і можливостей юридичної науки ;

2) переконаність у необхідності і соціальності корисності законів і підзаконних актів ;

3) уміння користуватися правовим інструментарієм – законами та іншими правовими актами в повсякденній діяльності , вдаватися до використання всіх досягнень юридичної науки і практики при прийняті і оформленні рішень.

1.5 Типи правової культури

З вивченої літератури ми дійшли до висновків, що як би не були різноманітні підходи до виявлення означення вони виділили загальні:

- Право;

- Правосвідомість;

- Правові відносини;

- Законність;

- Правопорядок;

- Юридичні акти;

- Державні правові інститути.

Виділяють три типи правової культури громадян:

- Цивільний;

- Подданнічеський;

- Перехідний.

Цивільний тип характеризується високим рівнем правових знань, юридичній письменності і високою правовою активністю громадян,їх переконаністю в тому, що захист власних прав і свобод - це справа кожного.

Подданнічеський тип характеризується низькою правовою обізнаністю громадян і їх небажанням отримувати ці знання. Представники даного типу схильні вважати, що захист прав і свобод - це справа державних органів, до самих же правоохоронних органів вони відносяться негативно.

Для представників подданнічеського типу правової культури характерно вирішувати проблеми силовими методами, уникаючи звернення по допомогу до закону, професійних юристів. Перехідний тип поєднує в собі риси, що належать цивільному і подданнічеському типам. Для сучасної України характерні всі три типи правової культури.

Одним з найважливіших елементів правової культури є правосвідомість. Її можна розглядати як сукупність поглядів, ідей, відчуттів, настроїв тих, що відносяться до права. Це і само уявлення окремої особи про право, погляди на роль права в житті суспільства і держави, уявлення людини про відповідальність перед іншими людьми, державою і суспільством. Правосвідомість відображає соціально-політичний, економічний, культурний розвиток суспільства, отже, є історичним поняттям тобто, прив'язаним до конкретної історичної епохи і тісно взаємодіє з політичною свідомістю, мораллю, релігією, філософією і наукою.

Структура правосвідомості представлена правовою ідеологією і правовою типологією. Формування правосвідомості починається із засвоєння етичних цінностей, норм в сім'ї, школі, традицій держави.

Аналізуючи вибрані мною теоретичні джерела, я з'ясувала, що сучасна Україна знаходиться в ситуації культурно-правової кризи. Одним з серйозних проявів цієї кризи є низький рівень правової культури громадян. Це виявляється не тільки в поганому знанні законів, але і неповазі до них. Правознавці характеризують цю ситуацію як правову антикультуру. Вона виражається в правовій неписьменності, в правовій нігілізації і в правовому цинізмі. Такий феномен як правовий нігілізм і нігілізм взагалі - тривале і поширене в світі явище, яке з'являється на певному етапі розвитку європейської цивілізації. Суть правового нігілізму полягає в негативному і неповажному відношенні до права, законів і нормативного порядку. Основними причинами правового нігілізму є юридична неграмотність і правова невихованість основної маси населення. Виділяють деякі відмінні риси правового нігілізму в Україні на сучасному етапі:

• Масовість правового нігілізму розповсюджується не тільки серед громадян, але в державних структурах, в законодавчій і виконавчій гілках влади, в правоохоронних органах;

• Демонстративний, агресивний і неконтрольований характер правового нігілізму;

• Правовий нігілізм може виявлятися в різних формах: кримінальний, виявлятися як «вгорі», так і «внизу» суспільства, як в професійних шарах, так і на побутовому рівні. Правовий нігілізм деяких громадян складається з втрати віри у право. 40% опитаних нами одеситів упевнені в актуальності народної мудрості «Закон що дишло, куди поверну, туди і вийшло».

Я вже відзначала, що правова антикультура сучасного українського суспільства виявляється не тільки в правовому нігілізмі, але і в правовому цинізмі. Правовий цинізм характерний для асоціальних і кримінальних суб'єктів. Він виражається в готовності і умінні використовувати юридичні знання для здійснення злочинних діянь. І правовий нігілізм, і правовий цинізм однаково небезпечні і не відповідають нормам життя в цивільному суспільстві і правовій державі. Високий і низький рівень культури особи складається з декількох чинників: освіти, соціального і матеріального положення, індивідуальних якостей особи. [8]. З прочитаних мною наукових статей по проблемах правової культури, з проведеного мною опиту, аналіз анкет, а також інтерв'ю з працівниками правоохоронних органів, бесід з батьками я прийшла до висновку про те, що велика частина населення України і нашого міста стурбовані низьким рівнем правової культури особливо в середовищі підлітків. Проблема, яка мною розглядається в цьому дослідженні, особливо актуальна в період формування цінностей громадянського суспільства.

Для підвищення рівня правової культури існують наступні шляхи:

• Підвищення загальної і правової культури громадян;

• Вдосконалення українського законодавства;

• Регулярна профілактика правопорушень;

• Масова освіта і правове виховання населення, особливо молоді.

Для розповсюдження правових знань необхідно використовувати всі що є у розпорядженні держави і суспільства засоби: літературу, мистецтво, школу, церкву, друк, радіо, телебачення, спеціальні учбові заклади, оскільки, на їх думку, правове виховання є основним елементом ідеологічної функції держави. Якщо держава хоче добитися пошани до правопорядку, то, перш за все вона сама повинна проявляти пошану до прав і свобод особи. Громадянам необхідно бути упевненим в тому, що у разі порушення їх прав держава забезпечить їх захист. Необхідно відмітити, що правові знання можна придбати в процесі навчання достатньо швидко, але формування переконань - процес триваліший. Особливу роль можуть зіграти сім'я і школа. В умовах інформаційного суспільства значну роль в наданні допомоги для забезпечення громадян необхідними юридичними знаннями відводиться Інтернету. Фахівці стверджують, що вплив, який надає Інтернет на формування правової культури, сприяє залученню до правового і політичного процесу широкого круга громадян. Використання Інтернету дозволяє на основі розвитку нових технологій більш повно використовувати творчий потенціал громадян, людина стає не пасивним одержувачем інформації, а формує модель соціально активної особи.

Підводячи підсумок можна констатувати що:

1. Правова культура є невід'ємною частиною культури взагалі;

2. Важливим аспектом вивчення правової культури є виділення правової культури суспільства , правової культури особи і правової культури професійної групи;

3. Враховуючи велику кількість визначень поняття,,правова культура,, в сучасній науці , можна говорити про те, що процес формування єдиного і загальновизнаного значення поняття,, правова культура,, далекий від завершення;

4. Правова культура повинна розглядатися не тільки як сукупність елементів що відносяться до сфери має рацію, але і як важливий регулятор соціальних відносин;

5. Особливості правової культури не тільки не благають її значення в житті суспільства, але, навпаки, актуалізують необхідність вивчення правової культури, необхідність розробки методів її підвищення, зокрема щеплення усвідомлення права як найважливішу соціальну цінність.

Примітки:

[1] Русинов Р.К. Правосознание и правовая культура//Теория государства и права.-М.: Педагогика,1997.-С.368

[2] Третяк С.Б. Правове забезпечення правової культури населення як умова створення основ громадянського суспільства// Право України.-2005.-№4.-С. 45

[3] Воєводин Л.Д. Юридический статус личночти Украины.-К.,1997.-С.159

[4] Васильєв А.Н. Правове категории. Методологические аспекты разработки системы категорій теории права.-М: Юридическая література, 1976.-С.166

[5] П’ятін В.С. Правова культура-це важливо// Шкільний світ.-2000.-№1.-С.11

[6] Русинов Р.К. Правосознание и правовая культура//Теория государства и права.-М.: Педагогика,1997.-С.481

[7] Третяк С.Б. Правове забезпечення правової культури населення як умова створення основ громадянського суспільства// Право України.-2005.-№4.-С. 35

[8] Матузов Н.И. Правовой нигилизм и правовой идеализм // Теория государства и права.- №8.-1997.-С.28