Зміст

Вступ…………………………………………………………………………ст.3-7

Розділ І Теоретичне дослідження поняття «Правова культура» 1.1 Культура і право………………………………....................................ст.8-11

1.2 Правова культура суспільства……………………………………....ст.12

1.3 Правова культура особи………………….………………………….ст.13

1.4 Правова культура професійної групи ……………………………… ст 14

1.5 Типи правової культури …………………………………………..ст.15-19

Розділ ІІ Експериментальне дослідження формування засад правової культури серед підлітків та жителів мікрорайону Лузанівка….............ст.20-22

1. Результати анкетування …………………………………………...ст.23-29

2. Інтерв’ ю…………………………………………………………….ст.30

Заключення ………………………………………………………………ст.31-34

Література ……………………………………………………………….ст.34-35

Вступ

Проблема роз­будови громадянського суспільства, демократи­чної правової держави є безпосередньо пов'язаною із розвитком правової свідомості і правової культури. Саме правова культура та правове виховання населення є со­ціальною гарантією дії верховенства правового закону в суспільстві. Слід зауважити, що науко­ве мислення та наукова правосвідомість у взає­модії із правовим мисленням і правосвідомістю особистості, які є головними елементами право­вої культури, здійснюють активний вплив на ре­алізацію верховенства правового закону.[1]   

Актуальність вибраної теми визначається наступними причинами:

• У сучасних умовах ми спостерігаємо, інтерес суспільства до права, формування відчуття пошани до закону, прагнення частини громадян до встановлення правопорядку і отримання елементарних юридичних знань по здійсненню, захисту і дотриманню своїх прав і свобод - це з одного боку;

• З іншого боку, частина дорослого населення України не орієнтується в законодавстві, а багато хто схильний до правового нігілізму, який характеризується негативним, неповажним відношенням до права, законів і правопорядку. Найбільш небезпечним, на наш погляд, є підлітковий правовий нігілізм, оскільки він носить масовий характер і може виражатися в кримінальній формі (про що свідчить зростання дитячих і підліткових правопорушень як в цілому по місту, так і в нашому мікрорайоні).[2]

Проблема правової культури стає найбільш актуальною в період суспільної трансформації, коли міняються цілі, цінності, встановлюються нові правові норми. На сьогоднішній день правова свідомість і правова культура набула нового визначення. Цю проблему досліджували такі ук­раїнські вчені, як В.Д.Бабкін, М.І.Коцюба, В.А.Котюк, П.Ф.Мартиненко, А.Р.Мащок, Є.В.Назаренко, П.М.Рабінович, В.М.Селіванов, С.А.Тихонова та ін. В їх працях характеризується нова сутність правової культури, а саме: правова культура не зводиться лише до правосвідомості громадян суспільства. Вона визначається як сукупність досягнень суспільства, його соціаль­них груп та

громадян у галузі регулювання суспі­льних відносин, яке забезпечує верховенство пра­ва в суспільному житті, тобто панування у суспі­льному житті правових принципів справедливос­ті і гуманізму, захисту  прав і свобод людини, її честі і гідності, реальне забезпечення місця люди­ни як вищої соціальної цінності. Учені сучасної України (А.П.Заяць, В.В.Копейчиков, П.М.Рабінович та ін.) пов'язують роз­будову в Україні громадянського суспільства із суттєвим підвищенням правосвідомості громадян, їх правової культури, законослухняності, подоланням явищ правового нігілізму, професійної де­формації. Вони розглядають розвиток правової культу­ри як умову розвитку України. Розбудова в Україні соціальної, демократичної, правової держави потребує суттєвого підвищення правосвідомості громадян, їх правової культури, законослухняності, подолання явищ правового нігілізму тощо. У Засадах державної політики України в галузі прав людини, затверджених постановою Верховної Ради України від 17 червня 1999 p. № 575-X1V підвищення рівня правової культури і правосвідомості людини і громадянина, формування поваги до закону та визначення механізму захисту їх прав, значення діяльності в цій галузі піднято до рівня основних напрямів державної політики.[3] Проблема правової культури (суспільства, особи, держави, окремих категорій громадян), незважаючи на деяку активізацію досліджень у цій галузі, залишається недостатньо розробленою у юридичній науці. Досі нема ясності у понятійній характеристиці правової культури особи і суспільства, її структурі, щодо співвідношення різних елементів, а також пов'язаної з нею категорії — правосвідомості людини і громадянина. Подальшого дослідження потребує також визначення місця правової культури у системі соціокультури, пошук шляхів і способів її формування.[4] До часів незалежності України у визначенні поняття правової культури увага акцентувалась на суб'єктивно-психологічних характеристиках: знання особою законодавства, усвідомлення змісту і спрямованості законів та підзаконних актів, формування поваги до них, почуття законності та справедливості. При цьому недостатньо враховувалась світова теорія культури — фундамент правової культури як суспільства, так і кожної людини зокрема. У 80—90-х роках з'явились цікаві праці правового, філософського, соціологічного характеру, у яких зачіпався надто широкий спектр проблем правової культури суспільства, особи. Це дало змогу аналізувати правову культуру комплексно у більш широкому плані. Основу цього аналізу складає таке розуміння правової культури, за яким право інтерпретується як важлива соціально-культурна цінність, невід'ємний елемент правової культури суспільства, що інтерналізу-ється особою. Жодне суспільство не може існувати без взаємодії своїх членів одне з одним, з соціальними осередками, з самим суспільством. У процесі взаємодії відбуваються зіткнення інтересів, мотивів, волі учасників соціального спілкування. На певному етапі суспільно-історичного розвитку на перший план виступає право як один із ефективних засобів координації взаємодії, регулювання діяльності державних органів, громадських організацій, представників різних прошарків суспільства. Правова форма регулювання, правова культура, норми і цінності права — це, як зазначає Є. Аграновська, елементи соціо-нормативної культури суспільства. У 70-х роках існував двосторонній підхід до визначення правової культури: з позицій ідейно-правового стану суспільства на певному етапі його розвитку і з точки зору з'ясування сукупності таких компонентів як знання права, вміння застосовувати закон та поваги до нього. Внаслідок такого дуалізму зовнішня форма існування правової культури і внутрішній зміст психології людини, її правова позиція ніби-то не взаємодіяли, а існували незалежно одна від одної. Це, звичайно, суперечить реальній сутності, оскільки саме через засвоєння предметних форм у юриспруденції (і правових норм, і нормативних актів, і громадської правосвідомості), як слушно зазначає В. Сальников, відбувається розвиток індивідуальної форми правової культури людини — збагачуються її правові знання, набуваються звички керуватися законом, поважати право. Отже, поширені у 70—80-х роках в юридичній літературі визначення правової культури, хоч і були правильними за своєю суттю, все ж не задовольняли потреби теорії і практики правового регулювання, а тим більше — демократичного суспільства, оскільки вони недостатньо адекватно характеризували досліджуване явище.На сьогоднішній день, існує більш ніж 250 визначень правової культури. І з кожним роком їх кількість зростає.

Мета дослідження: виявлення та теоретико-єкспереиментальне обґрунтування комплексу шляхів і методів формування правової культури учнів та громадян певного району як основи демократичного та правового суспільства.

Об'єкт дослідження: правова культура підлітків.

Предмет дослідження: Форми і методи формування правової культури підлітків ОЗОШ №23 та жителів мікрорайону Лузанівка.

Гіпотеза дослідження: Ми припустили, що рівень правової культури підвищується, якщо підлітки та громадяни певного району будуть включені в систему правової освіти. Завдання дослідження:

1) Вивчити зміст поняття,, Правова культура,, ,дослідити структуру,функції і типи правової культури.

2) Досліджувати рівень правової культури підлітків ОЗОШ №23, з'ясувати причини, які впливають на формування правової культури підлітків та громадян, а також визначити шляхи подолання правових нігілістичних тенденцій в підлітковому середовищі м. Одеси.

У дослідженні були використані наступні методи :

-бесіди з учнями школи;

- інтерв'ю;

-соціологічне опитування;

-анкетування;

-метод математичного аналізу;

-аналіз наукової літератури.

Структура даної роботи відповідає завданням данного дослідження:

Вступ

Розділ І Теоретичне дослідження поняття «Правова культура».

Розділ II Експериментальне дослідження формування засад правової культури серед підлітків та жителів мікрорайону Лузанівка:

1.1.Результати анкетування ;

1.2. Інтерв'ю .

Заключення

Література

Примітки:

[1] П’ятін В.С. Правова культура-це важливо// Шкільний світ.-2000.-№1.-С. 11

[2] Матузов Н.И. Правовой нигилизм и правовой идеализм // Теория государства и права.- №8.-1997.-С.36

[3] Менюк О.В. Правова культура в умовах розбудови незалежної України: поняття,структура // Право України.-2001.-№4.-С.23

[4] Третяк С.Б. Правове забезпечення правової культури населення як умова створення основ громадянського суспільства// Право України.-2005.-№4.-С. 35

Розділ I Теоретичне дослідження поняття «Правова культура»

1. Культура і право

Право, як і мораль, релігія, політика, мистецтво і економіка – один з елементів культури. Щоб зрозуміти зміст правової культури, необхідно розглянути, що є культура взагалі. Поняття культура походить від латинського слова соlеге - обробляти, покращувати грунт. Похідне від нього слово cultyra (обробіток, виховання, освіта, розвиток, шанування) має ширше значення. Стародавні римляни називали культурою діяльність, пов'язану з обробітком, обробкою, поліпшенням чого-небудь. Складовою духовної культури суспільства є правова культура , що фіксує сукупність досягнень суспільства у сфері захищеності прав і свобод громадян, поясненні правових ідеалів та цінностей , розвитку правових феноменів загалом.[1] У сучасній юридичній науці існують різні підходи до визначення правової культури. Налічується близько 250 різних наукових позицій з питання визначення правової культури. Якщо розглядати дане поняття в широкому розумінні, то правова культура - це суспільно – правовий феномен , який включає в себе найсуттєвіші результати сукупного правового досвіду суспільства , насамперед право і правосвідомість , правову діяльність і правовідносини , законність і правопорядок та відображає якісний рівень розвитку правового буття. У вузькому розумінні правова культура є системою духовно - правових цінностей – правових знань , переконань , уявлень, світоглядно-правових орієнтацій , що відбиваються у правовій свідомості людей і органічно поєднані з їх соціально-правовою активністю в напрямі освоєння і творення суспільно-правового буття. У контексті загального визначення правову культуру можна представити як сукупність норм, цінностей, юридичних інститутів, процесів і форм, що виконують функцію соціоправової орієнтації людей в конкретному суспільстві (цивілізації). Правова культура займає відособлене місце в соціокультурному просторі. Повністю вона не співпадає ні з одним видом культури

(матеріальною, духовною, політичною і т. д.), створюючи своєрідне, унікальне поєднання як матеріальних, так і ідеальних, духовних компонентів. [2] Певні загальні грані мають правова і політична культури, оскільки діяльність держави, суб'єктів політичної влади виходить в сферу правових відносин, що, проте, не міняє природи цих відносин, не поглинає і не вичерпує їх повністю політичними закономірностями. Право—особлива форма і вид матеріальної і духовної творчості народу, окреміх осіб — це пласт людського досвіду, що підкоряється своїм власним закономірностям.

Яку роль грає правова культура в житті суспільства?

По-перше, правова культура — своєрідна форма гармонійного розвитку людини, через яку досягається загальний соціальний прогрес. Цей прогрес пов'язаний як із створенням власне правових цінностей (способи і засоби вирішення соціальних конфліктів, інститути забезпечення прав людини і т. д.), що збагачують особу, так і наданням суспільству необхідних юридичних умов для спокійного і впорядкованого розвитку. Право, юридичні інструменти організовують сприятливе діяльне

середовище, що виключає насильство, свавілля, руйнування матеріальних і духовних благ, накопичених за тисячоліття суспільством.[3] Правова культура виступає саме тією стримуючою формою, в якій зосереджується, обмежується і витісняється антигромадське і тому антиправова поведінка.

По-друге, правова культура є осереддям, «меморіалом» накопичених людством юридичних цінностей. Вона — їх хранитель, селекціонер, генератор і ретранслятор на інші сфери суспільних відносин. Правова культура — живий організм, всі елементи якого — норми, юридичні акти, інститути, процеси, режими, статуси — володіють якостями продуктів людського духу, копіткої праці, історичного відбору, життєвої апробації. Тому дбайливе відношення до правової культури є умова соціального прогресу, гарантія ефективності зусиль по вдосконаленню людської особи. Продукти правової культури — юридичні норми, пам'ятники права, способи вирішення конфліктів, досвід юридичної діяльності, народний правовий фольклор — потребують охорони і захисту не менше, чим традиційні культурні цінності. Руйнування культурного шару права може привести до непоправних втрат в державно-політичній самосвідомості нації і здатне породити хаос і свавілля в суспільних відносинах.[4]

По-третє, правова культура — практично єдина глобальна форма, через яку відтворюється цінність і своєрідність національних правових феноменів, — державності, правопорядку, правової системи. Культура несе в собі «генетичний код» вітчизняних юридичних явищ, служить як засобом їх збагачення в процесі узагальнено право-культурного обміну, так і особливим бастіоном від чужого інокультурного впливу, що руйнує початкові передумови національної правової ідентичності.[5] Інтернаціональний і одночасно національний характер правової культури дозволяє поєднувати і само регулювати вітчизняні і іноземні джерела правового прогресу. Названі риси правової культури пояснюють складність цього явища для пізнання, його неоднозначний гносеологічний статус, який в теорії стає темою численних поглядів, точок зору, доктрин правової культури. Інтернаціональний і одночасно національний характер правової культури дозволяє поєднувати і само регулювати вітчизняні і іноземні джерела правового прогресу. Названі риси правової культури пояснюють складність цього явища для пізнання, його неоднозначний гносеологічний статус, який в теорії стає темою численних поглядів, точок зору, доктрин правової культури.[6]

Ці концепції, уявлення, позиції, відрізняючись в конкретних інтерпретаціях поняття, зміст, структури правової культури, як правило, єдині в розумінні основних функцій, які зводяться перш за все до збереження духовних цінностей в юридичній області, передачі правового досвіду подальшим поколінням, підтримці механізмів відтворення правової свідомості народу і його впливу на життєво важливі сфери взаємин (держава, політика, економіка, міжнародні відносини і т. д.).

Основними функціями правової культури є :

• пізнавальна – засвоєння правової спадщини минулого сьогодення – вітчизняної та іноземної ;

• регулятивна – забезпечення ефективного функціонування всіх елементів правової системи і створення непохитного правопорядку;

• Нормативно – аксеологічна – оцінка поведінки особи , рівня розвитку законодавства , стану законності і правопорядку відповідно до норм права держави і міжнародних стандартів.

Залежно від носія правової культури розрізняють три її види:

- правову культуру суспільства ;

-правову культуру особи ;

- правову культуру професійної групи.