58. Види і структурні елементи культури в житті людини.

Соціологія виокремлює такі структурні елементи культури:

1. Особистісна система усвідомлюваних знань, цінностей, норм і зразків, які регулюють поведінку та діяльність. Йдеться про моральну, естетичну, політичну, професійну, гуманітарну, науково-технічну культуру особистості, рівень якої визначається її соціалізованістю, зв'язком із культурною спадщиною, розвинутістю індивідуальних здібностей.

2. Локальна система знань, норм, цінностей, зразків соціальної групи, спільноти (територіальної, етнічної, мовної, політичної, економічної, психологічної та ін). Ця культура, розвиваючись у часі, проходить етапи зародження, розквіту та занепаду. Виникає в конкретному оточенні, має власну систему цінностей, особливий культурний клімат і може розглядатися як субкультура.

3. Соціальна система знань, норм, цінностей, зразків, формально прийнятих, функціонально корисних, які закріпилися у суспільній практиці та регулюють форми діяльності. Культура в такому разі представлена матеріальними предметами, в яких втілений досвід людства, а також духовними цінностями суспільства. Вона акумулює досвід багатьох поколінь, результат діяльності всіх соціальних груп, спільнот та індивідів, серед яких є творці й користувачі.

62. Тенденції розвитку релігійних процесів в українському суспільстві.

В Україні в останнє десятиліття XX ст. намітилася тенденція зростання релігійності серед молоді. Фахівці твердять про появу так званих «молодіжних» релігій, зорієнтованих на 18—24-річних людей. Саме цієї пори трансформується внутрішній світ людини, наступає криза ідентичності, за якої відбувається вибір «дорослої» системи цінностей, що часто зумовлює «релігійний вибух», пов'язаний з психічними зривами, пошуками «сильної руки», «авторитету».

На рубежі II і III тисячоліть більшість громадян українського суспільства переживає кризу ідентичності, потребуючи допомоги і підтримки держави, нації, партії, спільноти тощо. Авторитарні релігії виникають не за бажанням «апостолів зла», а у зв'язку із захворюванням соціального і культурного організму, особливо в умовах соціальної аномії, реорганізації соціальних інститутів, зниження інтеграційних процесів у суспільстві.

63. Соціологія сімї. Сімя і шлюб як соціальні інститути

Соціологія сім'ї- це галузь соціології, що вивчає формуван­ня, розвиток і функціонування сім'ї як соціального інституту, шлюбно-сімейних відносин у конкретних історичних умовах. Соціологічні проблеми сім'ї є предметом вивчення західних вчених - Ф. Мішеля, Д. Хілла, Л. Руббін, а також вітчизня­них - Н. Лавриненко. І. Прибиткової, В. Пічі, Н. Черниша, Н. Чуйка та ін.

Сім'я - це соціальний інститут суспільства та мала соціаль­на група водночас, основою якої є шлюб або родинні зв'язки. Члени сімї пов'язані спільним побутом, взаємною допомогою, моральною та правовою відповідальністю.

Сім'я може існувати в таких формах:

• нуклеарна - це сім'я, що складається з подружньої пари та дитини (2/3 українських сімей належать до такого типу);

• родинна (традиційна) - це сім'я, до якої, крім подружжя, входять інші родичі (кожна п'ята сім'я в Україні - традиційна).

Шлюб — це визначена державою сукупність формальних приписів, які визначають права й обов'язки чоловіка та дружи­ни стосовно одне одного, щодо дітей, родичів і суспільства.

Обсяг шлюбної групи є підставою для її розподілу на дві великі категорії - моногамія та полігамія.

Моногамія - це шлюбний союз одного чоловіка та однієї жінки;

Полігамія - це шлюбний союз більше, ніж двох партнерів.

Шлюб може бути двох типів:

• ендогамія — тип шлюбу, коли партнер обирається лише зі своєї групи (такою групою може бути рід, плем'я, верства, клас, нація);

• екзогамія - партнер обирається з чужої групи (чужою групою в такому разі може бути клас, раса, нація, територіаль­на група, вікова категорія).