44. Соціальне програмування і прогнозування в управлінні.

Управління соціальним розвитком колективу має грунтуватися на соціальному проектуванні, нормуванні, соціальному прогнозуванні, моделюванні, програмуванні. Отже, основним документом має бути не план, а програма соціального розвитку — докладний виклад основних завдань і цілей діяльності організації, окремих її структур і членів.

Розробка такої програми розпочинається з аналізу вихідної ситуації.

У соціологічному вивченні системи управління особливе місце займає соціальне прогнозування, як конкретне уявлення, передбачення, судження про подію, стан соціального об’єкта в майбутньому. Його не слід плутати із соціальним плануванням. Назвемо такі особливості соціального прогнозування:

- формулювання мети соціального прогнозування порівняно з плануванням має загальніший і абстрактніший характер. Мета соціального прогнозування — на основі аналізу стану і поведінки соціальної системи в минулому, а також вивчення тенденції зміни чинників, що впливають на неї, визначити кількісні та якісні параметри її розвитку в перспективі, розкрити зміст ситуації, в яку потрапить система;

- соціальне прогнозування на відміну від планування забезпечує лише інформацію для обґрунтування рішень і вибору методів планування, указує на можливі шляхи розвитку в майбутньому, а соціальне планування визначає, який з цих шляхів вибирає суспільство.

- план містить уже готові рішення і є директивним документом, що визначає їхній зміст, період проведення, відповідальних осіб, потрібні для цього кошти тощо, прогноз як наукове знання про майбутній стан соціальних процесів і явищ має імовірнісний характер, план — однозначна варіантна модель.

Розрізняють різні види соціального прогнозування:

а) за проблемно-цільовим критерієм соціальне прогнозування поділяється на пошукове й нормативне;

б) за критерієм часу соціальне прогнозування поділяється на оперативне, короткотермінове і довготермінове.

Соціальне прогнозування грунтується на вивченні об’єктивних закономірностей науково-технічного і соціального прогресу та моделюванні варіантів майбутнього розвитку з метою формування, обгрунтування й оптимізації перспективних рішень.

45. Соціологія політики: предмет і об’єкт, проблеми, які досліджую

Соціологія політики - це галузь соціології, що вивчає взаємовідносини політичної сфери життя суспільства з іншими соціальними інститутами. Соціологія політики як галузева соціологія набула бурхливого розвитку в XX ст. Біля її ви­токів стояли М. Вебер, Г. Моска, В. Парето, Р. Міхельс, М. Острогорський. Пізніше соціологію політики розвивали П. Лазарсфельд, Ч. Мерріам, Г. Ласвел, 3. Бжезинський, Р. Міллс, Є. Вятр та багато інших. Серед вітчизняних дослід­ників слід відзначити М. Михальченка, В. Ворону, Є. Головаху, І. Бекешкіну, В. Королька, С. Макеева та ін.

Насамперед варто розглянути процеси інституціоналізації політичних відносин у зв'язку з тим, що політичні інститути надають соціальним взаємодіям визначеності, вносять елементи передбачуваності в поведінку людей, а їх руйну­вання призводить до хаосу та безладу.

Становлення політичних інститутів пов'язане з появою якіс­но нового виду взаємодії—політичної влади, що зміцнювалася з ускладненням і диференціацією системи соціальної взаємодії. Зароджувалася влада як концентрований прояв спільних інте­ресів, як утілення єдиної соціальної волі, як віддзеркалення потреби спільноти в збереженні своєї цілісності.

Стійкість політичної влади досягається в процесі її інститу-ціоналізацїі, що починається з формування статусно-рольо-вих груп, призначених для управління суспільством.

Водночас відбувається формування нормативно-правової системи, котра б регулювала взаємодії різних соціальних груп.

Для підтримання нормативного порядку створюється механізм санкцій, що забезпечує виконання індивідами норм і правил.

Результатом інституціоналізації є поява в суспільстві стій­кого механізму відтворення політичних владних відносин.

Політична влада цікавить соціологію також під кутом її фун­кцій, що сприяють збереженню цілісності суспільства.