1. За відношенням до існуючого політичного ладу:

• консервативні, що прагнуть зберегти існуючий стан допускають лише мінімальні й абсолютно необхідні зміни;

• реформаторські - стоять на збереженні основ існуючого ладу прагнуть певною мірою реформувати деякі сфери суспільного життя;

• революційні - рухи, що прагнуть повністю змінити суспільно- політичний лад;

• контрреволюційні - рухи, які прагнуть повернути колишній повалений у ході революції;

2. За формою організації:

• стихійні;

• недостатньо організовані;

• організовані;

3. За тривалістю існування:

• одномоментні;

• короткочасові;

• довготривалі;

4. За характером діяльності:

• антифашистські;

• антивоєнні;

• екологічні та ін.

5. За соціальною базою (за соціальними спільностями, представники яких становлять переважну частину членів руху):

• робітничі;

• селянські;

• національні

• народні та ін.

На відміну від політичних рухів, політичні партії є більш організованим політичним об'єднанням громадян. Вищий ступінь організації партій У порівнянні з політичними рухами виявляється в тому, що партії завжди мають чітку внутрішню структуру: керівні органи (з'їзд, правління, голова, ревізійна комісія) та рядові члени партії; мають фіксоване членство - кожен член зафіксований у списку партії, і, як правило, має партійний квиток; основні цілі та завдання партії, способи діяльності та самоуправління оформлені документально — записані в статуті та програмі партії; єдиним методом боротьби за втілення нових соціально-політичних умов є боротьба за владу та використання.

Таким чином, політична партія - це політичний рух з високим ступенем організації. Політична партія — це стійка політична організація, яка об'єднує людей із спільними інтересами, вираженими в програмних документах з метою їх реалізації шляхом заволодіння владою і здійсненням керівництва країною.

Політичні партії виникають в період переходу від феодального до капіталістичного суспільства. Процес виникнення партій є руйнуванням традиційних структур влади аристократії і заміни їх більш відкритими об’єднаннями громадян.

Незважаючи на те, що всі політичні партії мають багато спільних рис, водночас у них є й істотні відмінності, що зумовлюють існування різних типів партій. Політичні партії поділяються:

1. За соціальною базою на:

• класові (робітничі, селянські, буржуазні);

• міжскласові (буржуазно-поміщицькі);

• партії класоподібних груп (партії інтелігенції та інших міжкласових прошарків);

• національні;

• народні;

• релігійні тощо.

2. За способом формування і поповнення на:

• кадрові, в яких, як правило, перебуває відносно незначна кількість політично активних членів;

• масові - об'єднують широкі маси населення.

3. За умовами функціонування на:

• легальні (дозволені правлячою верхівкою і зареєстровані);

• нелегальні.

4. По відношенню до існуючої влади на:

• правлячі - ті, що перебувають при владі;

• опозиційні — партії, що протидіють правлячим.

5. За формами боротьби на:

• консервативні;

• радикальні;

• реформістські,

• революційні;

• контрреволюційні .

6. За ідеологією на:

• консервативні;

• ліберальні;

• соціалістичні;

• комуністичні;

• демократичні та інші.

Сукупність відносин між легально діючими політичними партіями називаєгься партійною системою.

У країнах світу склалися різні партійні системи. Це зумовлено не тільки класовим характером суспільства, а й історичними традиціями, національним складом, політичною культурою населення, релігійним світоглядом тощо. Саме тому існує велика кількість типологій партійних систем, запропонованих зарубіжними та вітчизняними вченими, зокрема -П. Етстайном, Дж. Сарторі Євдокимовим, Є. Базовкіним. Однією з найбільш використованих є типологія партійних систем, розроблена польським політологом та соціологом Є. Вятром. Вона виглядає таким чином:

1. Однопартійна система, для якої характерна провідна роль суспільстві однієї партії. Вона поділяється на:

• суто однопартійну систему, де в країні є лише одна зареєстрована партія (Куба, Лаос);

• однопартійну систему з партією, що здійснює гегемонію, де в країні, існує декілька партій, але при владі на протязі довгого часу залишається лише одна з них, решта не відіграють значної ролі в політичному житті (Китай, В'єтнам);

• однопартійну систему з домінуючою партією, де вплив однієї партії на суспільство є дещо більшим, ніж у інших партій (Індія, Мексика);

2. Двопартійна система, де дві партії по черзі змінюють одна одну при владі (США, Канада, Великобританія);

3. Багатопартійна система, де вплив на суспільство мають більш ніж дві партії. Вона поділяється на:

• трипартійну систему, при якій переважаючими в суспільстві є дві партії, проте вони не можуть формувати уряд без участі третьої, яка як правило є опозиційною до перших двох. Тому таку партійну систему називають іноді ще двохзполовинною партійною системою (Бразилія, Індонезія);

• багатопартійну систему поміркованого плюралізму, при якій 3-4 партії формують коаліційний (спільний) уряд (Швеція, Бельгія, Швейцарія, Голландія, Греція, Фінляндія)

• багатопартійну систему крайнього плюралізму, де коаліційний уряд формують 5-8 партій (Польща, Чехія, Україна, Росія);

• атомізовану систему, в якій жодна партія не виявляється значно сильнішою від інших і уряд формують представники значної кількості партій (Малайзія).

Як свідчить практика розвитку політичних партій в умовах демократичних режимів, загальною є тенденція спрощення партійних структур. І це логічно, адже механізми демократії вдосконалюються, стають більш ефективними, оптимальними.

СОЦІОЛОГІЯ МІЖНАРОДНИХ ПОЛІТИЧНИХ ВІДНОСИН

Соціологія міжнародних політичних відносин – це галузь соціології політики, яка вивчає взаємовідносини держав на міжнародній арені.

Ця галузь вивчає типи міжнародних політичних відносин (співіснування, співробітництво, колонізація, конфлікт), особливості зовнішньої політики, її зв’язок з внутрішньою політикою і соціальною структурою суспільства.

Сучасні міжнародні відносини - комплекс зовнішніх політик більш як 200 держав світу. Соціологія міжнародних політичних відносин грунтується на принципах нового політичного мислення, що склались в часи ядерної розрядки і політичного потепління між США і СРСР в другій половині 80-их рр. у ІІ пол. ХХ ст. В цих принципах закладено фундаментальні норми міжнародних взаємовідносин. До них належать:

• принцип мирного співіснування, відповідно до якого держави зобов'язані зберігати міжнародний мир, співпрацювати між собою і визнавати право людей жити у безпечному демократичному світі, де не має місця насильству у будь-якій його формі;

• принцип суверенної рівності держав - означає, що всі держави є рівноправними членами міжнародного співтовариства, назалежно від політичного, соціального і економічного розвитку;

• принцип непорушності державних кордонів - вимагає виключити з міжнародної практики будь-яке посягання на кордони інших держав, територіальну експансію;

• принцип територіальної цілісності держав - виключає будь-яке насильницьке захоплення території інших держав чи зміну їх належності;

• принцип мирного врегулювання конфліктів - вимагає, щоб усі учасники міжнародних відносин вирішували суперечки, які між ними виникають виключно мирними засобами;

• принцип невтручання у внутрішні справи інших держав означає, що жоден суб'єкт міжнародних відносин не має права втручатися у внутрішні справи інших держав без їхньої згоди;

• принцип поважання прав людини - містить зобов'язання держав незалежно від їхніх політичних, економічних і соціальних особливостей поважати і дотримуватися прав та свобод людини незалежно від її раси, статі, національності, релігії тощо.

Здобуття Україною незалежності висунуло ряд важливих питань у сфері Отології міжнародних відносин. Серед них - вироблення власної позиції у відносинах з зовнішнім світом, самостійного типу відносин з країнами колишнього СРСР та дальнім зарубіжжям, включення України в інтеграційні роцєси, що відбуваються в розвинутих країнах Європи.

Нині зростає усвідомлення того, що в сучасному світі розуміння і рішення соціальних проблем вимагає врахування глобальної перспективи – війни і миру, голоду, освоєння космосу, екологічного стану планети. Ці та інші проблеми сучасної епохи зумовлюють необхідність спільних дій, які виходять за межі держав і потрапляють до сфери міжнародних відносин.

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА

Як було зазначено вище, діяльність соціальних спільнот у сфері політики здійснюється через різноманітні політичні об'єднання і організації, якими є держава та її органи, політичні партії, громадсько-політичні об'єднання тощо. Вони утворюються різними соціальними спільностями для того, щоб полегшити задоволення своїх політичних інтересів, що полягають, насамперед, у здобутті і використанні політичної влади в суспільстві. Втім ці політичні інститути не можуть бути ізольованими один від одного, адже політична сфера є також сферою зіткнення інтересів різних соціальних спільностей, тому вони завжди, взаємодіють між собою. Така взаємодія охоплює всі політичні об'єднання та організації, включаючи їх в єдину політичну систему.

Політична система суспільства – це сукупність взаємозв’язаних і взаємодіючих між собою державних, партійних і громадських організацій, за допомогою яких відбувається завоювання, утворення і функціонування політичної влади в суспільстві відповідно до досягнутого рівня його політичної культури.

Сутність політичної системи виявляється в її соціально-політичних функціях, до яких належать:

• забезпечення формування і здійснення політичної (у тому числі й державної) влади;

• зв'язок і взаємозалежність політичної системи з іншими системами суспільного життя (економічною, правовою, інформаційною тощо);

• постійний і істотний вплив на всі сфери суспільного життя, причому цей вплив є значно глибшим, ніж вплив будь-якої іншої соціальної системи, адже від прийняття тих чи інших політичних рішень залежить не лише стан політичного життя, а й стан економіки, культури, духовної сфери.

Структура політичної системи досить складна. До основних її елементів можна віднести:

1. Політичну владу. Адже саме влада є об'єктом будь-якої політичної системи, діяльність якої обов'язково спрямована на утвердження функціювання політичної і державної влади.

2. Політичні відносини. Адже всі елементи політичної системи перебувають у постійному взаємозв'язку і взаємодії між собою, є суб'єктами політичних відносин.

3. Інститути політичної системи. Саме вони є основними складовими політичної системи. До них належать держава та її органи, політичні партії, громадсько-політичні об'єднання, політичні рухи, релігійні конфесії.

4. Політичну культуру. Адже функціонування будь-якої політичної системи здійснюється на основі того рівня політичної культури, якого досягло суспільство.

5. Політичні комунікації. Це ті засоби, через які відбувається взаємозв'язок між всіма політичними інститутами, а також відбувається інформування суспільства про стан політичної системи і політичного життя. До комунікацій відносяться слухання справ на відкритих засіданнях; засоби масової інформації, інтернет тощо.

Таким чином, політичне життя є багатогранним і стосується всіх соціальних систем, соціальних спільностей і соціальних інститутів, взагалі кожного з нас. Тому вивчення соціальних аспектів політики є важливим наданням сучасної соціології.

Контрольні запитання:

1. Що вивчає соціологія політики? В чому полягає відмінність її предмета від політології?

2. Назвіть основні поняття соціології політики і дайте їм визначення.

3. Які ви знаєте методи і методики дослідження соціології політики?

4. На які галузі поділяється соціологія політики?

5. Що вивчає соціологія держави? Дайте визначення держави, назвіть її функції та теорії походження.

6. Які елементи входять до форм держави? Назвіть основні види політичних режимів, форм правління, типів територіального державного устрою.

7. Охарактеризуйте взаємозалежність форм держав та соціально-економічного ладу.

8. Що вивчає соціологія політичних рухів, політичних партій та партійних систем?

9. Які основні відмінності між політичними рухами та політичними партіями?

10. Назвіть основні типи політичних партій, політичних, рухів та партійних систем.

11. Проаналізуйте партійну систему України.

12. Що є предметом соціології міжнародних відносин?

13. Назвіть основні принципи нового політичного мислення.

14. Що таке політична система суспільства? Які складові елементи до неї входять?

Література:

5. Городяненко В.Г. Соціологія. – К.: Вища школа, 2000.

6. Піча В.М. Соціологія: загальний курс. – К., 2000.

7. Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології. – К., 1993.

8. Марчук П.П. Соціолгія: навчальний посібник. – Т., 1998.