Колектив як головний суб’єкт праці

Колектив – це сукупність людей, об’єднаних спільною метою та спільною діяльності для досягнення цієї мети та цілей їхньої діяльності.

Розрізняють такі типи колективів:

1. за допомогою організації – організовані, слабо організовані, стихійні;

2. за складом і віком учасників – дитячі, молодіжні, жіночі, студентські тощо.

Трудовий колектив – це організована стабільність людей, які об’єднані певним видом суспільно корисної праці, здійснюється в межах тієї або іншої форми суспільної власності.

Трудовий колектив виконує різноманітні функції:

• виробничо-економічну;

• функцію соціальних потреб робітників (спілкування, визнання успіхів тощо);

• соціально-інтегровану (соціально-об’єднувальну) та ін.

Трудові колективи розрізняються за ознаками власності (трудові колективи державних, орендованих, акціонерних підприємств), за змістом діяльності (виробничі, невиробничі, наукові), в залежності від тривалості існування (тимчасові, постійні).

За характером відносин між членами, колективи поділяються на реальні та умовні групи працівників.

Реальні групи – це певні сукупності людей, які характеризуються їх постійними зв’язками та взаємодіями.

Умовні соціальні групи – це номінальні, статистичні сукупності, що визначаються за такими ознаками як стать, вік, освіта тощо.

За рівнем згрупованості колективи поділяються на згруповані, розчленовані, роз’єднані.

Контрольні завдання:

1. Що вивчає соціологія праці?

2. Дайте визначення праці. Назвіть характерні особливості цього процесу.

3. Назвіть основні складові елементи структури простого процесу праці. Охарактеризуйте кожного з них.

4. Що таке зміст праці? Які компоненти до нього входять?

5. Дайте визначення характеру праці. Проаналізуйте характер праці в різних соціально-економічних формаціях.

6. Назвіть основні елементи соціально-психологічної структури праці.

7. Поясніть поняття „зайнятість” та „безробіття”.

8. Які державні заходи по зниженню рівня безробіття Вам відомі?

9. Дайте визначення поняттю „колетив”. Чому, на Вашу думку, колектив вважається основним суб’єктом праці?

10. Назвіть стадії формування колетивів та їх види.

Теми рефератів

1. Категорії та поняття соціолгії праці.

2. Донауковий і класичний періоди розвитку соціології праці.

3. Теорія людських стосунків: її відсутність і значення для розвитку соціології праці та суспільства.

4. Вітчизняна соціологія праці: історія та сучасність.

5. Значення соціології праці у вирішенні соціально-економічних проблем сучасного українського суспільства.

Тема 4.4. Соціологія політики

• Що вивчає соціологія політики

• На які галузі поділяється соціологія політики

• Які елементи включає політична система суспільства

Предмет, сутність, основні поняття та функції соціології політики

Політика - багатогранне поняття, вивченням якого займаються багато наук. Серед них політологія - вивчає всі питання пов'язані з політикою, насамперед проблему утвердження і функціонування політичної влади У суспільстві, а також функціонування і розвиток пов'язаних з владою політичних інституцій; філософія - вивчає походження і розвиток держави, закономірності переходу від одного типу держави до іншого; теорія держави і права - форми правління і режими влади; теорія міжнародних відносин - вивчає взаємовідносини держав на міжнародній арені.

Після другої світової війни і в соціології виділяється галузь, яка поставила собі за мету вивчати відносини між суспільством і державою, між соціальним ладом і політичними інститутами. Ця галузь соціології - соціологія політики.

Соціологія політики – це спеціальна соціологічна теорія, що вивчає політичне життя у зв’язку з іншими сферами суспільного життя, взаємовідносини політичної сфери з іншими сферами, політичних інститутів з іншими соціальними інститутами.

Сферою соціологічних досліджень політичного життя є функціонування влади та обумовлених нею соціальних процесів, діяльність політичних партій т³ організацій, політичної поведінки різних категорій людей та різні аспекти взаємовідносин держави і суспільства. Соціологія політики вивчає наслідки соціальних змін, а також вплив політичних інститутів на соціальні процеси і структури. Зміст політичного життя являє собою реалізацію політичних інтересів соціальних спільностей – націй, класів, соціальних груп, а також організацій, що їх представляють - партій, громадсько-політичних об'єднань тощо.

Таким чином, предметом соціології політики є політична свідомість і поведінка людей, які втілюються у діяльності держав і громадсько-політичних організацій, а також механізм впливу соціальних спільностей та утворених ними політичних інститутів на процеси функціонування політичної влади..

Відповідно до предмета соціології політики можна виділити її основні поняття. До них належать політика, влада, політичний інтерес політична свідомість, політична поведінка, політичні відносини.

Політика – (гр. вміння керувати державою) – це сфера діяльності людей, класів, соціальних груп, націй, яка пов’язана з завоюванням, утриманням і використанням влади, насамперед державної.

Ядром політики є влада.

Влада - це реальна здатність соціального суб’єкта здійснювати волю над іншими людьми, реальна здатність змінювати під своїм впливом за допомогою різних засобів поведінку інших людей.

До засобів здійснення влади належать закон, насильство, авторитет, переконання. Іншими словами, владою можна назвати реальний вплив на інших людей, спроможність заставити інших людей змінити свої погляди, бажання, переконання, поведінку і дії відповідно до інтересів і потреб суб'єкта влади, тобто заставити інших людей робити те, що хочеться суб'єктові влади. Таким чином, влада виражається через політичний інтерес її суб'єкта.

Політичний інтерес – узагальнені потреби, ідеальні прагнення соціальних груп та індивідів (саме вони можуть виступати суб’єктами влади) задовольнити свої вимоги у різних сферах життя суспільства, у першу чергу в політичній.

Політичні інтереси формуються на основі політичної свідомості.

Політична свідомість – це теорії, ідеї, погляди та інші компоненти суспільної свідомості, в яких .індивід, соціальна група, клас, нація, суспільство в цілому усвідомлюють свої політичні інтереси, формують політичні цілі і завдання.

Інакше кажучи, політична свідомість - це усвідомлення реального стану політичної сфери і своїх власних політичних інтересів.

Політична поведінка — це активність індивідів, груп, організацій у сфері політичних відносин, пов'язана з впливом на владу чи протидією її реалізації.

Політичні відносини— це вид соціальних відносин, що проявляється у взаємодії різних соціальних спільностей (націй, народів, класів) та створених ними організацій у процесі формування, утвердження і реалізації політичної влади.

Соціологія політики покликана виконувати такі функції:

• теоретико-пізнавальну, що пов'язана з виробленням наукової інформації про політичні процеси та явища;

• прогностичну, яка проявляється у прогнозуванні політичних змін виділенні зон політичної напруги, запобіганні можливим конфліктам;

• прагматичну, пов'язану з розробкою шляхів, методів, способі забезпечення соціальної злагоди різних соціальних груп, рухів сил; розробкою технологій запобігання кризових ситуацій; пошуком шляхів виходу із конфліктів, що виникли;

• соціалізації, що пов'язана з залучення громадян до демократичної системи політичних цінностей.

МЕТОДИ І МЕТОДИКИ ПОЛІТИКО-СОЦОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Серед основних методів дослідження політичного життя, якими найчастіше користувалася соціологія політики моменту свого виникнення і користується зараз можна виділити такі:

• вивчення впливу економіки, культури та інших факторів на політичні процеси;

• аналіз ролі соціальних спільностей (класів, соціальних груп, націй) в політичному житті;

• структурно-функціональний аналіз політичних інститутів (держав, партій, громадських організацій);

• системний аналіз великих і малих політичних структур;

• порівняльний метод;

• комплексний аналіз політичного управління і керівництва суспільством;

• аналіз політичної динаміки;

•метод політичного планування і прогнозування.

З початку 60-их років XX ст. методологія соціології політики виходить на новий етап свого розвитку. Сприяли цьому два чинники, взяті соціологією політики на озброєння: дослідження соціології в засобах емпіричного дослідження та зближення предметів соціології політики та політології. У зв’язку з цим широкого застосування набули математичні методи дослідження політичної активності (зокрема електоральної поведінки), точні методи оцінки диспозицй та політичної мотивації респондентів, лабораторні експерименти та соціальне моделювання, зокрема стосовно моделей прийняття оптимальних політичним рішень, прогнозування політичних дій тощо. Також поширилось застосування структурно-функціонального аналізу, адаптованого політологами до тлумачення політичної системи суспільства, її структури та функцій. Теорії конфліктів - до вивчення напруженості та взаємодій, контрольованої еволюції політичних відносин (Р. Дарендорф). Спільно з політологами розроблено теорії аналізу політики в контексті структурних соціальних змін, функціонування політичних інститутів, вивчення політичних процесів як суспільно-політичних, тобто шляхом практичного дослідження особистостей та соціальних груп у всій сукупності їх взаємин - соціальних, політичних, психологічних тощо.

На сучасному етапі продовжується пошук дієвих методів політико-соціологічних досліджень, проводиться подальша розробка методології політичної соціології.

ГАЛУЗЕВІ НАПРЯМКИ ДОСЛІДЖЕНЬ СОЦІОЛОГІЇ ПОЛІТИКИ

Ми вже згадували про те, що соціологія політики вивчає функціонування влади і вплив її на різні процеси, що відбуваються в політичному житті суспільства. Втім, ці загальні принципи стосуються діяльності різних за змістом політичних об'єднань та структур та різного роду соціальних відносин, що складаються у сфері політики. Тому соціологія політики поділяється на ряд відносно самостійних галузевих теорій соціології політики, що вивчають різні аспекти політичного життя, кожна з яких втім базується на засадах загальнотеоретичної політичної соціології.

Підсистемами соціології політики є такі галузі її досліджень як:

• соціологія держави;

• соціологія політичних рухів, політичних партій та партійних систем;

• соціологія міжнародних політичних відносин;

• соціологія політичної культури;

• соціологія влади;

• соціологія політичної поведінки та інші.

Розглянемо деякі основні галузеві теорії соціології політики, такі як соціологія держави; соціологія політичних рухів, політичних партій та партійних систем; соціологія міжнародних політичних відносин.

СОЦІОЛОГІЯ ДЕРЖАВИ

Соціологія держави - це галузь соціології політики, яка вивчає проблеми походження, розвитку і функціонування державної влади, її вплив на соціальні процеси, що відбуваються в політичному житті суспільства.

Ця галузь соціології політики досліджує:

• походження, розвиток і функції держави;

• типи і форми держав у їх взаємозв'язку з соціально-економічним ладом;

• склад, структуру і функції державного апарату.

Якою б держава не була за розмірами, формою правління чи територіальним устроєм, вона, з одного боку, виявляє волю домінуючої частини населення, що користується і розпоряджається державною владою, з другого боку виконує ряд важливих функцій (правову, організуючу, захисну тощо), які життєво необхідні всьому суспільству, входять в сферу політичних інтересів будь-якого члена суспільства.

Держава – це форма відносин між людьми, що створюється для забезпечення життєдіяльності суспільства в цілому і здійснення політичної влади домінуючої частини населення в соціально неоднорідному суспільстві з метою збереження його цілісності, безпечного існування, задоволення загальносоціальних потреб.

Держава як соціально-політичний інститут виникла в період розпаду первіснообщинного родоплемінного ладу, її розвиток тривав протягом тривалого історичного періоду.

Польський політолог С. Ерліх виділяє чотири головні риси, які відрізняють державу від додержавних общинно-племінних організацій:

а) виникнення публічної державної влади;

б) територіальний поділ населення, при якому вже не враховуються кровні зв'язки;

в) поява групи людей, професією яких стало управління, а не продуктивна праця, тобто виникнення державного апарату;

г) поява різного роду податків.

Існують різні погляди на походження держави. На протязі всього періоду розвитку соціально-політичної думки виникли ряд теорій, які по різному пояснюють походження держав. Серед них можна виділити:

• теологічну теорію, за якою поява держави - це Божа воля;

• патріархальну теорію, згідно якій влада правителя в державі є продовженням влади батька в сім'ї;

• договірну теорію, яка доводить, що держава - результат договору між людьми, за яким одні погодилися підкорятися іншим, а ті, в свою чергу, зобов'язалися захищати перших;

• психологічну теорію, прихильники якої доводять, що держава виникає в результаті психологічних особливостей різних людей, серед яких деякі мають психологічну потребу панувати над іншими, а деякі, ті, що не відзначаються сильною психологічною волею, потрапляють під вплив перших;

• насильницьку теорію, згідно з якою держава виникає як результат насильницького захоплення одного племені іншим;

• марксистську теорію, за якою держава виникає разом з поділом суспільства на класи;

• космічну теорію, яка трактує державу як вид суспільно-політичної організації, принесений з космосу розумними істотами.

Держава як суспільно-політична організація покликана виконувати такі функції як:

• регулювання політичного, економічного і духовного життя;

• захист прав людини;

• сприяння розвитку освіти і науково-технічного прогресу;

• забезпечення обороноздатності країни і захисту її кордонів;

• забезпечення співробітництва з іншими народами та інші.

Ці функції в різні періоди розвитку держав виконують не однаково важливу роль.

Наступним важливим предметом дослідження соціології держави є форма держави.

Форма держави - це її структура, яка складається з типу політичного режиму, форми правління, типу державного устрою.

Політичний режим - це сукупність прийомів і методів, за допомогою яких здійснюється державна влада. Розрізняють такі політичні режими:

а) тоталітарний, що характеризується відвертою терористичною диктатурою, насильством, злочинними діями проти свого народу, прийняттям недемократичних законів тощо;

б) авторитарний, за якого вся повнота влади зосереджується в руках небагатьох людей, чиї закони і розпорядження носять антидемократичний характер, часто характерним є прийняття фіктивних законів, методом завоювання довіри мас є брехливі обіцянки;

в) демократичний, за якого вся влада зосереджена в руках народу.

Форма правління — це організація верховної влади, порядок утворення її органів, їх взаємовідносини з населенням.

Існують такі форми правління як монархія і республіка. В монархії державна влада зосереджена в руках однієї особи (монарха) і передається спадково; у республіці всі верховні державні органи обираються на певний строк. У свою чергу, монархії поділяються на абсолютні, де влада монарха є необмеженою, конституційні, де влада монарха обмежується конституцією, парламентські, в яких влада монарха обмежують органи законодавчої влади, обрані народом;

республіки поділяються на парламентські, де більшими повноваженнями в прийнятті державних рішень користується законодавчий орган влади, президентські, в яких перевагу має глава держави і призначений ним уряд, 'парламентсько-президентські, де спостерігається рівновага в прийнятті державних рішень між законодавчими і виконавчими органами державної влади.

Державний устрій - це територіальний устрій держави, характер взаємовідносин між складовими частинами, а також кожної із них з державою в цілому. За територіальним устроєм держави поділяються на:

а) прості (унітарні), на території яких, як правило, немає жодних автономних утворень;

б) складні, які в свою чергу поділяються на федерації, де існують автономні утворення, в яких діють закони і розпорядження як всієї держави, так і ті що прийняті місцевими органами влади; конфедерації - тимчасово утворені державні об'єднання шляхом добровільного злиття кількох незалежних держав; імперії - складні держави, утворені насильницьким приєднанням до держави інших територій, що входять до її складу з моменту приєднання і підпорядковуються їй.

В залежності від соціально-економічного ладу існують різні форми держав.

Ця типологія не є вичерпною і вказує лише на основні типи і форми держав, що найчастіше зустрічаються. Вона не враховує змішані типи і форми держав у перехідні періоди.

Важливе місце в соціологічній проблематиці держави займає державний апарат. Основою державного апарату є інститути організованого насильства (армія, поліція). До його складу входять також інститути правосуддя, без яких держава не спроможна здійснювати свої функції у нормальних умовах. Насильство використовується лише у разі необхідності. Держава застосовує свій адміністративний апарат для регулювання різноманітних суспільних проблем.

СОЦІОЛОГІЯ ПОЛІТИЧНИХ РУХІВ, ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ, ПАРТІЙНИХ СИСТЕМ

Соціологія політичних рухів, політичних партій, політичних систем – це галузь соціології політики, яка досліджує причини утворення політичних рухів і їх розвитку, перетворення їх у партії і механізми розвитку та функціонування партій і партійних систем.

Політичний рух - це прагнення суспільних сил змінити існуючі умови або закріпити їх шляхом тиску на уряд чи шляхом боротьби за владу.

Основними особливостями політичних рухів є те, що вони об'єднують широкі маси людей, використовують як правило стихійні або напіворганізовані форми боротьби, і єдиними методами боротьби за зміни в суспільстві є політичні методи - тиск на владу або боротьба за неї.

Політичні рухи проходять такі стадії розвитку:

1. Створення передумов руху - виникнення в суспільному житті таких умов, які не сприймаються значною частиною людей, що зумовлює появу політичного руху.

2. Стадія артикуляції - це усвідомлення прагнень, коли вже формується кагальна мета і виробляються шляхи діяльності руху.

3. Стадія агітації - залучення прихильників.

4. Стадія розвитку політичної діяльності - тиск на владу, боротьба за владу.

5. Завершення — досягення рухом тих цілей, які він перед собою поставив, або усвідомлення того, що досягнення їх за даних умов є неможливим.

Важливим аспектом дослідження політичних рухів є вивчення їхньої типології. Політичні рухи розрізняють: