Соціологічні теорії поведінки особистості

Як уже зазначалося вище, поведінка особистості знаходиться в безпосередньому взаємозв'язку з суспільством. Але наскільки сильний чи слабкий взаємозв'язок особистості з суспільством і яким чином він проявляється? Однозначної відповіді на це питання немає і, мабуть, не може бути. Тому що особистість і суспільство у процесі взаємодії змінюють один одного, а значить, що постійно змінюється й характер взаємозв'язку між ними. Втім, існує декілька соціолоічних теорій, які пояснюють залежність поведінки особистості від суспільства, а також характер впливу особистості на суспільство.

Насамперед, слід згадати про теорію ролей, розроблену Дж. Морено, Дж. Мідом, Р. Дарендорфом та Н. Гросом. Іноді цю теорію називають ще й статусно-рольовою, оскільки до основних понять цієї теорії належать поняття "соціального статусу" та "соціальної ролі". Вже неодноразово згадувалося про те, що особистість одночасно включена до різних соціальних систем. Звичайно, в кожній з них вона має різні права і обов'язки. Наприклад, одна і та ж особа в різних соціальних системах має права і обов'язки члена трудового колективу, чоловіка та батька, громадянина держави тощо. В таких випадках кажуть, що особа володіє різними соціальними статусми.

Соціальний статус – це місце, яке людина займає в суспільстві, в певній соціальній системі чи в системі соціальних відносин, що передбачає для неї певні права і обов’язки, правила поведінки.

З наведеного щойно прикладу можна зробити висновок, що одна особа володіє соціальними статусами члена трудового колективу, чоловіка, батька, громадянина держави. Слід зазначити, що соцільних статусів є безліч, починаючи від статуса громадянина і закінчуючи, скажімо, статусом мешканця гуртожитку. Всі статуси поділяються на вроджені - ті, що ми отримуємо з народженням, наприклад, статус сина чи доньки; і набуті - ті, що ми набуваємо під час життя, наприклад, статус студента. Зрозумілим видається те, що кожен з нас володіє багатьма статусами відразу. Але ми знаємо, що кожен статус передбачає для нас різні права й обов'язки, тому, наприклад, вдома ми поводимося зовсім не так, як на роботі чи в громадських місцях. Це дало можливість авторам цієї теорії говорити про різні соціальні ролі особистості. Так, в сім'ї ми граємо одну соціальну роль (наприклад, чоловіка, дружини, батька, дитини тощо), в трудовому колективі - іншу, а в компанії друзів -третю. Неважко помітити, що соціальна роль напряму залежить від соціального статусу, і в особистості може бути стільки соціальних ролей, скільки в неї є соціальних статусів.

Соціальна роль – це певна модель, зразок поведінки особистості відповідно до її соціального статусу.

Справді, коли поведінка особи не виходить за рамки прав і обов'язків, які для неї надає той чи інший статус, то така поведінка має право називатися соціальною роллю, що її виконує ця особа. Інша справа, коли особистість нехтує власними обов'язками і зловживає правами. Рано чи пізно така ситуація призведе до конфлікту особи з людьми, що її оточують. Тому, коли поведінка особи виходить за межі її соціального статусу, не відповідає йому, таке явище називають рольовим конфліктом. Як правило, рольові конфлікти виникають тоді, коли інтереси члена соціальної групи не відповідають загальним груповим інтересам, що призводить до протиборства між членом групи і всією групою. З іншого боку, інтереси особистості формуються під впливом інших соціальних груп, членом яких вона також виступає. Отже, мова йде в першу чергу про протиборство різних соціальних груп з різними соціальними цінностями, членами яких є особистість. Цікаво, що конфлікт меншою мірою зачіпає соціальні групи, а здебільшого діє на саму особистість.

Ролевий конфлікт – переживання з боку суб’єкта протиборства ролевих вимог з боку різних соціальних спільностей, членом яких він виступає.

За рольовою теорією, життя людини є не що інше, як сукупність ролей, що вона виконує і соціальних конфліктів, які іноді винкають, а з допомогою соціальних статусів і соціальних ролей відбувається процес взаємодії між особистістю і суспільством - суспільство надає для особистості різні соціальні статуси, а особистість в свою чергу впливає на суспільство соціальними ролями.

Але, з іншого боку, поведінка різних осіб, що мають однакові соціальні статуси значно відрізняється, хоч і про наявність у цьому соціальних конфліктів говорити не варто. Це викликано тим, що в різних людей різні погляди, цілі та інтереси, або як кажуть, різні "установки". Це дало змогу деяким вченим (передусім В. Ядову) розробити диспозиційну теорію поведінки особистості.

Згідно цій концепції, залежно від індивідуальних ознак різні за віком, фахом, досвідом, освітою, статтю особистості по-різному налаштовані на сприйняття й оцінку одних і тих самих явищ. Крім того, поведінка особи може змінюватись не лише через суб'єктивні особливості особистості, а й через нові об'єктивні умови соціальної реальності, до яких потрапляє особа. Природньо, що в такому разі її поведінка змінюється.

Диспозиції – особливі умови світосприйняття особи, або об’єктивні умови соціальної дійсності, що передують реакції особистості на різні життєві ситуації, налаштовують її на певну модель поведінки.

Диспозиції є не що інше, як "налаштованість", "установка" особистості на ті чи інші дії, а формуються вони, як вже зазначалося вище, під впливом певних особливостей особи щодо сприйняття нею соціального середовища, або під впливом змін у самому соціальному середовищі.

Диспозиції бувають кількох рівнів. Перший, найнижчий рівень диспозицій включає систему установок, що стосуються основних житєвих потреб у найпростіших ситуаціях (наприклад потреба у їжі в звичній домашній обстановці). Другий, середній рівень становлять складніші диспозиції, що формуються на основі потреби особистості в спілкуванні і здійснюються в соціальній групі в ситуаціях, викликаних діяльністю особистості в цих соціальних групах (наприклад, установка на спілкування і спільну діяльність з членами трудового колективу). Третій, вищий рівень складається з системи ціннісних орієнтацій особистості. В ній проявляється сутність особи, вираження основних цілей життєдіяльності, засобів досягнення цих цілей.

Таким чином, якщо соціальна роль - це загальна модель, зразок поведінки особи, що має той чи інший статус, то диспозиція - це устновка, спрямованість, налаштованість особи на ті чи інші життєві ситуації. Їх не можна підводити під загальні рамки, оскільки людина, в силу своїх індивідуальних особливостей, має різну установку, що спонукає її до діяльності. І якщо, за теорією ролей, діяльність особи залежить передусім від соціального статусу, яким вона володіє, то за диспозиційною - від системи її цінностей і установок. Інакше кажучи, соціальна роль — явище загальне, яке стосується багатьох людей, диспозиція - індивідуальне. Спільним між цими двома теоріями є те, що у системі взаємовідносин "суспільство — особистість" обидві складові цієї системи є рівними "партнерами", що здійснюють однаково

рівновеликий вплив один на одного.

Натомість третя теорія поведінки особистості — марксистська - навпаки, виступає за односторонній вплив суспільства на особистість.

За цією теорією сутність особистості полягає в сукупності всіх суспільних відносин, тобто кожна людина - дитина своєї епохи, носій виробничих, класових, сімейних, національних, політичних та інших відносин.

Особистість, її праця, інтелект, емоції, воля залежать від історично сформованих економічних, політичних, духовних суспільних відносин. Це значить, що жодна людина, навіть визначний політичний чи громадський діяч не може спричинити значних суспільних змін. Їх діяльність, на думку авторів цієї теорії, повністю випливає з об'єктивних умов, що склались в суспільстві. Так, наприклад. Наполеон тільки тому став відомим, що у Франції склались всі умови для ведення загарбницьких війн і суспільство лише підібрало для своєї мети підходящу людину. Така система поглядів була дуже прийнятною для комуністичної системи, адже вона відкидала потенційні можливості особистості і, навпаки, перебільшувала роль радянського суспільства, яке саме на комуністичній сутності й грунтувалося. В цілому ж, з цією теорією за її правомірність можна сперечатися. Адже, наприклад, такий винахід як кіно був спричинений не об'єктивними умовами в суспільстві, а талантом його винахідників — братів Люм'єр. А в тому, що кіно значно змінило культурну сферу суспільного життя (а значить здійснило і неабиякий вплив на суспільство) сумніву немає.