63.Індивідуальний,груповий та сімейний сетінг в психотерапії.

Сетінг - необхідні для психотерапевтичного сеансу умови й обмеження, що накладають на процес його проведення. Залежать від виду психотерапії.Сеттинг у психотерапії є "набір" допоміжних інструментів, які обрамляють специфічні процеси психотерапії. Таким обрамленням є оздоблення кабінету психотерапії, "диван для аналізу", наприклад, особливе крісло для релаксації, так називані "капсули", де клієнт поринає в мир звуків і лікувальних вібрацій, стінка з дипломами й сертифікатами ("терапевтичний іконостас")т.д.

Визначення психологічного сеттинга в Психологічній енциклопедії говорить, що сеттинг "впливає на протікання будь-якого терапевтичного сеансу, але його значення не завжди усвідомлюється не тільки клієнтами, але й багатьма терапевтами"."... будь-яке порушення сеттинга пацієнтом не є випадковим, а є продовження глибинних несвідомих проблем пацієнта, які необхідно аналізувати, а також та обставина, що для пацієнтів з асоціальними тенденціями встановлення сеттинга несе в собі яскраво виражений терапевтичний ефект".

Виконання умов сеттинга (споконвічних установок) має безліч функцій у процесі психотерапії[1]:

• дозволяє налагодити ефективна взаємодія;

• дозволяє досягти більшого терапевтичний ефекту;

• самоорганізують клієнта, а також і самого психолога;

• мотивує клієнта - додає зацікавленість;

• робить неусвідомлений позитивний вплив на процес психотерапії;

Організація психотерапії, сеттінг.

Варіанти сеттінга: - робота з одним членом сім'ї (по черзі одним психотерапевтом, рідше - паралельно двома); - робота з діадою (батько - дитина, дружини); - робота з сім'єю (тріадою і більше). > 1 Частота сеансів: 1-2 рази на тиждень по 1,5 години з діадою, сім'єю або по 50 хвилин з одним членом сім'ї. Тривалість психотерапії від 20-40 сеансів до 1-3 років (іноді більше) у варіанті тривалої сімейної психотерапії і 12-15 сеансів з частотою 2-3 рази на тиждень по 90 хвилин кожен у варіанті короткостроковій сімейної психотерапії. Дата закінчення обмовляється тільки в другому варіанті. Кабінет повинен мати об'єм більший, ніж це прийнято у разі індивідуального консультування і психотерапії, розрахований на 3-5 (7) чоловік, з іграшками, м'якими кріслами, ігровими предметами і виконаний в приємній збалансованої кольоровій гамі. Сімейний психоаналітичний психотерапевт повинен обов'язково мати: а) базове психологічне або медичну освіту; б) спеціалізацію в галузі психотерапії (бажано психоаналітично орієнтованого спрямування); в) спеціальні знання у сфері сімейної психології, сімейної психотерапії, в тому числі, сімейної психоаналітичної психотерапії; г) досвід вирішення психологічних особистісних і сімейних проблем (конфліктів, криз, труднощів); д) досвід супервізірованія з більш досвідченими колегами (психоаналітиками, клінічними психологами, психотерапевтами сімейними), т.е.1-2 завершених випадку сімейної психологічно орієнтованої психотерапії.

64. Дослідження впливу сімї на розвиток психічних захворювань дослідницьких груп Боуена і Бейтсона.

Група Пало-Альто початку працювати під керівництвом антрополога Грегори Бейтсона, що працював у Стэнфордском університеті. В 1952 р. Г. Бейтсон одержав грант на дослідження парадоксальної комунікації у тварин і людини в госпіталі. Г. Бейтсон одержав дворічний грант від фонду на вивчення шизофренічної комунікації. Незабаром після цього до групи приєднався Дон Джексон, психіатр, що працював із хворими шизофренією і їхніми родинами.Саме Дон Джексон, завдяки своєму клінічному досвіду, вплинув на роботу групи. Д. Джексон підкреслював важливість механізмів контролю стабільності в родині. Наприклад, універсального механізму, дія якого проявляється в тім, що коли батьки починають сперечатися, дитина для залучення їхньої уваги й усунення конфлікту симулює хворобу або власну некомпетентність. Таким чином, деякі симптоми в дитини виступають як механізм підтримки миру або рівноваги в родині.

В 1956 р. Г. Бейтсон, Д. Джексон, Дж. Хейли й Дж. Уикленд опублікували важливу статтю за назвою "До теорії шизофренії", у якій увели комунікаційну концепцію "подвійний зв'язок". Коротко подвійний зв'язок може бути визначена як ситуація, коли індивід одержує на різних рівнях комунікації два суперечливих повідомлення від того самого особи, причому на жодне з них з можливості адекватно відреагувати (тобто положення по суті справи тупикове).

Група Мюррея Боуэна. Боуэн був психіатром і брав активну участь у вивченні шизофренії з початку 1950-х рр. В 1954 р., почавши співробітничати з Лайманом Уинном в NІMH, він розробив проект, відповідно до якого для вивчення розподілу сімейних ролей і паттернов комунікації були госпіталізовані цілі родини. Спочатку М. Боуэн зустрічався з кожним членом родини окремо, але незабаром став працювати з родиною як одиницею, оскільки в цьому випадку вдавалося досягти набагато більшого й у більше стислий термін. Хоча проект М. Боуэна фактично передбачав сімейну психотерапію , він не користувався підтримкою керівництва NІMH, і в 1956 р. Боуэн перейшов в Університет Джорджтауна, де продовжував свої дослідження й займався підготовкою сімейних психотерапевтів на базі Центра сімейної психотерапії.

У рамках свого дослідження. М. Боуэн звернув увагу на те, що батьки дітей, що страждають шизофренією, схильні дотримуватися стилю виховання, що характеризується або "надмірною близькістю", або "надмірною віддаленістю". Емоційна дистанція такого типу найчастіше веде до того, що М. Боуэн визначив як тріангуляцію, або утворення "трикутника відносин" з дитиною. Тріангуляція виникає, коли чоловік і жінка намагаються розрядити виникле внаслідок конфлікту напруга на дитині (або третій особі). Боуэн думав, що, примусивши пари самостійно вирішити свої проблеми, удасться запобігти пошуку "козла відпущення" або залучення дитини в "трикутник відносин" - передумову шизофренії.

Ранні дослідження, присвячені проблемам комунікації, були виконані на матеріалі родин із шизофренією. Згодом стало ясно, що деякі паттерны комунікації, властивим таким родинам, у тім або іншому ступені зустрічаються й у нормальних .На початку 1960-х рр. був досягнутий значний прогрес у сфері сімейної психотерапії, що стало можливо завдяки співробітництву досвідчених дослідників і молодих учених.