57. Основні положення методів Фельденкрайса, Александера, первинної терапії та біоенергетики Метод Фельденкрайса

Метод Фельденкрайса є одним з підходів тілесної терапії і має на меті формування кращих тілесних звичок, відновлення природної грації і свободи рухів, затвердження образу "Я" розширення самосвідомості і розвиток можливостей людини.

Фельденкрайс стверджує, що деформовані стереотипи м'язових рухів набувають застійного характеру, стають звичками, діючими поза свідомістю. Скелетна структура людини призначена протидіяти гравітації, щоб залишати м'язи тіла вільними для пристосовних рухів. Проте при поганій позі, м'язи беруть на себе частину роботи скелетної структури. Уважно відносячись до м'язових рухів, включених в довільні дії, ми починаємо розпізнавати м'язові зусилля, які зазвичай приховані від свідомості.

Вправи Фельденкрайса застосовуються для зниження надмірних зусиль в простих діях, наприклад стоянні, і для вивільнення м'язів заради їх використання за призначенням. Так само як наша нижня щелепа не опускається, а стикається з верхньою і повіки залишаються піднятими незважаючи на силу тяжіння, рівновага організму може і повинна забезпечуватися спеціальною нервовою регуляцією, а не напруженими м'язовими зусиллями.

Метод Александера

Другим підходом, що підкреслює функціональну єдність тіла і психіки і ставить акцент на дослідженні звичних поз і осанки, а також можливості їх поліпшення, є метод Ф. Александера. Працюючи над собою, Александер створив метод навчання інтегрованим рухам, заснований на урівноваженій взаємодії голови і хребта.

Александер стверджував, що людський організм є єдине ціле і деформація одного компонента негативно впливає на усе тіло. Лікування однієї недуги часто приносить тільки тимчасове полегшення, оскільки багато фізичних проблем обумовлено системою поганих звичок. Згідно Александеру, звичка визначає функціонування. Звичка - характерний спосіб реагування людини на усе, що він робить. Звички закріплюються їх постійним використанням, і звичні тілесні пози людини не обов'язково будуть правильними. Погані звички спочатку проявляються як поведінкова непослідовність, м'язовий біль або незграбність, але через якийсь час можуть виникнути різкіше виражені тілесні проблеми, тіла, що заважають ефективному функціонуванню. Метод Александера спрямований на дослідження звичних тілесних поз і їх поліпшення, допомагає учасникові створити правильні взаємини частин тіла. Александер вказував, що при правильній тілесній позі голова повинна вести тіло, спина - бути вільною від аномальних вигинів і тиску, а підтримувальні скелетну основу м'язи повинні знаходитися в динамічній рівновазі.

Первинна терапія

Методи вивільнення негативних емоцій, використовувані у біоенергетичних групах, багато в чому аналогічні методам первинної терапії. Первинна терапія, створення якої приписується лос-анджелесскому психологові Артуру Янову, являється, можливо одним з найвідоміших і найбільш спірних видів тілесної терапії. Своєю популярністю первинна терапія частково зобов'язана тому, що Джон Леннон і багато інших відомих людей піддавалися саме цьому виду терапії.

У вправі Лоуэна, яка знаходиться на межі між процедурами і вправами біоенергетики і первинної терапії, учасникам пропонують лягти на спину і встановити безпосередній зв'язок з примітивними почуттями, спрямованими на людей що відігравали важливу роль в ранні роки їх життя. По Янову, головною причиною невротичної поведінки є заблоковані, хворобливі емоції, і єдиним лікуванням може служити повторне переживання цих негативних почуттів.

Теорія первинної терапії припускає, що, коли не задовольняються такі потреби людини, як відчуття голоду, тепло, а також потреба в дозволі, стимулюванні, підтримці і розвитку його можливостей, накопичуються фрустрація і образа яку приховують пласти фізичної і психічної напруги. Цю психічну травму Янов назвав "первинним болем". Люди часто знаходять такий вихід напрузі, при якій можуть повністю не усвідомлювати хворобливих почуттів. Цим виходом є незмінно симптоматична саморуйнуюча поведінка, яка служить засобом зведення тривоги до мінімуму. Саморуйнуюча поведінка повторюється знову і знову в марній спробі позбавитися від невизначеного болю. На жаль, простої розрядки напруги при цьому недостатньо; людина повинна пережити усю повноту первинного болю і зв'язати поточне переживання з ранніми спогадами. Хоча усі види тілесної терапії прагнуть до того, щоб свідомість клієнтів увійшла до контакту з якнайглибшими відчуттями і потребами організму, тільки первинна терапія обмежує повторні переживання віддаленого минулого, в якому в основному і лежать причини більшості емоційних розладів.

Значним нововведенням Янова є ряд методик, що направляють зусилля клієнта на відтворення (чи імітацію) ранніх спогадів, найбільш важких для повторного переживання і, отже, найбільш важливих для боротьби з первинним болем. Впродовж трьох перших тижнів терапії клієнти позбавлені звичних засобів зниження напруги - телевізора, книг, сигарет і друзів - і постійно знаходяться під наглядом наполегливого терапевта. Терапевт йде за клієнтом, який розуміє цілі і зміст терапії. Коли з'являється натяк на приховану взаємодію, терапевт спонукає клієнта згадувати пережиті раніше почуття, прямо і символічно звертатися до відповідних людей і робити їм якісь заяви. При будь-якій ознаці дистрессу або тривоги клієнта інструктують дихати глибоко, розпочинати дихання з низу живота, зупинятися на цьому чуттєвому переживанні і видавати звуки, що допомагають його прояснити. Людина може кричати, корчитися, вивергати прокляття. У прямій і іноді жорсткій манері Янов просить клієнта виразити гнів на близьких родичів, наприклад брата або сестру чи попросити допомоги у батьків і цим повернути до життя ключові сцени минулого і пов'язані з ними невідреаговані переживання. Відтворення травмуючих переживань допомагає людині встановити психічний зв'язок між болем і її походженням. Янов ніколи не дозволяє прибігати до захисної раціоналізації, інтерпретації і відходу, але в той же час забезпечує фізичну безпеку людини.