34. Оцінка гештальттерапії як методу психотерапії.

Гештальттерапевти притримуються теорії парадоксальних змін: людина починає змінюватись тоді, коли починає приймати себе такою, якою є, коли перестає старатись бути тим, ким не являється. В результаті г.-т. клієнт вчиться бути відповідальним за себе і свій вибір, стає автентичною особистістю, що довіряє власним відчуттям і творчо адаптується до навколишнього середовища.

В останні роки відмічається явний відхід від ортодоксальної моделі г.-т. з її неприйняттям каузальності, відмови від аналізу й інтерпретацій до використання гештальтекспериментів разом із каузальними методами психотерапії, найчастіше з транзактним аналізом. Г.-т. має достатньо широку сферу застосування. Її використовують у роботі з невротичними і психосоматичними розладами, у роботі з дітьми, в сімейному консультуванні. Деякі гештальттерапевти вважають, що така терапія може використовуватись навіть при лікуванні психотичних захворювань на стадії ремісії, що підвищує соціальну адаптивність хворих.

35. Філософія гештальттерапії. Механізми порушення саморегуляції.

Бути собою, реалізовувати свої потреби, здібності, довіряючи «мудрості тіла» - шлях гармонійної, здорової особистості. Хвора неврозом людина хронічно перешкоджає задоволенню власних потреб, відказується від реалізації свого «Я», направляє всі зусилля на реалізацію «Я-концепції», яка заміняє його істинну і складається іншими людьми. Відмова від власних потреб і слідування цінностям, що нав’язуються зовні, призводять до порушення саморегуляції організма.

В г.-т. розрізняють 5 механізмів порушення процесу саморегуляції:

• інтроекція

• проекція

• ретрофлексія

• дефлексія

• конфлуенція

При інтроекції людина засвоює почуття, думки, оцінки, норми поведінки інших людей, які сприймаються некритично і суперечать власному досвіду. Найбільш раннім інтроектами є батьківські настанови. Проекція прямо протилежна інтроекції, ці два механізми доповнюють одне одного. При проекції людина відчужує притаманні їй якості, оскільки вони не відповідають її «Я-концепції». Таким чином утворюються пробіли, які й заповнюються інтроектами.

Ретрофлексія – «поворот на себе» - спостерігається у тих випадках, коли якісь потреби не можуть бути задоволені через блокування соціальним середовищем, а тому енергія, яка призначалась на маніпулювання в зовнішньому середовищі, направляється на саму людину. Прикладом може бути невиявлені агресивні почуття, які переходять у автоагресію.

Дефлексія – ухилення від реального контакту; людина уникає безпосереднього контакту з ін. людьми, проблемами і ситуаціями, що часто виражається у формі шаблонних розмов «про погоду», балакучості, ритуальності і умовності поведінки, тенденції згладжування конфліктів.

Конфлуенція (злиття) – виражається у стиранні границь між «Я» і навколишнім світом. Таким людям важко відрізнити свої думки, почуття і бажання від чужих; часто вживають займенник «Ми», описуючи власну поведінку.

36-37. Особливості та основні цілі КТ.

Когнітивно-біхевіоральна психотерапія і психоаналіз традиційно вважаються двома основними напрямками сучасної психотерапії. Так, у Німеччині лише ці два напрями визнані при університетах і для того, щоб отримати сертифікат фахівця-психотерапевта з правом оплати через страхові каси, потрібно обов'язково мати базову підготовку з одного із них. Гештальт-терапія, психодрама, системна сімейна психотерапія, незважаючи на свою популярність, наразі визнаються лише як види додаткової спеціалізації.

З появою когнітивної парадигми, в людській поведінці, було запропоновано інформац. моделі людської психіки, які описують людину як істоту, що активно перетворює інформацію, яка надходить ззовні і створює різні моделі реальності, а не просто пасивно реагує на зовнішні стимули.

Творець системи -Аарон Бек, спеціаліст в галузі когнітивної терапії депресій та інших афективних розладів. Основні праці Бека: «Когнітивна терапія і емоційні розлади», «Когнітивна терапія депресії», «Когнітивна терапія особистісних розладів» (1990). На сьогоднішній день, КТ знаходиться на стику когнітівізму, біхевіоризму і психоаналізу.

Виділяють п'ять цілей когнітивної терапії:

1. Зменшення та / або повне усунення симптомів розладу;

2. зниження ймовірності виникнення рецидиву після завершення лікування;

3. підвищення ефективності фармакології;

4. вирішення психосоціальних проблем;

5. усунення причин, що сприяють розвиток психопатології: зміна дезадаптивних переконань (схем), корекція когнітивних помилок, зміна дисфункціональної поведінки.

Когнітивний психотерапевт допомагає клієнту вирішити такі завдання:

1) усвідомити вплив думок на емоції і поведінку;

2) навчитися виявляти негативні автоматичні думки і спостерігати за ними;

3) дослідити негативні автоматичні думки й аргументи, їх підтримують і спростовують («за» і «проти»);

4) замінити помилкові когніції на більш раціональні думки;

5) виявити і змінити дезадаптивні переконання, що формують сприятливий грунт для виникнення когнітивних помилок.

Із зазначених завдань перше, як правило, вирішується вже в процесі першої сесії. Для виріш. ін. 4 задач використ. спеціальні техніки.

Особливості КТ:

1.Природничо-науковий фундамент: наявність власної психологічної теорії нормального розвитку і чинників виникнення психічної патології.

2. Висока ефективність, підтверджена численними дослідженнями, проведеними на різних нозологічних групах (клінічна спрямованість): депресії, тривожно-фобічні розлади, психосоматичні захворювання, самотність, анорексія, булімія, особистісні розлади, шизофренія.

3. Мішень-орієнтованість і технологічність: для кожної нозологічної групи існує психологічна модель, що описує специфіку порушень; відповідно виділені «мішені психотерапії», її етапи та техніки.

4. Короткостроковість і економічність підходу: від 20-30 сеансів.

5. Наявність інтегруючого потенціалу, закладеного в теоретичних схемах КТ (і екзистенційно-гуманістична спрямованість, об'єктні стосунки, поведінковий тренінг і ін).