30.Оцінка психодрами як методу психотерапії

Окрім понять "психодрами" і "социодрами", Морено розробив ігрові методики, які згодом стали широко застосовуватися в сучасних инкаунтер-группах, гештальти Т-групах. Він наполягав на тому, щоб усі досягнення в області групової гри були приписані саме йому. У заслугу Морено можна поставити і виникнення ширшого підходу до практики групових занять і психотерапії.

Одним з найбільш суттєвих досягнень психодрамы є ті можливості, які вона надає для вивчення особи в порівнянні з виключно вербальним характером отримуваного в психоаналізі матеріалу. Тоді як психоаналіз Фрейда спрямований на отримання інформації з найбільш ранніх вражень клієнта, в психодраме Морено відтворюються і досліджуються усередині- і міжособові конфлікти зараз. Саме поєднання принципу "тут і зараз" і можливостей ролевої гри в груповій практиці робить психодраму такого захоплюючого і повного життя. Це дуже "життєвий" підхід. Психодрама допомагає учасникам проявити себе в усіх ролях, створюючи умови, при яких помилки суджень не зв'язані з ризиком втратити повагу керівника або членів групи. Проте, оскільки психодрама має такий великий потенціал, вона вимагає компетентності від режисера; некомпетентні режисери можуть почати експлуатувати членів групи для задоволення своїх власних потреб.

Деякі свідчення значущості індивідуальності керівника групи були отримані в дослідженнях Либермана, Ялома і Майлза і Ялома і Лібермана, що проводили порівняння безлічі групових підходів. У цих дослідженнях розглядалися дві психодраматичні групи, і виявилось, що керівники цих груп відрізнялися один від одного більшою мірою, чим від керівників, що представляють інші групові підходи. Один з керівників психодраматичної групи мав характеристики, співпадаючі з характеристиками керівника гештальт-группы, характеристики іншого співпадали з характеристиками керівника Т-групи і групи роджерсовского типу.

Завершуючи аналіз основних понять і методик, пов'язаних з ще одним підходом до ведення груп, необхідно підкреслити наступне. Між різними практичними способами ведення груп у рамках одного групового підходу існують такі ж сильні відмінності, що і між груповими підходами які вважаються унікальними і такими, що сильно відрізняються один від одного. Виникають труднощі при визначенні типу керівника конкретної групи, і навряд чи можна бути упевненим, що виявлений тип дозволить припустити характеристики того досвіду, який отримають члени цієї групи.

31. Історія і розвиток гештальттерапії (далі г.-т.)

Засновником г.-т. є Фредерік (Фріц) Перлз, німецький лікар-психіатр та видатний психотерапевт. Розчарувавшись в ідеях Фрейда, у 1942р. він пише книгу «Его, голод і агресія», в якій пропонує розглядати функціонування психіки за аналогією з процесом травлення (пон. «ментальний метаболізм») і переносить акцент на оральну фазу і інстинкт голоду. Також він розкриває принцип «тут і тепер» - усвідомлення і зосередження на теперішньому.

Переїжджаючи до Нью-Йорку, разом із дружиною Л.Перлз, І.Фромом, П.Гудменом та ін. розробляє основні принципи г.-т., яку спочатку називали екзистенційним психоаналізом, потім гештальтаналізом. Однією із основних праць є книга «Внутри и вне помойного ведра» (1969р.)

Теоретичними витоками г.-т. вважають екзистенційну філософію, гештальтпсихологію, дзен-буддизм і психоаналіз, зокрема теорія Райха про фізіологічні прояви витісненого психологічного матеріалу. Г.-т. виникла в руслі феноменологічного підходу, який підкреслює необхідність усвідомлення пацієнтом теперішнього і важливість безпосереднього емоційного переживання. Феноменологічний підхід г.-т. протиставляється каузальному, при якому зусилля психотерапевта направлені на пошук причин псих. проблем у минулому пацієнта/клієнта. Варто зауважити, що строгої гештальттерапевт. концепції не існує. Г.-т. являє собою форму практичної роботи, спрямованої на психотерапевт. зміни.