Ринок страхових послуг

Ринок страхових послуг — це складова фінансового ринку, яка є системою правових та організаційних заходів із реалізації страхового продукту. Страховим продуктом або послугою є страховий захист. Об'єктом ринку страхових послуг є страховий продукт. Суб'єктами цього ринку виступають: страховик; страхувальник; посередник і держава.Страховиками виступають різноманітні за формами власності та видами страхування організації — страховики та інформаційно-консультативні структури. Страховик — це організація, яка бере на себе за певну плату зобов'язання відшкодувати страхувальникові завданий страховим випадком збиток або виплатити страхову суму. Головне завдання страховика надавати страхові послуги.Страховиками можуть виступати також фізичні особи, які мають відповідну ліцензію й об'єднані у відповідні структури, що мають назву синдикатів. Характерним прикладом може бути лондонська організація Лойд, яка існує майже три століття і має репутацію надійного та кваліфікованого страховика. Проте організації такого типу значного поширення не набули.

55.Страховий ринок — системаекономічних відносин, яка складає сферу діяльності страховиків і перестрахувальників в даній країні, групі держав і в міжнародному масштабі по наданню відповідних страхових послуг страхувальникам».

Організаційна структура страхового ринку може бути представлена так.

1. Страхове товариство або страхова компанія, де відбувається формування страхового фонду і переплітаються індивідуальні, колективні та групові інтереси.

Свої стосунки з іншими страховиками економічно відособлені страхові товариства будують на основі співстрахування та перестрахування.

2. Страхові товариства можуть об'єднуватись у спілки, асоціації та інші об'єднання для координації діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить законодавству України. Вони немають права займатися страховою діяльністю.

3. Товариства взаємного страхування - юридичні особи - страховики, створені відповідно до Закону України "Про страхування" з метою страхування ризиків цього товариства. Сплата страхового платежу здійснюється за рахунок чистого прибутку, що залишається у розпорядженні членів товариства, крім випадків, передбачених законодавством України.

Кожний член товариства за умови використання ним усіх зобов'язань перед товариством взаємного страхування, незалежно від суми страхового внеску, має право отримати повністю необхідне страхове відшкодування у разі настання страхового випадку.

4. Страхові агенти та страхові брокери — страхові посередники,— через яких страховики здійснюють страхову діяльність.

5. Перестрахувальні компанії (перестраховики) - організації, які не виконують прямих страхових операцій, а приймають у перестрахування ризики інших страховиків і можуть передавати частину з них в ретроцесію.

6. Моторне (транспортне) страхове бюро — юридична особа, яка утримується за рахунок коштів страховиків, котрим дозволено займатися страхуванням відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам, та за умовами, передбаченими міжнародними договорами України щодо вказаного виду страхування.

7. Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю, який здійснює нагляд з боку держави з метою дотримання вимог учасниками страхового ринку законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників.

56. Сутність управління державним боргом

Державні органи управління повинні враховувати, що державний борг завжди має раціональні межі, за рамками яких він із стабілізуючого фактору перетворюється в фактор, який починає гальмувати розвиток фінансової системи. Управління державним боргом без врахування об’єктивних вимог та інтересів суб’єктів фінансових відносин нерідко приводе до негативних наслідків. Результатом може бути зниження рівня боргової безпеки держави, погіршення її фінансової стійкості, блокування зарубіжними інвесторами і навіть банкрутство.

Політика управління державним боргом є важливим компонентом здійснюваної фінансової політики та суттєвою складовою процесів макроекономічного регулювання. У ринковій економіці менеджмент державного боргу є загальним виразом ставлення держави до фінансових ресурсів, їх перерозподілу в міжсекторальному і у між поколінному континуумі та до інструментів макроекономічної координації. Під управлінням державним боргом слід розуміти сукупність заходів, що приймаються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення місць і умов розміщення та погашення державних позик, а також забезпечення гармонізації інтересів позичальників, інвесторів і кредиторів.

Стратегічною метою управління державним боргом є: забезпечення необхідними обсягами ліквідних коштів загального державного управління та мінімізації витрат, пов’язаних з ризиками, погашенням та обслуговуванням державного боргу; створення передумов макроекономічної стабільності у короткостроковому та довгостроковому періодах.

Основними засадами управління державним боргом є: оптимізація структури державного боргу; мінімізація витрат на обслуговування державного боргу; мінімізація ризиків, пов’язаних із цим боргом; сприяння розвитку внутрішнього ринку державних запозичень. Управління державним боргом здійснює Міністерство фінансів України, або за його дорученням та від імені інші організації та установи.

Управління державним боргом має за мету :досягнення стабільного економічного розвитку, забезпечення необхідних темпів приросту ВВП та повної зайнятості, стримування інфляційних процесів, забезпечення фінансування соціальних програм, формування достатніх обсягів кредитних ресурсів для розвитку підприємницької діяльності, залучення необхідних обсягів (і відповідної структури) іноземних інвестицій та інше.

57.Державні фінанси — це цілісна система суспільних відносин, пов’язаних з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання завдань і функцій держави, а також забезпечення умов розширеного відтворення.

Вплив на фінансові відносини здійснюється за допомогою спеціальних методів: фінансового прогнозування;фінансового планування;фінансового регулювання;фінансового контролю.

Фінансове прогнозування - це передбачення ймовірного фінансового стану держави, галузі, підприємства, обґрунтування показників фінансових планів. Прогнози можуть бути середньостроковими (5-10 років) і довгостроковими (більше 10 років). Фінансове прогнозування передує стадії складання фінансових планів, розробляє концепцію фінансової політики на певний період.

Стосовно фінансового планування - це діяльність по збалансуванню і пропорційності фінансових ресурсів. При цьому "збалансування" означає оптимальне співвідношення між фінансовими ресурсами, джерелами їх формування та обсягами використання. Пропорційність - раціональне співвідношення між розміром доходу до сплати податку і після сплати податку по регіонах, галузях, підприємствах. Фінансове планування представляє собою складову народногосподарського планування, в його основі лежать показники соціально-економічного розвитку.

Суб'єктами фінансового регулювання виступають державні структури, а об'єктами — доходи і видатки учасників суспільної системи. Враховуючи різні рівні управління фінансами (держава, підприємство, ринок) система фінансового регулювання складається з наступних підсистем : Підсистема державного регулювання;Підсистема саморегулювання;Підсистема ринкового регулювання

Сутність фінансового контролю як поняття зводиться до процесу вивчення, порівняння, виявлення, фіксації проблем змісту і відображення в обліку господарських операцій та вжиття заходів для їх розв'язання, усунення порушень, попередження в подальшому. Необхідно відмітити, що фінансовий контроль необхідно розглядати як систему, якою є контролюючі суб'єкти, підконтрольні об'єкти та контрольні дії.

58. Фінансове планування – діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх корпоративних об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць, країни в цілому. Об'єктом фінансового планування є фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу ВВП, а результатом - різні види фінансових планів і прогнозів.

Фінансове планування являє собою процес розробки системи фінансових планів і планових (нормативних) показників по забезпеченню розвитку підприємства необхідними фінансовими ресурсами і підвищенню ефективності його фінансової діяльності в майбутньому періоді.

Фінансове планування на підприємстві (чи внутрішньофірмове фінансове планування) базується на використанні трьох основних нею систем:1) прогнозування фінансової діяльності;2) поточне планування фінансовою діяльністю;3) оперативне планування фінансової діяльності.

Під прогнозом розуміють науково обгрунтовані передбачення ймовірного майбутнього стану фінансово-економічної діяльності підприємства в цілому та його елементів зокрема. Прогнозування використовується як попередній етап розробки планів підприємства. Однак досить часто прогнозування виконується й відособлено (наприклад при прогнозуванні попиту та пропозиції, інфляції, кон’юктури ринку тощо), коли показники, що прогнозуються не піддаються плануванню.прогнозування: інтуєтивні та формалізовані.

Інтуєтивні методи прогнозування (методи експертних оцінок) здебільшого застосовуються для вирішення складних неформалізованих проблем, що дозволяє отримати прогнозну оцінку стану об’єкта в майбутньому незалежно від інформаційної забезпеченості.

Формалізовані методи прогнозування базуються на математичній теорії, що дозволяє підвищити достовірність та точність результатів прогнозу, зменшити строки виконання і полегшити процес оброблення інформації.

59. Міжнародні фінанси — це фонди фінансових ресурсів, створення і використання яких здійснюється на світовому або міжнародному рівнях для задоволення спільних потреб, які мають міжнародне значення. Виникнення і розвиток міжнародних фінансів зумовлено глобалізацією економічних зв'язків, посиленням інтеграційних процесів в економіці, політиці і соціальній сферах.

Фінанси, як ніяка інша економічна категорія (ціна, кредит, заробітна плата тощо) дають змогу пристосувати (трансформувати) потреби виробництва до потреб споживання. Без фінансів неможливо забезпечувати індивідуальний і суспільний кругообіг виробничих фондів на розширеній основі, регулювати галузеву і територіальну структуру економіки, запроваджувати науково-технічні досягнення, стимулювати інвестиційну діяльність і задовольняти різноманітні суспільні потреби.

Якісний вплив виявляється в інтересах учасників відтворювального процесу через форми організації фінансових відносин (у який спосіб формуються фінансові ресурси, в яких формах і на яких умовах відбувається їх рух і використання). Саме через якісний вплив відбувається перетворення фінансів в економічний стимул розвитку суспільного виробництва. Можливо виділити три головні напрями фінансового впливу на процеси суспільного розвитку: 1. фінансове забезпечення потреб розширеного відтворення;2. фінансове регулювання економічних і соціальних процесів;3. фінансове стимулювання.