47. Конкретні форми та методи реалізації бюджетної й податкової політики передбачають:

знаходження й використання науково обґрунтованої величини перерозподілу фінансових ресурсів через бюджетну систему відповідно до рівня економічного розвитку держави, використання методів державного регулювання економічного та соціального розвитку;

удосконалення бюджетного процесу, запровадження його чіткої регламентації на стадіях розробки проекту бюджету, його виконання й контролю за витрачанням коштів, створення науково обґрунтованої системи прогнозування показників бюджету, поступовий перехід до середньострокового та перспективного фінансового і бюджетного планування;

скорочення обсягу окремих видів дотацій та субсидій, які надаються з бюджету, з одночасним посиленням соціального захисту малозабезпечених верств населення;

постійне здійснення фінансового контролю за діяльністю державних підприємств, організацій та установ з метою запобігання безгосподарності та марнотратству, ефективне використання бюджетних коштів і державного майна;

вдосконалення міжбюджетних відносин, забезпечення їх стабільності, посилення зацікавленості місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у збільшенні власних доходів і своєчасному справлянні податків;

досягнення стабільності податкової системи та її спрощення, зниження податкового навантаження. - справедливий підхід до всіх платників податків, скасування чисельних пільг, що негативно позначається на формуванні вартісних показників в економіці держави;

при оподаткуванні юридичних осіб необхідно поступово зменшувати нарахування на фонд оплати праці, які впливають на рівень цін, їхню структуру, конкурентоспроможність українських товарів. Щодо оподаткування фізичних осіб, то необхідно зменшувати податкове навантаження на громадян із порівняно низькими доходами.

Важливе значення для здійснення фінансової політики та оздоровлення фінансового становища в державі має розвиток фінансової інфраструктури, насамперед впровадження медичного її соціального страхування, розширення страхування житла, транспортних засобів, майнової відповідальності. Це та заходи щодо емісії цінних паперів, їх розміщення серед населення дадуть змогу мобілізувати вільні кошти для фінансування інвестиційних проектів з коротким терміном окупності.

Вилучення з обігу вільних готівкових коштів сприятиме також стабільності грошової одиниці, що, як зазначаюся вище, є одним із важливих показників фінансової політики. Цьому повинна сприяти також капіталізація банків шляхом залучення ними додаткового акціонерного капіталу, капіталізації свого прибутку, реорганізації банків через злиття або приєднання, запровадження жорсткого контролю за регулюванням ліквідності комерційних банків; розроблення стратегії забезпечення стабільної роботи великих банків на основі реалізації програм збільшення їх капіталу та реструктуризації активів; удосконалення механізму залучення коштів іноземних інвесторів до банківської системи країни.

48. Соціальні гарантії — обов'язковий елемент економічної системи держави, важлива умова її економічної та соціальної стабільності. Без перебільшення можна стверджувати, що вищий рівень соціальних гарантій — основа суспільного добробуту й кінцева мета економічної діяльності держави.

Слід зазначити, що соціальні гарантії розглядаються фінансовою наукою в контексті забезпечення зростання суспільного добробуту. Основні принципи теорії суспільного добробуту були сформульовані на початку XIX століття англійським філософом Ієрамією Бентамам. Він писав: "Найбільше щастя найбільшій кількості членів суспільства — ось слина мета, до якої повинен прагнути уряд"10. Ці дещо наївні постулати свого часу справляли велике враження на широкі верстви населення, а також на політичні партії соціально-демократичного спрямування.

Проте в цілому теорія добробуту витримала випробування часом і стала основою для формування принципів суспільних відносин, спрямованих на зближення влади й людини, обмеження впливу зовнішніх умов і випадковостей на рівень її життя. Звичайно, теорія суспільного добробуту як наукова течія явище досить складне. Вона вміщує низку економічних, політичних, етичних, філософських понять. її пізнавальний потенціал недостатньо визначений. Так, досить складним є питання про те, як визначати ступінь соціального добробуту, як зіставити суспільний добробут із соціальною справедливістю, в чому полягає культура добробуту тощо.

Є підстави стверджувати, що словом "добробут" можна визначати все те, до чого прагнуть і чого бажають члени будь-якого суспільства, зокрема, природно, що метою конкретної людини є досягнення особистого матеріального благополуччя. Водночас треба зазначити, що добробут не можна розглядати з погляду кількісної кінцевої мети, тобто точно визначеного остаточного стану, тому що за математичним трактуванням добробут є функцією, що прямує до нескінченності. Прагнення до добробуту та його вимір кількісних і предметних кордонів не мають — це дія без обмежень.

У справі фінансового забезпечення суспільного добробуту на перший план виходить механізм державних фінансів. Завдяки фінансам економіка добробуту трансформується в державу добробуту.

Коли принципи економіки добробуту поєднуються з соціально вмотивованими напрямками державної діяльності при використанні фінансів, то йдеться вже про процес створення держави добробуту. На основі економічних досягнень держава добробуту бере на себе соціальний обов'язок захищати своїх економічно слабких громадян, піклуватися про повернення до повноцінного життя знедолених людей — малоімущих, безробітних, тих, хто потребує допомоги. У державі добробуту всім громадянам надаються рівні економічні можливості, але водночас усі громадяни мають браги участь у створенні всесуспільного добробуту відповідно до їхніх можливостей.

Держава загального добробуту є насамперед конституційною, в якій соціальні питання вирішуються відповідно до принципів легітимності та гарантованої соціальної справедливості. Це означає, що будь-який фінансовий закон, який стосується перерозподілу доходів, приймається за допомогою демократичного рішення після всенародного обговорення.