Розділ 1. Особливості ціни як економічної категорії

1.1. Сутність ціни з точки зору економіки

Ціна є економічною формою, в якій сфокусовані економічні відносини ринкової економіки виробництва та споживання будь-якого товару. Вона є «нервом» економіки, найважливішою ланкою ринкового механізму. Без її економічного обґрунтування неможливе нормальне функціонування господарюючих суб'єктів і цілих галузей та забезпечення соціальної справедливості в суспільстві.

Ціна — грошова оцінка товару, що відображає його споживчі властивості, витрати на його виробництво та інші параметри цінового і нецінового порядку; грошове вираження споживчої вартості та вартості товару3.

Ціна зумовлює всю систему суперечностей, пов'язаних з проблемами ринку, втілює всі суперечності економічних інтересів, їх погодження, гармонійне поєднання. У ній закладені умови виробництва та споживання. Ціна впливає на ефективність і є інструментом, за допомогою якого оцінюють результати діяльності господарюючих суб'єктів та їх матеріальне винагородження. Вона є стимулом праці й економії витрат за одночасного підвищення якості створюваних благ і послуг Додаток А.

Водночас ціна є інформаційним сигналом, який господарюючі суб'єкти отримують у процесі купівлі-продажу товарів стосовно визнання суспільної корисності їх праці. Тобто ціна — це інформація про зв'язок між вартістю та споживчою вартістю товару. Вона також вказує, від чого необхідно відмовитися, щоб отримати бажані товари і послуги, примушує покупців враховувати ціну альтернативних благ, коли приймаються рішення про спосіб використання власного обмеженого доходу5;8.

Ціна компенсує виробникам їхні зусилля і витрати; подає сигнали, які спонукають продавців обирати певний варіант використання ресурсів, впливає на прибутковість альтернативних благ і послуг.

Роль і значення ціни в ринковій економіці визначаються її інформаційною, стимулюючою, орієнтуючою, розподільчою функціями:

• інформаційна функція — полягає в тому, що ціна інформує про пропозицію товару, його величину і про те, скільки продавець хоче отримати за свій товар. Така ж інформація формує позицію покупця, визначаючи розмір його попиту;

• стимулююча функція — виявляється у здатності заохочувати підприємців, які раціонально використовують виробничі можливості для отримання кращих остаточних результатів, застосовують постіндустріальну технологію і техніку;

• орієнтуюча функція — суть її в орієнтуванні продавця і покупця на формування пропозиції та вибору товару;

• розподільча функція — її специфіка виявляється в перерозподілі капіталів, спрямуванні їх в ефективніші й прибутковіші галуз.

Ціна демонструє ефективність підприємницької діяльності. В ній фокусуються, виявляються, зіштовхуються та узгоджуються матеріальні інтереси індивідуального і сукупного попиту й пропозиції.

Ринкова економіка перебуває під впливом об'єктивної саморегуляції, але поводить себе далеко не хаотично. Важливу роль при цьому відіграє ціновий механізм. Ціновий механізм — формування і взаємодія цін як вільних сигналів, що координують діяльність ринкових суб'єктів під час прийняття остаточних рішень8;21.

Саме за його допомогою розподіляються ресурси між різними галузями відповідно до потреб. Механізм цін ліквідує дефіцит через підвищення цін, що заохочує зростання запасів і зменшує попит, а також запобігає перевиробництву. Він вирішує три основні завдання економіки: розподіл товарів між споживачами, розподіл сировини між виробниками і розподіл ресурсів між продуктами. Ціновий механізм дає змогу кожному споживачу обрати свою систему споживчого вибору залежно від доходів; виробникам і споживачам діяти згідно зі своїми інтересами, робити те, що у них добре виходить. За відповідних умов ціновий механізм може задовольнити найскладніші вимоги ефективності виробництва. Вдосконалення механізму ціноутворення передбачає більш повну реалізацію функцій ціни через які розкривається її сутність.

Теорія вартості та ціни у концепціях класичної та неокласичної економічної думки. Проблеми ціни та ціноутворення належать до найскладніших розділів економічної теорії і найважливіших компонентів практики.

У командній економіці ціни на більшість товарів встановлюються органами центральної та місцевої влади, що призводить до втрати цінами регулюючої та стимулюючої функцій. Вони виконують розрахункову функцію та функцію перерозподілу вартості та доходів.

Функції ціни в ринковій економіці безпосередньо пов'язані та детермінуються внутрішньою «анаболією» (структурою) ціни. Щоб зрозуміти структуру ціни певного товару, необхідно з'ясувати її сутність, яка випливає із двоїстої природи товару і втіленої у ньому праці19;23.

У XIX ст. в економічній науці існували два головні напрями щодо пізнання природи ціни. Згідно з першим, пов'язаним з ім'ям К.Маркса, основою ціни є вартість товару, згідно з другим, розробленим австрійською школою політекономії, основою ціни є корисність товару. На перший погляд, ці два напрями протистоять один одному як взаємовиключні.

Економічна думка XX ст. дійшла висновку, що обидва вони не заперечують, а доповнюють один одного. Щоб обґрунтувати це на практиці, із сукупності теоретичних положень обох концепцій вчені виокремили тільки ті, що мають наукове обґрунтування. Однобічність цих теорій, відсутність чинника міри, тобто єдності кількісної та якісної сторін явища, переконливо довів ще Ф. Енгельс у праці «Капітал»: «Вартість речі містить у собі обидва фактори, які насильно і, як ми бачимо, без певного успіху роз'єднуються сторонами, що сперечаються. Вартістю є відношення витрат виробництва до корисності»8;32.

Отже, основою ціни є вартість товару, безпосередньо пов'язана з його корисністю: товар, що не має суспільної корисності, не має і вартості, тобто праця, втілена у такому товарі, не визнається суспільно корисною і втрачається. Проте на ціну впливають й інші чинники, що зумовлюють її зміну та коливання. До них належать: попит і пропозиція, грошовий обіг, монополізація ринку, нееластичність виробництва, рідкісність економічного блага, невідтворюваність блага, чинник часу, рівень національного багатства тощо.

Особливості ціноутворення в різних ринкових структурах Сучасний ринок є сукупністю різноманітних структур. Головним критерієм їх вирізнення є особливості форм конкуренції між учасниками товарного обміну, її рівень. Кожній моделі ринку притаманні свій механізм ціноутворення і відповідна структура цін, зумовлені поведінкою суб'єктів ринку.

Ідеальною ринковою структурою, де найповніше реалізуються всі закономірності ринкового господарства, є ринок досконалої конкуренції. На такому ринку працює велика кількість фірм-виробників, які не мають ніякого впливу на ціни: ціна єдина для всіх суб'єктів ринку і встановлюється під впливом безособового механізму ціноутворення. Фірма за досконалої конкуренції приймає ціну, що склалася на ринку як зовнішній фактор, на який неможливо вплинути. Вона може продати будь-яку кількість продукції, яку виробить за цією ринковою ціною, тому немає необхідності занижувати ціни. Галузь або ринок із досконалою конкуренцією відкриті для входження та виходу10;29.

Повною протилежністю ринку досконалої (чистої, вільної) конкуренції є ринок чистої монополії. Термін «монополія» трактується як єдиний у галузі продавець продукту, який не має замінників; як дуже велика капіталістична компанія “Дженерал моторз”, «Форд моторз», «Тойота»). Аналізуючи ринок монополії та притаманний йому механізм ціноутворення, монополією можна вважати й існування на ринку єдиного продавця певного товару.

За способом формування розрізняють природну і штучну монополії. Природна монополія виникає у процесі конкурентної боротьби і представлена великими підприємствами, фірмами з найбільшою ефективністю і найменшими виробничими витратами. Штучна (регульована) монополія створюється державою з метою уникнення конкуренції, спеціалізації виробництва і характеризується, на відміну від природної, стабільністю, закріпленою зовнішньоекономічними методами10;12.

Монополія природна самостійно визначає ціну товару, а від споживачів залежить лише кількість продукції, купленої за цю ціну. Звідси випливає, що природна монополія яку завгодно високу ціну встановити не може: вона повинна враховувати, що зі зростанням цін попит спадає. Отже, монополія, прагнучи реалізувати більше продукції, знижує ціну. Діяльність природних монополій періодично піддається регулюванню: держава намагається обмежити їх контроль над певною галуззю з метою розвитку конкуренції.

Інша ситуація зі штучною монополією. Держава дозволяє встановлювати ціни, які забезпечують одержання «справедливої норми прибутку», що дає змогу підтримувати виробництво, а за потреби і розширювати його. Державне регулювання монополістичного ціноутворення є об'єктом гострих дискусій і критики.

Ціноутворення на рівні середніх витрат у штучній монополії, на думку спеціалістів, не дає жодних стимулів для мінімізації витрат виробництва, тому що подібні фірми (монополії) не зазнають конкуренції, а будь-яке збільшення витрат у зв'язку з негативним вирішенням питання економічного управління аж ніяк не впливає на норму прибутку на вкладений капітал.

Для монополії важливо, щоб збитки від зниження ціни не перевищували збільшення виручки від реалізації додатково випущеної продукції.

За певних однакових умов ціни монополії вищі за ті, що могли б існувати на ринку монополістичної конкуренції. Іншими словами, монополія не завжди є найбагатшою компанією, але вона, зазвичай, працює на багатих споживачів16;15.