14.Духовне життя,культура України за Литовської доби.

Своєрідний характер культурного життя України XIV—XVI ст. зумовлений тим, що народ з втратою державності, роз'єднаний державами-завойовницями і приречений виключно на роль виконавця чужої волі, був позбавлений можливості вільно розвивати свої інтелектуальні та творчі здібності. У XIV — XVI ст. споруджуються міста, зростає цехове виробництво, розвиваються різні види художньої творчості, ремесла, торгівля, пожвавлюються міжнародні, зокрема й мистецькі контакти. Княжі центри стають активними осередками різних форм культурного життя. В українському суспільстві ще з часів Київської Русі не пригасала жага до знань, до книги. Центрами освіти були монастирі, єпархії, що дбали про розвиток письма, виходячи з потреб церкви. Вищого навчального закладу у XIV — XV ст. в Україні ще не було, хоча школи деяких монастирів, зокрема Києво-Печерської лаври, зажили міжнародного авторитету і прирівнювалися до університетських. Церква виступила в оборону руської мови. Свідченням цього є пам'ятки рукописної книжності. Основою освіти була книга, і українські прогресивні діячі не шкодували матеріальних статків і охоче комплектували бібліотеки з творів античних та європейських письменників. Збереглися переклади з Біблії («Пісня пісень», «Євангеліє», «Апостол»), а також інших літургійних творів. Центрами освіти і книгописання в XIV—XVI ст. були монастирі, зокрема Києво-Печерська лавра. Українська література в XIV—XV ст. не мала сприятливих умов для свого розвитку, в наступні періоди на перший план виходить перекладна література, що пробуджувала патріотичні почуття у зв'язку із засиллям латинської культури. Полемічний запал виступів посилюється у збірках кінця XV — початку XVI ст. Оригінальне письменство XIV ст. «перебувало в стані застою», це пояснюється характером компіляцій і наслідування, які спостерігаються у збірниках «Золотий ланцюг», «Ізмарагд», «Златоуст», «Толкова Палея», «Четы-Мінеї», що містили чима­ло світських елементів. У середині XVI ст. на українських землях зростає вплив реформації, її ідеї приваблюють польську шляхту, що прагнула обмежити привілеї церкви. У зв’язку з цим виникають пам’ятки, основним пафосом яких була полеміка з протестантським рухом та єрессю. Конфесійні суперечки мали своїм наслідком посилення уваги до національної культури, вони згуртовували українців на боротьбу з шляхетським пануванням. Друкарські і мистецькі традиції славетного друкаря” книг перед тим невиданих” Івана Федорова (р.н. – н. – 1583) належать до світових надбань національної культури, він заклав міцну основу для друкарства національної культури. він заклав міцну основу для друкарства в Україні, а разом з ним освіти та літератури. Гуманіст і просвітитель, людина високоосвічена, він дбав про розвиток української гуманістичної культури. Друкуючи у Львові “Апостола” (1574), І.Федоров спирався на свідоме високоосвічене середовище. На XV — XVI ст. припадає розквіт українського епосу — дум, балад, історичних пісень. Українська професійна музика XIV-XVI ст. представлена церковними творами. У XV — XVI ст. починає побутувати одна з ранніх форм музичного театру — вертепна драма1. Є свідчення про теат­ральні вистави, що розігрувалися в XV ст. на площах скоморохами та дотепними комедіантами. Театралізація обрядових і хороводних пісень («Маланка», «Весільне дійство», «Коза» та ін.) — це зародки майбутнього національного музичного театру. Проте вертеп, який увібрав, синтезував слово і наспів, інструментальну музику, акторську гру, сценографію, пантоміму, лялькову виставу, став тим національним грунтом, на якому зростав згодом театр. Архітектура і будівництво XIV — XVI ст. підпорядковувалися завданням оборонної політики і були пов'язані з характером укріплення міст та стратегічно важливих осередків, де сходилися промені економіки і торгівлі. В цей період активно розвиваються міста, що стимулювало інженерно-архітектурну думку. Другою причиною, що прискорила містобудування, було введення магдебурзького права, яке зміцнювало самоврядування і відкривало простір для цехової організації ремісництва, поступово визволяючи їх від феодально-католицької деспотії.