12.Українські землі у складі іноземних держав

Входження українських земель до складу ВКЛ, татаро-монгольськанавала, князівські міжусобиці і свавілля великого боярства послабили, а згодом спричинились до остаточного розпаду Київської Русі. У той час посилився вплив на українських землях Литви, Польщі, Угорщини, Молдовського князівства.Литовська держава остаточно сформуваласьу 13 ст. у ході боротьби з німецькими рицарськими орденами і Галицько-Волинським князівством. Внаслідок постійних нападів на українські і білоруські землі литовські племена прийняли державну організацію за зразком сусідніх князівств, засади християнства, українсько-білоруську мову як мову знаті. Об`єднання литовських земель в єдину державу відбулось у другій половині 13 – на початку 14 ст. за князівМіндовга і Гедиміна. За його правління Литовська держава почала захоплювати сусідні (білоруські і українські) землі. Його син Любарт у 1340 р. став Волинським князем і управляв у Галичині, а син Ольгерд захопив чернігівсько-сіверську землю, Переяславщину, у 1362 р. зайняв Київ, а у 1363 р. разом з українськими військами завдав нищівної поразки татарам на Синіх Водах на Поділлі, яке також приєднав до Литви. При Ольгердові Литовська держава займала територію від Балтійського до Чорного моря , притому, литовські землі і їхнє населення становили лише 1/10 частину. У здобутті цих земель литовські князі не зазнавали опору місцевого населення, оскільки: 1. звільняли їх від монголо-татарського іга; 2. зберігали незмінними місцевий устрій і уклад, зокрема, місцеве управління і правові норми; 3. офіційною мовою Великого князівства Литовського була визнана українсько-білоруська, а державною вірою – православна. Входження українських земель до складу Литви відбувалось, здебільшого, на підставі договору, за яким князь української землі зобов`язувався коритись Великому Литовському князеві, а той – обороняти цю землю від татар. Притому, Литовська держава запозичила місцеву систему організації адміністрації, суду і податкової організації, а також назви посадових осіб Київської Русі (намісник, городничий, тіун, конюший, ключник та ін.), а м.Луцьк було визнано другою резиденцією Великого князівства Литовського. Польща постійно втручалась в справи ГВ. У 1340 році після смерті Юрія ІІ, польський король Казимир ІІІ захотів привласнити ГВ. І у 1349 йому це вдалось. Польщі довелось розправитись з боярством. Нова влада дуже обережно вносила зміни в суспільне життя. Продовжувала ще використовуватись українська мова. Але після активної підтримки Римом політика колонізації змінилась.Щедро роздавались українськи землі полякам, німцям. Щоб зберегти свої привілегії частина бояр перейшла в католиську віру.

Також у наслідок асиміляції половців і монгол виникла нова етнічна спільнота – татари.Після занепаду Золотої Орди утворилось багато ханств. У степу Причорномор'я та Криму утвердилось Кримське ханство , вассал Туреччини. З цього часу татари почали напади на українські землі (1482 , 1496, 1498)

13.Політичний лад і економічний розвиток українських земель в литовську добу.

Уся повнота влади у Великому князівстві Литовському була зосереджена у руках великого князя. На відміну від Київської Русі князівства у Литві не мали автономії, і поступово місцеві князі були замінені на литовських намісників. Князь обирався шляхетським станом з представників князівської династії. Великий князь командував збройних сил, від імені його видавалися законодавчі акти і чинився суд. У його віданні були дипломатичні відносини з іншими країнами, оголошення війни і миру. Він призначав на державні посади та порядкував державним майном. При великого князя як дорадчий орган діяла пани-рада, до складу якої входили особи, що займали найвищі державні пости, члени великокнязівської сімї та представники найбільш багатих впливових пологів. Вузьке коло осіб з найбільш наближених до князя членів ради становив передню, або таємну раду. Спочатку рада було дорадчим органом, але в міру зростання економічної та політичної ролі феодальної знаті вона перетворилася на орган, який разом з князем здійснював законодавчу, виконавчу і судову владу. Система прямого взаємозв'язку між військовою службою і землеволодінням давала можливість великому литовському князеві мати значне військо і контролювати фактично всі ресурси держави.Чималу частину Великого князівства Литовського складали східнослов'янські землі, де місцеві феодали зберегли свої вотчини. Литовці запозичили попередню структуру управління, військову організацію, судову систему тощо. По-перше, з XVI ст. на українських землях діяли Литовські статути. По-друге, власне литовські землі становили приблизно лише одну десяту всієї держави, литовці не асимілювалися у східнослов'янському етносі, а навпаки, чимдалі посилювали централістські тенденції. Одним із основних зовнішньополітичних завдань Литовської держави була боротьба з Золотою Ордою. Значною подією стала перемога литовсько-українсько-білоруського війська над татаро-монголами на Синіх Водах у 1362 р. Фактично татаро-монгольське іго на українських землях було ліквідоване за часів правління Вітовта. Але виникла реальна загроза з боку Тевтонського ордену. Крім цього, після битви на Куликовому полі (1380 р.) посилювався вплив Москви. Все це зумовило для Литви вибір союзника в особі Польщі, яка до того ж потрапила в залежність від Угорського королівства.В серпні 1385 р. у м. Крево було підписано угоду про об'єднання (унію) між Великим князівством Литовським і Польським королівством. Литовський князь Ягайло одружується з польською королівною Ядвигою, переходить в католицьку віру, проголошує католицтво єдиною релігією для населення Литви і стає польським королем. Кревська унія створила реальні передумови для боротьби з тевтонською агресією. Але вона забезпечила посилення польської експансії на територію Великого князівства Литовського. Це не могло не викликати відсіч литовських феодалів на чолі з князем Вітовтом. Тому в 1392 р. у м. Острові підписується компромісна угода, Польща визнавала Вітовта довічним правителем Литви. В 1398 р. він був проголошений королем литовським і руським. Тим самим фактично було відмінено Кревську унію. Продовжуючи політику централізації, Вітовт ліквідує Волинське, Подільське та Київське князівства, тим самим фактично скасувавши колишню автономію українських земель.Позиції Польщі та Литви посилилися під час Великої війни проти Тевтонського ордену (1409-1411 рр.), особливо після Грюнвальдської битви (1410 р.).Перемога у Грюнвальдській битві значно зміцнила позиції Литви. Все це не могло не викликати опору проти покатоличення і засилля польських феодалів. По смерті Вітовта у 1430 р. цей рух очолив молодший брат Ягайла - Свидригайло Ольгердович. Велике князівство Литовське являло собою монархію на чолі з великим князем.