81.Викриття культу особи Сталіна. Демократизація суспільно-політичного життя в Україні в другій половині 50-х на початку 60-х рр. Та їх суперечливий характер

Після смерті Й. Сталіна у 1953 р. почався частковий відхід від сталінізму. Однак він не змінив тоталітарної суті суспільного ладу в СРСР. Критика на адресу Сталіна була непослідовною. Разом з тим у керівництва партії визрівало розуміння того, що без певної демократизації суспільного життя неможливе оновлення країни, її економічний розвиток, підтримання високого рівня воєнної могутності. Три десятиліття після смерті Сталіна в історії України можна умовно поділити на два періоди - час «відлиги» М. Хрущова (друга половина 50-х - початок 60-х рр.) і час політичної та ідеологічної реакції часів Л. Брежнєва. Критика культу особи відкрила можливість оновлення і лібералізації суспільства. Цей процес був складним і суперечливим, але в цілому сприяв громадському пробудженню, національному відродженню в Україні. ХХ з'їзд КПРС став, безсумнівно, переломним в історії СРСР.З цього моменту бере початок новий етап розвитку російської державності, який призвів зрештою до корінних перетворень в суспільстві та державі, до повороту від тоталітарного режиму до нормального, природного демократичному розвитку.14-25 лютого 1956 – ХХ з’їзд КПРС , де Хрущов виступив з доповіддю про культ особи Сталіна.(критика сталінської політики , критика особи , а на системи , злочинна діяльність – голодомор , небажання правлячої верхівки розділити відповідальність. Лібералізація і десталінізація суспільства мали позитивне значення для розвитку української літератури. У цей час були написані «Зачарована Десна» і «Поема про море» О. Довженка, «Гомоніла Україна» П. Панча і «Вир» Гр. Тютюнника, «Людина і зброя», «Тронка» О. Гончара та «Правда і кривда» М. Стельмаха. Припинилися нападки на письменників. На розвиток української культури та громадське життя в Україні того часу помітно вплинуло нове покоління талановитих митців, які одержали назву «шестидесятників». Твори цих поетів, прозаїків, літературних критиків нерідко з труднощами пробивали собі шлях на сторінки журналів, проте користувалися популярністю серед молоді, поширюючись у численних рукописах. Саме з цього часу беруть початок українські позацензурні видання або, інакше кажучи, український «самвидав». Серед зачинателів руху «шестидесятників» були Л. Костенко і В. Симоненко. У плеяді митців-шестидесятників - поети Б. Олійник, В. Коротич, І.Калинець, В.Стус, прозаїки Гр. Тютюнник, критики І. Дзюба, І. Світличний, В. Чорновіл . Діяльність шістдесятників набирала все вираз­нішого національного спрямування. Партійні і каральні органи розпочали їх переслідувати: звільняли з роботи, влаштовували провокації, забороняли друкувати твори. Новим явищем опозиційного руху було утворення групи, яка хотіла використати легальні методи боротьби. У 1958 р. на Львівщині Л. Лук'яненко та » І. Кандиба утворили Українську робітничо-селянську спілку. Її мета - домогтися виходу України зі складу СРСР. Таку можливість було задекларовано Конституціями СРСР і УРСР. У січні 1961 р. Спілку було викрито. Л. Лук'яненка як керівника було засуджено за зраду Батьківщини до розстрілу. Пізніше вирок було замінено на 15-річне ув'язнення та 10-річне заслання. Об'єднана партія визволення України, що існувала у 1953-1959 рр., Український національний комітет та інші організації відстоювали вимоги подібні до вимог Української робітничо-селянської спілки. Восени 1965 р. під чає демонстрації фільму «Тіні забутих предків» 1. Дзюба, В. Чорновіл та В. Стус закликали виступити проти арештів. І. Дзюба написав працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Ця книга стала програмою українського дисидентського руху.