69.Суспільно-політичне життя українського народу в 1920-1930 роки

До середини 1930-х pp. ціною неймовірних зусиль народу було досягнуто успіхів у розвитку народного господарства. У політичному житті суспільства спостерігався дедалі помітніший відхід від демократичних принципів. За цих умов прийняті Конституція СРСР (1936 р.) і Конституція УРСР (1937 р.) не забезпечували фактичного втілення в життя їхніх демократичних положень. На початку 1930-х pp. українізація почала розглядатися як вияв націоналізму. У країні посилюється політика русифікації. Необґрунтовані репресії на межі 1920— 1930-х pp. були початком тотального знищення народу в 1935—1937 pp. Жертвами репресій стали всі верстви населення: партійні й державні діячі, революціонери, вчені, військові, діячі мистецтва, вчителі, лікарі, інженерно-технічні працівники, дореволюційна інтелігенція та фахівці радянської генерації, робітники, селяни. Після організованого процесу над «Спілкою визволення України» у республіці «викрили» безліч «контрреволюційних» організацій: «Український національний центр», «Українська військова організація». З-поміж керівних діячів республіки репресій зазнали X. Раковський, С. Косіор. Напередодні Другої світової війни було практично знищено вищий командний склад армії.

Було ліквідовано неписьменність, створювалися нові школи, фабрично-заводські училища (ФЗУ), технікуми й вищі заклади освіти. У 1933 р. було відновлено діяльність університетів. Радянська влада поставила за мету сформувати нову інтелігенцію із середовища робітників і селян. Створювалися академічні інститути електрозварювання, гірничої механіки, економіки, історії України, української літератури, фольклору. У цей же період керівний режим прагне підкорити інтелігенцію інтересам партії та держави. Згортається політика українізації, закриваються українські школи і школи національних меншин.

Політика партійного керівництва СРСР і УРСР, спрямована на знищення української інтелігенції в 1930-ті pp., одержала назву «розстріляного відродження». У 1933 р. були заарештовані поет і драматург М. Яловий, талановитий режисер, організатор театру «Березіль» Лесь Курбас, який пізніше загинув у таборах. У 1934 р. були розстріляні новеліст Г. Косинка, різкої критики й нападів з боку влади зазнавали Остап Вишня, М. Рильський. Загалом жертвами сталінських репресій стали близько 500 письменників, що жили й працювали в Україні.Апогеєм винищення української інтелігенції та передових діячів науки й культури стали 1937— 1938 роки.

70.Соціально-економічний та політичний розвиток західноукраїнських земель в 1920-1930 роки

Територія західноукраїнських земель входила до різних держав. Східна Галичина і Західна Волинь перебувала під владою Польщі, Північна Буковина і придунайські землі – Румунії, Закарпаття – Чехословаччини. Іноземна адміністрація на всіх землях , окрім Закарпаття, здійснювала колонізаторську й асиміляторську політику. Землі роздавали поневолювачам, переслідувалась українська мова, культура. Під тиском дискримінації, у пошуках кращої долі частина українців емігрувала до Америки і навіть далекої Австралії. Українське населення піднімалось на боротьбу проти гнобителів, яку очолювали політичні партії та громадські організації. Комуністична партія Західної України (КПЗУ). Заснована як Компартія Східної Галичини у лютому 1919р. У 1938р. виконком Комінтерну прийняв рішення про розпуск КПЗУ як "фашистських агентів". Усі її члени репресовані.

Українська військова організація (УВО). Заснована в 1920р. колишніми членами української галицької армії. Діяла нелегально, головний метод боротьби – терор. Вчинила низку замахів на польських діячів. Після виникнення у 1929р. ОУН, приєдналась до неї. Лідер – Є. Коновалець. Українська соціал-демократична партія (УСДП). УСДП у 1923р. заявила про перехід на радянську платформу, тобто підтримала Радянську Україну, що призвело до ліквідації партії. Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО). Заснована у липні 1925р. у Львові. Лідер Д.Левицький. В партії було чимало прихильників СРСР у зв'язку з процесом "українізації" у Радянській Україні.

Українська соціалістична радикальна партія (УСРП). Українська радикальна партія. Лідери – Л.Бачинський, І.Макух. У 1926р. об'єдналися з організацією українських соціалістів-революціонерів на Волині, змінивши назву на УСРП. Виступили проти орієнтації як на СРСР, так і на еміграцію на чолі з Є.Петрушевичем. Активізація національно-визвольного руху на Закарпатті призвела до того, що 11 жовтня 1938 р. Закарпаття від Чехословаччини отримало автономію. Виникло територіальне державне утворення під назвою Карпатська Україна. Уряд, очолюваний Августином Волошиним, розпочав активну розбудову держави. Проводиться українізація освітньої системи, видавничої справи та адміністрації, налагоджується робота промисловості, транспорту, торгівлі. За активної допомоги ОУН формуються збройні сили молодої держави – Організація оборони "Карпатська Січ", ака нараховувала 5 тис. бійців. У зовнішній політиці уряд А.Волошина орієнтувався на підтримку і допомогу Німеччини. Однак, А.Гітлер після Мюнхенської змови 1938 р. вирішив передати Закарпаття Угорщині, щоб залучити її до своїх агресивних планів. Пацифікацією були названі масові репресії у вересні-жовтні 1930 щодо українського населення Галичини, проведені урядом Польщі, який тоді очолював Пілсудський, із застосуванням поліції та армії. Приводом для пацифікації послужили численні протипольські акції, зокрема підпали майна польських власників, пошкодження ліній зв’язку, які відбувалися в краї влітку та восени 1930 року. Пацифікація супроводжувалась масовими арештами, побиттям людей, закриттям і руйнуванням українських установ в Галичині. Наслідком акції стала подальша значна радикалізація українського руху опору на західно-українських землях. Відповідальність за ці дії польська влада поклала на українське підпілля, тим паче, що провід ОУН