42.Політичне становище і соціально-економічний розвиток східноукраїнських земель у 19 ст. Колоніальна політика царизму щодо України.

Україна була найближчим тилом російської армії. Українське селянство змушене було постачати для неї велику кількість транспортних засобів, провіант для солдатів. Вторгнення наполеонівських військ пробудило в населення патріотичні почуття. У багатьох населених пунктах України молодь прагнула потрапити в діючу армію, . щоб боронити свою землю. Населення підтримало розпорядження уряду про формування добровільних козацьких полків, сподіваючись після перемоги над ворогом дістати полегшення в житті, а й відновлення козацьких прав. Проте сподівання українського населення на покращання свого життя після війни не справдилися. Царський уряд не збирався відновлювати автономію України, повертати селянам волю та землі, забрані в них у попередні роки. Занепад кріпосницьких та зародження ринкових відносин в Україні Незважаючи на те що переважна більшість земель перебувала у влас-дворянства, а селяни - у кріпосницькій залежності від поміщиків та держави, в усіх сферах суспільно-економічного життя, в тому числі й сільському господарстві, розвивалися ринкові відносини. Поглиблювався суспільний поділ праці, зростала чисельність міського населення. У незначній частині поміщицьких господарств вдавалося запроваджувати досконаліші знаряддя праці, поширювати кращі сорти культур, використовувати передову технологію обробітку ґрунту. Проте прогресивні зрушення в сільському господарстві гальмувалися кріпосницькою системою господарства. Упродовж першої половини XIX ст. в Україні зростала кількість підприємств, насамперед у цукровій, горілчаній, тютюновій та в інших галузях харчової промисловості та обробки тваринної сировини Розклад кріпосницьких відносин і розвиток у надрах старого ладу елементів капіталізму зумовили зміни в соціальній структурі українського суспільства. У 30-50-ті роки зросла кількість поміщиків, які заснували у своїх маєтках промислові підприємства, переважно цукроварні та ґуральні. Частина з них зайнялася торгівлею. Саме таким шляхом формувалася торговельно-промислова буржуазія. Чимало підприємців нового типу походили із селянства. За законом 1801 р. селяни дістали право купувати незаселені землі у приватну власність. З цього року їм дозволялося вести торгівлю із зарубіжними державами, а з 1814 р. - торгувати на ярмарках. Нагромаджені капітали відкривали перед заможними селянами перспективу заснування промислових підприємств. Вони переходили до купецького стану, поривали зі своїм колишнім оточенням. Посилення кріпосного гноблення супроводжувалося виступами селян. Серед виступів, спрямованих кріпосницьких порядків, набуло поширення подання скарг, адресованих особисто цареві. У скарзі селяни просили врятувати їх від знущань кріпосників. Не дочекавшись роз­в'язання наболілих проблем, вони піднімалися на боротьбу: відмовлялися виконувати панщину, підпалювали маєтки, втікали на Південь, незважаючи на репресивні заходи з боку царизму. На початку XIX ст. відбулася низка селянських повстань. У 1811-1826 рр. жителі с. Підвисокого Уманського повіту відмовилися виконувати повинності. Тривалою була боротьба подільських селян під проводом Устима Кар малюка, якого підступно вбили в 1835 р. Великого розголосу набули Бузьке повстання 1817 р Чугуївське 1819 р., Шебелинське 1829 р. в місцях проживання військових поселенців та державних селян. Під час Кримської війни (1855 р.) царським урядом було оголошено про створення державного ополчення. Українські селяни, прийнявши цю звістку за відновлення козаччини, тисячами записувалися у «козачі» загони, відмовляючись виконувати кріпацькі повинності. У Київській губернії розгорнувся масовий антикріпосницький рух відомий під назвою «Київська козаччина». Повстання було придушене урядовими військами. Не менш грізним попередженням кріпосницькій системі було повстання, відоме як «похід у Таврію за волею». На весні 1856 р., після поширення чуток, що нібито переселенцям царський уряд пообіцяв землю і волю, люди цілими селами кидали рідні домівки й рухалися до Криму. Озброївшись кілками, вилами, вони розганяли загони поліції та військові команди, що намагалися їх зупинити. Лише великими армійськими силами самодержавству вдалося придушити останній масовий виступ селянства напередодні реформи 1861 р.