39.Соціально-економічний розвиток лівобережної та Слобідської України у 18 ст. Юридичне оформлення кріпосного права.

На Лівобережній та Слобідській Україні в другій половині XVIII ст. панували феодально-кріпосницькі відносини. Основну роль відігравало сільське господарство. Успішніше розвивалося рільництво на родючих чорноземних фунтах у південній та степовій частинах України. Поглиблювалася спеціалізація окремих сільськогосподарських районів. У деяких фільварках частка пшениці сягала 30% озимих. На Лівобережжі та Слобожанщині більше уваги приділяли вирощуванню жита, на півдні - пшениці, зокрема арнаутки, попит на яку за кордоном зростав із кожним роком. Почали вирощувати картоплю, кукурудзу, цукрові буряки й соняшник, а також технічні культури - тютюн, льон, коноплі. У Південній Україні та в Криму розвивалися садівництво й виноградарство. Окремі землевласники освоювали багатопільну систему, закладаючи основу для раціонального ведення сільського господарства. Трипільну систему запроваджували за рахунок перелогів. На той час вона була на Правобережжі в Галичині. Почали розводити коней, овець. На Лівобережжі у 80-х роках існувало понад 200 великих вівцеферм.

Сталися зрушення і в промисловому виробництві. На основі дрібних селянських промислів виникли мануфактури. Проте за умов панування натурального господарства існувало чимало мануфактур, кустарно-кооперативних промислів і підприємств, де працювали кріпаки. В Україні діяли підприємства з одночасним використанням примусової та найманої праці. Поява і зростання великих мануфактур (винокурень і текстильних виробництв), вкладання в їхнє будівництво значних коштів свідчили про формування нового типу підприємств - капіталістичних. Поглиблювалася спеціалізація в окремих галузях промисловості, виникали нові самостійні галузі. Продукція рудень задовольняла і населення, зайнятого в сільському господарстві.

Зростання промислового виробництва позитивно позначилося на розвитку торгівлі, що пожвавилася завдяки ярмаркам у Києві, Ніжині, Полтаві, Чернігові, Харкові та ін. Розвивалися міста як центри економічного, політичного і культурного життя. Наприкінці XVIII ст. кількість поселень міського типу досягла 200. Міста відігравали велику об'єднавчу роль у становленні економічної української спільності, З розвитком економіки, внутрішніх ринків помітно зростала роль України а зовнішній торгівлі. Все це свідчило про формування якісно нових економічних відносин - капіталістичних. В останній третині ХVIII століття російський уряд вдався до остаточної інтеграції Гетьманщини та Слобожанщини до імперії Романових. 1764 року російська імператриця Катерина Друга скасувала у Гетьманщині посаду гетьмана, наступного року на Слобожанщині був ліквідований полковий устрій, а 1775 року царська армія зруйнувала Запорозьку Січ на ріці Підпільній. Через 6 років на Лівобережній Україні було створене Малоросійське генерал-губернаторство із загальноімперським адміністративним устроєм. Нарешті, 3 травня 1783 року Катерина Друга підписала указ, що забороняв селянам Лівобережної України та Слобожанщини переселятися з того місця, на якому їх застала остання ревізія. Відтак, українські селяни, звільнені від кріпацтва в ході Хмельниччини, знову стали такими самими кріпаками, як селяни російські. Внаслідок указу Катерини близько трьохсот тисяч селян Лівобережжя та Слобожанщини потрапили у залежність від поміщика, на землі якого вони жили. За користування цією землею вони виконували натуральні повинності (панщину та оброк), а також сплачували подушний податок. Поміщик мав право продати кріпака або обміняти його на будь-яке майно. Натомість кріпак не міг розпоряджатися нерухомим майном, виступати в суді та складати державну присягу.

40.Розвитокекономіки на правобережжі та західноукраїнських землях у XVIIIст.ТрирозподылиПольщі.Входженняукрземельдоскладуавстрійськоїімперії.

Від кінця 17 ст становище українців в Польщі погіршилось. Великі пани утримували замки , військо , двір за рахунок селян. З селян збільшили повинність. Панщину підняли до 4-5 днів , заставляють ремонтувати дороги та мости. Пан міг за бажанням продати селянина навіть за худобу. Міста втрачали магдебурзьке право. Це викликало різні форми протесту: від утечі сім’ями до гайдамацького руху( повстання Верлана 1734 , гайдамацьке повстання 1750 Тарана , Сухого). 17 лютого 1768р король Станіслав Понятовський під тиском царського уряду видав указ про зрівняння православних і католиків. Тому шляхта повстала і утворила Барську конфедерацію. У ході військових дій конфедерати чинили розправу з населенням , що призвело до Коліївщини (Залізняк) Поразка Барської Конфедерації була однією з причин першого поділу Польщі. Польща втратила свою могутність і перетворилась на арену боротьби магнатів. Ініціатором поділу був прусський імператор Фрідріх ІІ. Перший поділ(5 серпня 1772)- до Росії більша частина Білорусі , до Австрії Східна Галичина. Прогресивна польська шляхта намагалась здійснити реформи.І з 1788 по 1791 був Чотирирічний сейм який ухвалив конституцію(чисельність армії 100 тис , скасовувалось ліберум вето і виборність короля). Але це не врятувало Польщу. Другий поділ (12 січня 1793р) – до Пруссії полоцькі землі , до Росії деякі землі Правобережної України та частина Білорусі. Цей поділ викликав повстання Тедеуша Костюшко. Третій поділ ( 13 жовтня 1795) – до Росії західна Білорусь і західна Волинь і литовські та латвійські землі , до Австрії Галичина і частина Волині , до Пруссії – західні і північні землі Польщі.

41.Українська культура в 18 ст.

Розвиток української культури в другій половині XVII-XVIII ст. відбувався в складних, суперечливих умовах. Національно-визвольна війна середини XVII ст. й відродження Української держави сприяли піднесенню творчого духу українського народу. Важливим чинником розвитку української культури була культурницька політика її гетьманів. Водночас розвиток української культури протягом другої половини XVII-XVIII ст. гальмувався внаслідок Руїни, розчленування українських земель і колоніальної політики Росії та Польщі. Кращі інтелектуальні сили українського народу наприкінці XVII та у XVIII ст. заохочувалися і залучалися до праці в Росії; багато діячів української культури очолили російські церковні й освітні установи, серед них Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Дмитро Туптало та ін. Хоча в результаті русифікації українська культура почала втрачати свою самобутність, та все ж у XVIII ст. спостерігалось піднесення української культури. Про це свідчить, зокрема, розвиток вищої освіти, основним осередком якої була Києво-Могилянська академія. Гетьман Розумовський хотів заснувати в Батурині університет, який відповідав би тогочасним вимогам. У XVIII ст. в Україні поширилась система початкової освіти, яка складалася з цифірних, полкових та гарнізонних шкіл. Селянство, козацтво, що потрапило в кріпосну залежність, були майже позбавлені права здобувати навіть початкову освіту. В українському мистецтві XVIII ст. відбувався відхід від старих, середньовічних канонів. У монументально-декоративному мистецтві, в розписах церков, храмів відчуваються народні мотиви, яскраво проступають побутові деталі. В архітектурі кінця XVII — початку XVIII ст. поширився стиль українського бароко. У період гетьманування І.Мазепи збудовано 12 храмів, відреставровано близько 20 церков. Найбільш визначними з мазепинських будов були церква Іоанна Предтечі в Борисоглібському монастирі (Чернігів), церква Всіх Святих над Окономською брамою Лаври в Києві, церква Вознесіння в Переяславі та ін. У середині XVIII ст. українська архітектура була збагачена такими чудовими пам'ятками, як Андріївська церква у Києві (архітектори Растреллі, Мічурін), собор Святого Юра у Львові (архітектор Меретин), собор Різдва Богородиці в Козельці (архітектори А.Квасов, І.Григорович-Барський) та низкою інших. В Україні зароджується театр, осередком якого стала Києво-Могилянська академія. Вистави найчастіше ставили студенти, які знайомили глядачів з творами Ф.Прокоповича. М.Довгалевського, Г.Кониського. Велика увага в академії приділялась музичній освіті. Була організована музично-хорова школа. Значним музичним центром в Україні була гетьманська столиця Глухів. Розумовський запросив до себе відомого капельмейстера Андрія Рачинського, зі школи якого вийшли видатні композитори Артем Ведель, Максим Березовеський. Отже, українська культура в XVIII ст. дедалі більше долала середньовічні канони, збагачувалась ідеями гуманізму й просвітництва. Проте її розвиток гальмувався феодально-кріпосницькою системою, національним гнітом, що посилювався на українських землях.