18.Берестейська унія

Польський уряд, приєднавши українські землі, прагнув і релігійної єдності, щоб тісніше прив'язати до Польщі українські землі і мати можливість ополячити українське населення. Тому в Речі Посполитій посилилися утиски православних. Наступ католицизму поширювався завдяки тому, що православна церква переживала кризу: поширювалась єресь (заперечення православного вчення), обмежувалась освіта, знищувалась моральність духовенства. Серед українського і білоруського духовенства для того, щоб подолати кризу, поширилась ідея унії з католицькою церквою, через яку можна було б досягти релігійної єдності, згоди усіх християн і зрівняти в правах православних з католиками. Ініціаторами унії були православні єпископи Гедеон Балабан і Іпатій Потій. У жовтні 1596 р. на церковному соборі католиків і православних (ініціаторами собору були митрополит Рогоза і Сигізмунд ІІІ Ваза) — прибічників унії — у Бресті (Білорусь) було прийняте рішення об'єднати православну і католицьку церкви під верховенством Римського Папи; православні мали прийняти деякі канони католицького віровчення, а також григоріанський календар; у православній церкві зберігались старі обряди і вважався дійсним слов'янський переклад Святого Письма. Така церква дістала назву уніатської, або греко-католицької. Православ'я було оголошене поза законом, а всі православні храми, їхні землі переходили до уніатів. Католики й уніати почали насильно насаджувати унію на землях України і Білорусії. Брестська церковна унія 1596 р. розмежувала суспільні сили України на її прибічників і противників (кількість яких переважала). Але разом з тим вона дещо згладжувала протистояння католиків і православних, стоячи на шляху до повного ополячування населення України.Основна маса населення не визнала унію і продовжувала вести боротьбу за свою православну.Особливе невдоволення висловлював князь Острозький. Особливо активні дії були з боку православних церковних братств. Вони утворювалися у XVI—XVII. ст. у Львові, Галичі, Дрогобичі, Києві, Луцьку та інших містах. Виступаючи проти національно-релігійного  гніту, вони організовували бібліотеки, школи, друкували полемічні твори на захист православ'я.  Братства також намагалися здійснювати контроль за діяльністю католицького і уніатського духовенства.  Членами братств були здебільшого міщани і православна шляхта.

9.Загарбання турками і татарами Південної України

Середина XIV ст. стала початком розпаду Золотої Орди. Нескінченні чвари та суперечки суттєво ослабили центральну владу, посилили відцен-іроеі тенденції в Орді, що спричинило відокремлення 1449 р. від Золотої Орди кримських татар і утворення ними своєї держави - Кримського ханства з правлячою династією Гіреїдів. Новостворена кримсько-татарська державність була слабкою і в політичному, і в економічному плані. Достатньо сказати, що навіть на початку Х\Л ст. кримські татари не знали осілого землеробства і вели кочовий спосіб життя Вирішували свої внутрішні проблеми кримські хани шляхом зовнішньої експансії. Маючи у своєму розпорядженні численну армію (на початку XVI ст. вона налічувала 100 тис. озброєних вершників), Кримське ханство робило постійні набіги на сусідні землі. Зухвалим грабункам сприяло і те, що з 1475 р. ханство стало васалом Турецької імперії й завжди відчувало її підтримку.

Українські землі були одним з основних об'єктів татарських набігів. Насамперед це зумовлено розташуванням Кримського ханства, яке було своєрідним плацдармом для розгортання експансії у глиб українських та російських земель. Крім того, польсько-литовська держава, у складі якої перебували тоді українські території, була не в змозі надійно захистити свої південні кордони. Прикордонні фортифікаційні споруди були в запустінні, гарнізони укріплених замків слабкі, наймане військо налічувало лише 4 тис. осіб і не могло ефективно протидіяти мобільній та численній татарській кінноті.

У 1448 р підтримуючи претендента на титул Великого литовського князя Михайла, татари Великої Орди вперше вторглися на землі Поділля. Засновник Кримського ханства Хаджи-Гірей певний час був союзником Литви і тому не прагнув агресії на литовські володіння, до складу яких входили й українські землі, але це зовсім не заважало його суперникам у боротьбі за владу час від часу робити набіги на Галичину, Волинь та Поділля. На початку 80-х років XV ст. татарська експансія розширюється і набуває рис систематичності. Причиною цього став розрив Менглі-Гіреєм, сином і спадкоємцем Хаджи-Гірея, союзу з литовським князем, що фактично відкрило всі шлюзи для грабіжницьких нападів татар на українські землі. Вже 1482 р. кримський хан спустошив та пограбував Київ. Татарська агресія принесла з собою величезні руйнації, пожежі, пограбування, вбивства, захоплення місцевого населення в полон з метою продажу в рабство. Оскільки вона здійснювалась цілеспрямовано і регулярно (від 1450 до 1556 року татари зробили 86 великих грабіжницьких походів на українські землі), виникла серйозна загроза не тільки суспільному життю, а й самому існуванню українського народу.