Методика оцінки якості швейних виробів

Сертифікація продукції є невід`ємною частиною управління якістю в ринковій економіці, а сертифікат – основним критерієм оцінювання на внутрішньому і особливо зовнішньому ринку.

Сертифікат відповідності на швейні вироби видається після: проведення лабораторного визначення тих показників, які передбачені у відповідних стандартах для оцінювання якості цих виробів; атестації стану виробництва швейних виробів; узагальнення результатів контролю рівня якості продукції та стану виробництва.

Обов`язкова сертифікація швейних виробів проводиться на їх відповідність вимогам чинних законодавчих актів України й обов`язкових вимог нормативних документів. Держстандартом періодично затверджується перелік продукції, яка підлягає обов`язковій сертифікації.

Під час обов`язкової сертифікації швейних виробів насамперед перевіряють відповідність їх тим вимогам, які гарантують безпеку для життя, здоров`я та майна людини, а також охорону навколишнього природного середовища у процесі виробництва, експлуатації, зберігання й утилізації цих виробів. Йдеться про наявність у виробах токсичних, алергічних, радіоактивних, пожежонебезпечних та інших небажаних сировинних компонентів. Добровільна сертифікація швейних виробів, як правило, проводиться з метою рекламування їх споживчих властивостей, освоєння нових ринків збуту, формування та підтримування іміджу окремих підприємств та фірм, а також коли цього вимагають умови контракту.

У стандартах на окремі види швейних виробів окремо наведена номенклатура показників якості для обов`язкової та добровільної сертифікації. Прикладом стандартів даного типу може бути ДСТУ 3045-95, згідно з яким обов`язкова сертифікація проводиться для виробів різного цільового призначення ( для верхніх, білизняних, спортивних, хустко-шарфових, підкладкових та меблевих виробів). Під час обов`язкової сертифікації цей принцип зберігається і для деяких інших груп швейних виробів.

В процесі сертифікації різних за призначенням груп швейних виробів, крім перевірки передбачених ДСТУ 3045-95 показників якості для обов`язкової та добровільної сертифікації, обов`язковій перевірці підлягають показники, які належать до оцінки їх сортності, відповідності встановленим лінійним розмірам і зразкам-еталонам, а також правильності маркування, складання та пакування. Товарознавча експертиза швейних виробів є комплексною і включає в себе: розпізнання тканин, з яких виготовляють швейні вироби; вивчення пороків тканин; вивчення асортименту швейних матеріалів; визначення якості швейних виробів та інше.

Дефекти швейних виробів. Розрізняють дефекти виробничого i невиробничого характеру. Дефекти виробничого характеру, у свою чергу, поділяються на виробничо-швейні i дефекти зовнішнього вигляду матеріалів. Виробничі дефекти підлягають виправленню, зниженню сорту. Дефекти зовнішнього вигляду матеріалів, що трапляються у готових виробах, поділяються на місцеві i розповсюджені.

Дефекти виробничого характеру розподіляють на три групи: конструктивні, технологічні та дефекти моделювання.

Конструктивні дефекти виникають через невідповідальність розмірів та форми виробу розмірам та формі постаті людини. Вони виявляються в одязі у вигляді горизонтальних, вертикальних та нахилених складок та зморшок, кутових заломів, балансових порушень та дефектів динамічної невідповідності.

Технологічні дефекти виникають через викривлення конфігурації конструктивних ліній внаслідок невірного розкрою деталей швацьких виробів, через невідповідальність сполучених розмірів з’єднання деталей, зміщення монтажних надсічок. Дефекти технології пошиття виявляються в недостатньому розташуванні або посадці зрізів деталей, порушенні встановленої ширині швів, несуміщених монтажних надсічок, кривих строчках, в викривленні швів та країв виробу, невідповідності розмірів та перекосів прокладок та підкладки, що складають пакет одягу. Порушення режимів вологотеплової обробки виявляються при виконанні неправильних прийомів формоутворення, не передбачених конструкцією розтягувань та посадок, при викривленні швів та країв виробу.

Дефекти моделювання виникають в одязі в наслідок застосування невірних прийомів конструктивного моделювання, що призводить до втрати достоїнств базової конструкції.

Визначення якості швейних виробів проводиться за дефектами зовнішнього вигляду, посадкою виробу, виконанням окремих вузлів і деталей.

Якість швейних виробів за дефектами зовнішнього вигляду визначається органолептичним і вимірювальним методом, шляхом перегляду їх при нормальному освітленні на бракувальному столі.

Зовнішній вигляд. Відповідність зовнішнього вигляду виробу і його конфекціонування зразку-еталону. Проводиться зіставлення виробу зі зразком-еталоном і перевіряється відповідність зовнішнього вигляду виробу вимогам нормативно-технічної документації на виріб. Засіб перевірки — зразок-еталон, манекен. Ознака, що характеризує якість виробу — відповідність силуету, пропорціям, конструктивному рішенню ліній, вузлів, деталей, за використовуваними матеріалами (колір, фактура, відповідність призначенню виробу), зразку-еталону і вимогам нормативно-технічної документації.

Посадка виробу. Виріб надягають на манекен, защібають, оправляють спинку, полички, борти, лацкани, комір і рукава. Посадку виробу верхнього одягу без бортів, легкого одягу, білизняних виробів перевіряють одночасно з перевіркою якості виготовлення усього виробу.

Для маркування швейних i трикотажних виробів використовують товарний ярлик, стрічку з зображенням товарного знака або клейма, контрольну стрічку. На товарному ярлику вказують такі реквізити: товарний знак підприемства-виробника, його найменування i місцезнаходження, найменування виробу, позначення стандарту або технічних умов, артикул виробу, його модель, розміри, сорт, роздрібну ціну, дату виготовлення (місяць, рік).

Можуть бути дoдaткoвi реквізити: для вітчизняних трикотажних виробів - група обробки i міцність фарбування; для швейних виробів - артикул основного матеріалу; для швейних виробів, що мають підкладку чи оздоблення хутром - сорт підкладки, знижка, надбавка за хутро й оздоблення i група оздоблення.

Знаки та символи догляду за одягом

Ремонт одягу, чищення, прання, сушіння і прасування вимагають від сучасних споживачів знання властивостей і особливостей різних тканин і матеріалів. Виробники, піклуючись про споживачів, придумали знаки по догляду за одягом. Символи для догляду є міжнародними і не залежать від мови.

	Виріб можна прати.
	Легке прання. Точно дотримуватись температури води, не піддавати сильній механічній обробці, при віджимі - повільний режим центрифуги.
	Делікатне прання. Велика кількість води, мінімальна механічна обробка, швидке полоскання.
	Прання заборонене.
	Прати в прохолодній воді до 30°С.
	Прати в теплій воді до 40°С.
	Прати в гарячій воді більш ніж 60°С.
	Виріб можна кип'ятити.
	Тільки ручне прання. Не терти, не віджимати.
	Не віджимати.
	Можна сушити в пральній машині.
	Не сушити в пральній машині (застосовується разом з 'Прання заборонене').
	Можна віджимати та сушити в пральній машині.
	Не можна віджимати та сушити в пральній машині.
	Сушити в пральній машині при низькій температурі.
	Сушити в пральній машині при середній температурі.
	Сушити в пральній машині при високій температурі.
	Легкі віджим та сушка.
	Делікатні віджим та сушка.
	Вертикальна сушка на вішалці.
	Сушити у затінку.
	Сушити на горизонтальній поверхні в розкладеному вигляді.
	Сушити без віджиму.
	Суха чистка (хімчистка).
	Хімчистка заборонена.
	Хімчистка з будь - яким розчинником.
	Чистка з використанням бензину, чистого спирту, вуглеводню, хлорного етилену, монохлортрихлорметану.
	Те ж саме, але легке прання.
	Чистка з використанням вуглеводню та монохлортрихлорметану.
	Те ж саме, але легка чистка.
	Можна відбілювати.
	Можна відбілювати із застосуванням хлору.
	Відбілювати тільки без хлору.
	Не можна відбілювати.
	Не прасувати.
	Можна прасувати.
	Не відпаровувати.
	Прасувати при низькій температурі до 110°С.
	Прасувати при середній температурі до 150°С.
	Прасувати при високій температурі до 200°С.