50. Парадокс Леонтьєва

Відомий економіст Василь Леонтьєв, досліджуючи структуру експорту й імпорту США в 1947 р., знайшов, що всупереч теорії Хекшера–Оліна в експорті США переважали відносно більш трудомісткі товари, а в імпорті – капіталомісткі. Цей результат став відомий як парадокс Леонтьєва.

Подальші дослідження показали, що протиріччя, котрі виявив В. Леонтьєв, можна усунути, якщо при аналізі структури торгівлі враховувати більше двох факторів виробництва.

В. Леонтьєв також припустив, що велика продуктивність американскої праці пов’язана з більш високою кваліфікацією американських робітників. Він провів статистичну перевірку, яка показала, що США експортують товари, що вимагають більш кваліфікованої праці, ніж праця на виробництво «конкуруючого імпорту». Для цього В. Леонтьєв розбив усі види праці на п’ять рівнів кваліфікації й обчислив, скільки людино–років праці кожної кваліфікаційної групи потрібно для виробництва 1млн дол. американського експорту і «конкуруючого імпорту». Виявилось, що на виготовлення експортних товарів необхідні більші затрати кваліфікованої праці, ніж на імпортні. Це дослідження, виконане В. Леонтьєвим у 1956 р., слугувало основою для виникнення моделі, що враховує кваліфікацію робочої сили. У розробку цієї моделі найбільший внесок зробив американський економіст Д. Кісінг.

Суть її полягає в наступному: у виробництві беруть участь не два фактори, а три: кваліфікована праця, некваліфікована праця і капітал. Відносний достаток професійного персоналу і висококваліфікованої робочої сили веде до експорту товарів, що вимагають великої кількості кваліфікованої праці. Наявність достатньої кількості некваліфікованої рабочої сили сприяє експорту товарів, для виробництва яких достатною є невисока кваліфікація персоналу.

«Парадокси Леонтьєва» руйнували стереотипи мислення політиків і економістів. Творчі пошуки значно розширили сферу застосування методу міжгалузевого аналізу, який охопив проблеми економічної динаміки та навколишнього середовища, міжрегіональних і зовнішньоекономічних зв’язків. Леонтьєв та інші економісти прагнули визначити можливий ступінь впливу на економіку умовного скорочення військових витрат за компенсаційного зростання виробництва в цивільних галузях. Цей метод є й джерелом глибшого розуміння структури торгівлі у відносинах між різними країнами. З його урахуванням Міністерство торгівлі США почало друкувати леонтьєвські шахові таблиці кожні п’ять років. ООН, Світовий банк і більша частина держав світу також взяли на озброєння аналіз за методом «затрати–випуск» як важливий інструмент економічного планування та урядової бюджетної політики. Інтерес до здійснення розробок з цієї тематики виявляють не лише урядові установи, а й приватні, громадські організації. Зокрема, група з економічних досліджень при Гарвардському університеті, створена 1948 р. під керівництвом Леонтьєва для вивчення міжгалузевих зв’язків, отримала замовлення й кошти для здійснення відповідних робіт від Фонду Рокфеллера і військово–повітряних сил США.

51. Модель в. Леонтьєва «витрати–випуск», її особливості

Відомий економіст В. Леонтьєв перший сформулював основні положення методу «затрати–випуск» у 1936 році і дав його повний опис у 1941 р.

Розроблені Леонтьєвим таблиці та математичні моделі дали змогу простежувати й аналізувати міжгалузеві взаємодії. Баланс «затрати–випуск» – це спроба відобразити зв’язки, що існують між галузями економіки. Він являє собою шахову балансову таблицю, в якій кожну галузь подано двічі:

• як ту, що виробляє,

• як ту, що купуює.

По горизонталі зазначено розподіл виробленої продукції та послуг кожної галузі, по вертикалі – затрати галузі, що являють собою продукцію інших галузей. Розрахунки по міжгалузевих балансах дають змогу оцінювати прямі й побічні наслідки змін у масштабах, технології та структурі виробництва, споживчому попиті, інвестиційній сфері, зовнішній торгівлі, співвідношенні цін і доходів та ін. Наприклад, велика промислова фірма може спрогнозувати, як вплине розширення випуску її продукції чи встановлення нових цін на інші галузі економіки. Уряд отримує інструмент для зіставлення народногосподарських наслідків різних варіантів інвестиційної та податкової політики, зовнішньої торгівлі, військових витрат та ін. Зробити це можна і без міжгалузевих балансів, але в такому разі ймовірність серйозних помилок особливо через неврахування міжгалузевих зв’язків, зростає.

Принципова новизна міжгалузевого балансу Леонтьєва полягає в розвитку теорії відтворення, методу математичного моделювання, способів систематизації та обробки економічної інформації. У стихійну ринкову економіку Заходу цей метод вніс елементи прогнозування і програмування.

Леонтьєв досяг вагомих успіхів у конкретизації теоретичних підходів та їх практичному застосуванні, його називали найпрактичнішим теоретиком–економістом. Серед суттєвих досліджень у цій галузі важливим є зроблений Леонтьєвим розрахунок на базі міжгалузевого балансу 1958 р. умовної структури міжгалузевих зв’язків у економіці США в перспективі на 1964 р. До 1973 р. таблиці «затрати–випуск» було розроблено для 64 країн.

Модель міжгалузевого балансу світової економіки Леонтьєва, А. Картер і П. Петрі за ступенем поділу світової системи на економічні регіони, за охопленням країн і територій перевершує всі відомі досі моделі. В леонтьєвській – на 2625 рівнях, 171 держава і територія об’єднані в 15 регіонів переважно за географічною ознакою, характером управління господарством та рівнем економічного розвитку, який оцінюється за обсягом доходу на душу населення і питомою вагою обробної промисловості у валовому продукті. Кожний із 15 регіональних блоків моделі Леонтьєва поділено на 45 секторів економічної активності, враховано взаємозв’язки виробництва і споживання товарів та послуг, торгівельні та фінансові потоки між регіонами.

Дослідження, здійснюване групою Леонтьєва, мало на меті з’ясувати, зменшити безодню між економікою розвинутих країн і країн, що розвиваються.

В Україні перший міжгалузевий баланс виробництва та розподілу продукції в народному господарстві було розроблено в 1961 році. Останній раз балансові розрахунки були виконані в 1987 році по 110 галузях виробничої сфери. Починаючи з 1989 року розрахунки міжгалузевого балансу проводились щорічно по 18, а потім по 23 галузях виробничої сфери.