- •1. Предмет і метод історії економічних вчень
- •2. Економічна думка Стародавнього Сходу
- •6. Теорія і практика меркантилізму
- •7. Ідейно–теоретичні основи інституціоналізму та етапи його розвитку
- •8. Маржиналізм як переосмислення цінностей класичної політекономії
- •9. Неокейнсіанство: причини виникнення, методологічна основа, позитивні і негативні риси
- •10. Виникнення монетаризму
- •11. Історична школа
- •12. Економічні погляди на перехід від адміністративного до економічного господарства
- •13. Зародження політичної економії у. Петті, п. Буагільбера
- •14. Фізіократичні теорії ф. Кене
- •15. Економічні погляди ж. Тюрго
- •16. Економічна теорія а. Сміта
- •17. Основні ідеї економічного вчення д. Рікардо
- •19. Теорія послуг і концепція економічної гармонії ф. Бастіа
- •20. Вчення Мальтуса про реалізації суспільного продукту
- •21. Основні ідеї маржиналістських підходів і. Джевонс, Дж.С. Міль
- •22. Економічне вчення к. Маркса та його вплив на суспільне життя
- •23. Теорія споживчої поведінки. Інтерпретація і. Фішера
- •25. Неолібералізм у поглядах о. Бем–Баверка
- •28. Менгер к.: погляди та економічні концепції
- •30. Підприємництво й інновації й. Шумпетер
- •31. Кейнс: модель сукупної пропозиції
- •32. Кейнсіанська теорія попиту на гроші та модель загальної економічної рівноваги
- •33. Кейнсіанська та монетаристська концепції грошової політики
- •35. Л. Ерхарт як представник школи неолібералізму
- •36. Неолібералізм сучасної австрійської школи. К. Менгер
- •37. Теорія перманентного доходу Фрідмена
- •38. Монетарна концепція економічного регулювання м. Фрідмена
- •39. Інституціонально–соціальні погляди Дж. Гелбрейта та р.Коуза
- •40. Інститутціональні підходи до державного регулювання економіки. Теорема Коуза
- •41. Інституціональні ідеї т.Веблена
- •42. Інституціоналізм поглядів у. Мітчелла
- •43. Теорія сучасного інституціоналізму Дж. Б’юкенена
- •44. Економіко–юридичні концепції Дж. Коммонса
- •45. Теорія «життевого циклу» Модельяні
- •46. Модель Манделла–Флемінга (рівновага товарного, грошового і зовнішнього ринків)
- •47. Модель економічного зростання Харрода–Домара
- •48. Модель економічного зростання Роберта Солоу
- •49. Модель міжнародної торгівлі Хекшера–Оліна
- •50. Парадокс Леонтьєва
- •51. Модель в. Леонтьєва «витрати–випуск», її особливості
- •52. Неотехнологічні теорії міжнародної торгівлі
- •53. Класифікація ринків Робінсона
- •54. Характеристика ревізіонізму е. Берштейна та центристських поглядів к.Каутського та р. Гіфельдінга
- •55. Значення економічних праць м. Зібера
- •56. Основні теорії суспільства за Друкером
- •57. Теорія розрива з минулим а. Тофлера
- •58. Альтернативні теорії о.В. Чаянова та м.Д. Кондратьєва
- •59. Економічні ідеї в.І. Леніна
- •60. Представники суб’єктивно–психологічного напрямку на Україні: Орженцький та Білимович
- •61.Школа економічної кон’юнктури. М.І. Туган–Барановський
- •62. Економіко–математична школа. Є.Є. Слуцький
- •63. Теорія «кібернетичної революції» р. Тібольда
- •64. Теорія індустріально–технократичного суспільства д. Белла
37. Теорія перманентного доходу Фрідмена
Згідно з гіпотезлю Фрідмена, фактичний дохід споживача можна теоретично розділити на два компоненти: постійний і тимчасовий (це розділення здійснюють самі споживачі). Постійний (він же очікуваний) компонент індивід розглядає як дохід на свій капітал, що складається з матеріального багатства, людського капіталу, здібностей, освіти, особових характеристик, вибраної професії, місця роботи і т. д. Все інше випадкове, з його точки зору.
Аналогічним чином Фрідмен пропонує розділити і споживчі витрати. Його гіпотеза постійного доходу полягає в тому, що достатньо стійка функціональна залежність зв’язує між собою лише постійні компоненти споживання і доходу. Тимчасові ж компоненти доходів і витрат не корелюють не тільки з постійними, але і між собою.
За методологією Фрідмена, споживачам немає потреби вимірювати постійний дохід і тим більше доводити, що це можуть зробити самі споживачі. Достатньо емпірично зміряти еластичність споживання по доходу, упевнитися в її відносній стабільності і зробити висновок, що ми маємо в своєму розпорядженні теорію, що дає вірні «прогнози» (термін умовний, оскільки «прогноз» робиться «назад»).
Коефіцієнт, що пов’язує постійний дохід із постійними витратами для різних груп населення, коливається, і серед чинників, що його визначають, Фрідмен називає норму відсотка, відношення поточного доходу до багатства й інші чинники, що впливають на вибір між споживанням і накопиченням активів. Таким чином, у розгляд включаються деякі не тільки раціональні (норма відсотка як показник вигідності накопичення щодо споживання), але і інституційні (раса, національність) міркування.
Як і Модільяні, Фрідмен запропонував апроксимувати винайдену ним змінну (постійний дохід) за допомогою поточного доходу і средньозваженої величини минулого доходу. Але якщо Модільяні проводив заміну невловимій теоретичній категорії на відчутну статистичну змінну до оцінювання і апелював лише до міркувань здорового глузду, то Фрідмен спочатку оцінював вплив деякого чинника під умовним найменуванням «постійний дохід», а потім визначав можливих заступників цього штучно сконструйованого ряду методом найменших квадратів.
38. Монетарна концепція економічного регулювання м. Фрідмена
М. Фрідмен наполягав на тому, що зростання грошової пропозиції призводить до додаткових витрат безпосередньо, і тим самим викликає інфляцію. Він стверджував, що люди завжди тримають визначену частку свого доходу у вигляді готівки і зростання грошової пропозиції збільшує сукупний попит на товарному і фондовому ринках.
Монетаристи – прихильники цінової стабілізації – не виключають процентного регулювання, але вбачають свою «проміжну мішень» у грошовій масі. В наукових працях М.Фрідмена сформульовано «грошове правило», згідно з яким збільшення грошової маси необхідно проводити систематично, але поступово і незалежно від кон’юнктури і циклічності коливань.
Попит на гроші зв’язаний з рухом фундаментальних макроекономічних показників. Пропозиція грошей нестабільна і залежить від суб’єктивних рішень кредитних інститутів.
Якщо кількість грошей буде недостатньою, то це приведе до спаду виробництва.
Якщо занадто великою, то до знецінювання грошей.
Головним способом стимулювання ділової активності повинен стати обсяг пропозиції грошей. Кількість грошей необхідних для обороту внаслідок реалізації товарів і послуг в економіці називають законом грошового обігу.
Монетаристи розглядають пропозицію грошей як альтернативне відношення до їх попиту. Це дві невіддільні й водночас протележні сторони єдиного економічного механізму, взаємодія яких здійснюється на монетарному ринку. Грошова пропозиція як проміжна мета повинна визнаватися відповідно до попиту на гроші. Неврахування цієї істини може призвести до суттєвого розходження між пропозицією і попитом, що в свою чергу може вилитися у проблеми із платіжним балансом, падіння ВВП, високі темпи інфляції.
