27. Науковий стиль, його особливості та різновиди.

Науковий стиль – це стиль, сферою використання якого є наукова та науково- технічна діяльність, освіта. Призначення: для інформування про результати наукових досліджень, обгрунтування гіпотез, класифікація і систематизація загальних знань, впливу на інтелекти читача(слухача).

Найважливіші особливості наукового стилю: строга унормованість, вик.умовних знаків та символів, безособовість, логічність викладу, широке використання термінів абстрактної лексики, недвозначність викладу, використання складних речень із вставленими конструкціями, відокремлення, документування тверджень (наявність цитат та посилань).

Науковий стиль має такі різновиди:

1) науково-популярний. Використовують для зрозумілого, доступного викладу наукової інформації не фахівцям. Реалізується в журналах, книгах, словниках.

2) науково-навчальний. Стиль лекцій, навчальних підручників.

3) суто науковий. Розрахований на фахівців певної галузі. Стиль монографій, наукових текстів, дисертацій .

28.Текст як форма реалізації професійної діяльності.

Текст – об’єднана змістовним зв’язком послідовність знакових одиниць, основними властивостями якої є зв’язність і цілісність. Найсенші одиниці тексту – надфразна єдність і абзац. Надфразна єдність – сукупність висловлювань, що характеризуються єдністью теми і особливим синтакс. зв.компонентів. Абзац – структурно- змістова одиниця членування тексту, що характеризується єдністю теми і графічне позначення.

Стуктурно текст може відповідати реченню, слову, сполуці, якщо ці одиниці мають цілісну інформацію, яка відповідає певній комунікативній ситуації.

За способами репрезентації тексти поділяються: письмові, усні, друкувані.

Залежно від ситуації спілкування значна частина текстів може матерілізуватись у письмовій чи друкованій формі ( накази, протоколи, факти) чи в усній ( ділова бесіда, промова у суді).

Основні ознаки тексту:

1) зв’язність (показниками зв’язності є лексичні, морфологічні, синтаксичні, стилістичні одиниці, інтонація, наголос, пауза тощо).

2) цілісність (єдність теми і змісту).

3) інформативність, яка виявляється у процесі тлумачення мовного масиву через свідомість адресата.

29.Види,форми усного професійного спілкування

Основою поділу професійного спілкування на види є ступінь участі у ньому мови (мовного коду). За цією ознакою професійне спілкування поділяють на вербальне і невербальне.

Вербальне спілкування - це усне, словесне спілкування, учасники якого обмінюються висловлюваннями щодо предмета спілкування.

Залежно від позицій учасників комунікативного процесу вербальне спілкування поділяють на пряме і непряме.

Пряме вербальне спілкування здійснюється шляхом усного контакту між учасниками спілкування. Інформація передається за допомогою мовних знаків та інтонаційних засобів. Пряме вербальне спілкування охоплює елементи невербального.

Непряме вербальне спілкування полягає у відсутності безпосереднього контакту між учасниками.

Форми непрямого вербального спілкування:

- письмова (інформація передається від відправника до реципієнта у формі відповідного документа, в якому зафіксовані атрибути ділових контактів);

- використання технічних засобів.

Невербальне спілкування - це обмін інформацією між людьми за допомогою комунікативних елементів (жестів, міміки, виразу очей, постави та ін.), які разом із засобами мови забезпечують створення, передавання і сприйняття повідомлень.

Невербальне спілкування супроводжує й доповнює мову, відображаючи зміст висловленого або сприйнятого. Інформація передається невербальними засобами, які сприймаються різними сенсорними системами: зором, слухом, тактильними відчуттями тощо.

Усне професійне мовлення Це розмовно-літературне мовлення людей у процесі виконання ними службових обов’язків. Усне професійне спілкування передбачає всілякі способи взаємодії між співрозмовниками за допомогою вербальних (словесних) і невербальних (поза, жести, міміка, одяг, знаки, символи) засобів. Усне професійне мовлення можна поділити на такі види: залежно від способу сприймання інформації: - контактне (безпосереднє); - дистанційне (телефонне, селекторне, за допомогою комп’ютера); залежно від кількості учасників:

-діалогічне (бесіда з одним співрозмовником); -монологічне (доповідь, промова, лекція); -полілогічне (дискусія);

залежно від форми і ситуації спілкування: - міжперсональне (нарада, колоквіум тощо); -публічне (виступ на зборах, конференції тощо).

Усне професійне мовлення — і міжперсональне, і публічне —

Основними формами вираження усного професійного спілкування є моно­лог та діалог. Усний монолог - це безтекстові та зафіксовані форми, розраховані на усне відтворення. Зважаючи на функціональні особливості, харак­тер контакту мовця зі слухачами, форми монологічного мовлення сис­тематизують: -за функціональним критеріями, наприклад, монолог публіцис­тичний, судовий, виробничо-службовий, науковий, навчальний; -за ситуаційними ознаками виділяють два загальні різновиди -прямо контактний та посередньо контактний (різні форми монологіч­ної мови по радіо і телебаченню). Усне ділове монологічне мовлення з усіма його функціональними різновидами характеризується специфікою словесної організації, яка підпорядковується позамовним факторам та узгоджується із загальни­ми етичними вимогами ділового спілкування.