3. Об'єктивна сторонацього злочину полягає у знищенні або пошкодженні чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах.

Знищення чужого майна —це такий протиправний руйнуючий вплив на майно, внаслідок якого воно повністю втрачає свою споживчу або економічну цінність, приведення його до такого стану, за якого воно взагалі не може бути використане за своїм призначенням, причому втрачені майном властивості не можуть бути відновлені: майно (речі, гроші, цінні папери, будівлі, споруди тощо) — внаслідок знищення перестає існувати як таке.

Пошкодження чужого майнаполягає в такому протиправному впливі на предмет, внаслідок якого він частково, не в повному обсязі, втрачає свої споживчі властивості та економічну цінність і при цьому істотно обмежується можливість його використання за призначенням. Пошкоджене майно може бути відновлене і знову набути тимчасово або частково втрачених корисних якостей для використання його за функціональним призначенням лише після необхідних фінансових, трудових та інших витрат.

Суспільна небезпечні наслідкияк ознака об'єктивної сторони злочину полягають у шкоді у великих розмірах. Шкода у великих розмірах — поняття оціночне, яке уточнюється у кожному конкретному випадку, з урахуванням матеріального становища потерпілого, вартості майна, його цінності тощо. Між знищенням або пошкодженням чужого майна і заподіяною шкодою має бути встановлений причинний зв'язок.

4. Суб'єктивна сторона характеризується умисною формою вини — прямий або непрямий умисел. Мотив та мета можуть бути різними. Але якщо винний діє з метою ослаблення держави, вчинене має кваліфікуватися за ст. 113 КК.

5. Суб'єктзлочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку, а за ч. 2 ст. 194 КК — особа, яка досягла 14-річиого віку.

6. Частина 2 ст. 194 КК передбачає відповідальність за те саме діяння, вчинене шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, або заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки.

Знищення чи пошкодження майна шляхом підпалу.Підпал — це знищення чи пошкодження майна вогнем, коли створюється загроза життю чи здоров'ю людей або заподіяння великих матеріальних збитків, загроза знищення інших матеріальних об'єктів. Знищення майна вогнем, коли не створювалася така загроза (наприклад, знищення майна вогнем у печі), не може розглядатися як знищення чи пошкодження майна шляхом підпалу і не може кваліфікуватися за ч. 2 ст. 194 КК (див. коментар до ст. 113 КК).

21. Необережне знищення чи пошкодження майна (ст. 196 КК).

Стаття 196. Необережне знищення або пошкодження майна

Необережне знищення або пошкодження чужого майна, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження або загибель людей, —

карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

1. Об'єкт, предметі поняття знищення або пошкодження майна такі ж, як і в злочині, передбаченому ст. 194 КК (див. коментар до цієї статті). Щодо наслідків, то вони можуть виявлятися у спричиненні тяжкого тілесного ушкодження або загибелі людей.

2. Суб'єктивна сторона— необережність (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість) як до діяння, так і до наслідків.

3. Суб'єкт злочину — загальний, будь-яка особа, яка досяглі 16-ти років.

21. Погроза знищення майна та її відмежування від суміжних зло­чинів (ст. 195 КК).

Стаття 195. Погроза знищення майна

Погроза знищення чужого майна шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до одного року, або арештом на строк до шести місяців.

1. Безпосередній об'єктзлочину — відносини власності. Додатковий об'єкт — особиста безпека людини.

2. Об'єктивна сторонацього злочину полягає у погрозі знищення чужого майна шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози. Щодо поняття погрози і поняття знищення чужого майна шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом (див. коментар до статей 129 і 194 КК). За об'єктивними ознаками погроза повинна бути такою (її інтен­сивність, обставини дій особи, що загрожує, засоби загрози, особистість винного, серйозність його намірів та ін.), щоб були реальні підстави побоюватися з боку особи, якій адресована погроза, здійснення такої загрози.

Цей злочин з усіченим складом і вважається закінченим з моменту здійснення погрози, за наявності реальних підстав побоюватися її виконання. Якщо після погрози майно знищене, вчинене слід кваліфікуватиза ч. 2 ст. 194 КК.

3. Суб'єктивна стороназлочину характеризується прямим умислом. Мотиви і мета погрози можуть бути різними — помста, ненависть, нездорова конкуренція тощо. Якщо погроза здійснюється з хуліганських мотивів у процесі вчинення хуліганських дій, вчинене охоплюється ст. 296 КК (хуліганство) і додаткової кваліфікації за ст. 195 КК не потребує. Погроза знищення майна, поєднана із вимаганням, тобто вимогою передачі чужого майна або права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру на користь винного, кваліфікується за ст. 189 КК як вимагання.

4. Суб'єктзлочину — загальний, будь-яка особа, яка досягла 16-ти років.

21. Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом (ст. 198 КК).

Стаття 198. Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом

Заздалегідь не обіцяне придбання або отримання, зберіганнячи збут майна, завідомо одержаного злочинним шляхом за відсутності ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, —

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 16.01.2003 р. № 430-ІУ)

1. Безпосереднім об'єктомзлочину є відносини власності при виникненні, зміні і припиненні права власності на майно. Суспільна небезпека злочину, який розглядається, полягає в дезорганізації порядку придбання і відчуження майна, внаслідок чого до товарного обігу надходить і легалізується майно, здобуте злочинним шляхом.

2. Предмет злочину— майно, одержане злочинним шляхом-. Це — товари (промислові, побутові товари, продукти харчування), речі, гроші, цінні папери (векселі, акції), які повинні мати матеріальну цінність і товарну, мінову вартість. Таке майно має бути одержане злочинним шляхом, тобто бути результатом вчиненого суспільне небезпечного діяння, що визнається злочином.

Винятком є предмети, поводження з якими (придбання, зберігання, збут) утворюють самостійний склад злочину: зброя, бойові припаси, вибухові речовини (ст. 263 КК), радіоактивні матеріали, легкозаймисті та їдкі речовини (ст. 267 КК), наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги, прекурсори (статті 307, 309, 311 КК) тощо (див. коментар до статей 263, 267, 307, 309, 311 КК та ін.). Стаття 198 КК в цих випадках не підлягає застосуванню.

3. Об'єктивна сторонацього злочину полягає у заздалегідь не обіцяному придбанні, отриманні, зберіганні чи збуті майна, завідомо одержаного злочинним шляхом.

Придбання майна,одержаного злочинним шляхом, полягає в здобутті такого майна в будь-яких формах: купівлі, обміні тощо. При цьому особа, яка придбаває майно (відшкодувальне чи безвідплатно), отримує можливість користуватися, володіти і розпоряджатися цим майном, хоч і не стає його власником у прямому значенні цього слова, оскільки це майно здобуте злочинним шляхом.

Не є придбанням виготовлення майна (предметів), щодо якого встановлена спеціальна заборона — виготовлення чи ремонт вогнепальної зброї, вибухонебезпечних речовин тощо.

Отримання майнаодержаного злочинним шляхом — це всі інші форми (крім придбання) здобуття такого майна, наприклад, прийняття в дарунок, запозичення тощо.

Зберіганняполягає в тимчасовому знаходженні вказаного майна у володінні особи або у певному місці (сховищі), що має винний, для наступної реалізації чи повернення особі, яка передала на зберігання майно, здобуте злочинним шляхом. Зберігання може бути як відплатне, так і безвідплатне.

Збут майнаможе бути відшкодувальним чи безвідплатним та виражатися в будь-яких формах його відчуження (продаж, передача погашення боргу, дарування тощо), а також інших формах, наприклад, в прийнятті особою на себе зобов'язань з реалізації викраденого, або здобутого іншим злочинним шляхом майна, коли реалізатор продає за винагороду чуже майно, що не належить йому.

Придбання, збут чи зберігання майна, здобутого злочинним шляхом, має бути заздалегідь не обіцяним. Це означає, що вказані дії, вчинені вже після факту вчинення злочину, не перебувають із ним у причинному зв'язку і винний заздалегідь (до вчинення злочину) не обіцяв сприяти в придбанні, збуті чи зберіганні майна, здобутого злочинним шляхом. Якщо така обіцянка мала місце до вчинення злочину або в момент його вчинення і перебувала з ним у причинному зв'язку, вчинене слід розглядати як співучасть у цьому злочині (пособництво) і кваліфікувати за відповідною статтею Особливої частини КК (наприклад, крадіжка — ст. 185, грабіж — ст. 186, контрабанда — ст. 201 КК тощо). Як співучасть у злочині слід розглядати і систематичне (хоча заздалегідь не обіцяне в конкретних випадках) придбання або зберігання краденого майна або іншого майна, здобутого злочин­ним шляхом, коли особа, яка вчиняє злочин, має підстави розраховувати, що майно, здобуте нею злочинним шляхом, у цьому випадку, як і раніше, буде придбане (наприклад, для збуту викраденого) або буде прийняте на зберігання, внаслідок попередніх систематичних дій винного («скупника»),

Для об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 198 КК, потрібно встановити відсутність ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (див. коментар ст. 209 КК). В іншому випадку, при наявності складу легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, все скоєне кваліфікується за ст. 209 КК.

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного придбання, отримання чи збуту майна або ж з моменту прийняття на зберігання майна, здобутого злочинним шляхом.

4. Суб'єктивна сторонацього злочину — прямий умисел. Особа усвідомлює, що придбаває, отримує, зберігає чи збуває майно, набуте злочинним шляхом, і бажає цього. При цьому винний достовірно може не знати конкретних обставин вчиненого злочину (місце, час, обстановка, спосіб, засоби вчинення злочину тощо). Досить, щоб він усвідомлював, що майно здобуте шляхом вчинення іншою особою суспільне небезпечного діяння, що визнається злочином (в результаті, наприклад, крадіжки, шахрайства, грабежу тощо).

21. Порушення вимог законодавства про охорону праці (ст. 271 КК).

Стаття 271. Порушення вимог законодавства про охорону праці

1. Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці службовою особою підприємства, установи, організації або громадянином — суб'єктом підприємницької діяльності, якщо це порушення заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого, — карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, — карається виправними роботами на строк до двох років або обмежен­ням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до семи років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років або без такого.

1. Відповідно до ч. 4 ст. 43 Конституції України кожний працівник «має право на належні, безпечні і здорові умови праці». У частині 1 ст. 6 Закону України «Про охорону праці» (в редакції від 21 листопада 2002 р.) від 14 жовтня 1992 р. сказано, що «умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що вико­ристовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства» (Урядовий кур'єр. — 2002. — 18 грудня. — № 236).

Охорона праці —це система правових, соціальних-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини в процесі трудової діяльності (див. ст. 1 Закону України «Про охорону праці»).

2. Статтею 271 КК охороняється безпека праці від порушень, що вчиняються на виробництві. Виробництво — це складна соціально-економічна і технічна відносно замкнута система, в основі функціонування якої лежить праця людини, спрямована на одержання суспільно-корисного результату. Складовим елементом такої системи є технічні і правові норми. Виробництво поділяється на матеріальне і нематеріальне. Галузями матеріального виробництва є: промисловість, сільське, лісове і водне господарства, транс­порт вантажний, зв'язок (по обслуговуванню підприємств виробничої сфери), будівництво, торгівля і громадське харчування, матеріально-технічне постачання і збут, заготівля, інші види виробничої діяльності, спрямовані на одержання матеріальних благ, їх обмін, розподіл і споживання. У галузях нематеріального виробництва створюються особливі нематеріальні блага (духовні цінності), а також надаються нематеріальні послуги. Це послуги з охорони здоров'я, освіти, наукове консультування та ін. Для організації і за­безпечення охорони праці на виробництві використовуються закони і підза-конні акти, що належать до різноманітних галузей права (трудового, природоохоронного, цивільного, господарського, адміністративного, кримінального тощо), а також технічні норми. У цій системі норми кримінального права охороняють безпеку праці від найбільш небезпечних посягань.

Поза системою спеціального нормативного регулювання й охорони безпеки праці на виробництві знаходяться: трудова діяльність людини в межах домашнього господарства; так звані неорганізовані промисли населення (збирання лісових плодів, вторинної сировини, заготівля дров, полювання, ? рибальство та ін.); робота окремих осіб за договором найму; незареєстрова-на підприємницька діяльність. Безпека виконання такої діяльності забезпечується статтями КК, що безпосередньо охороняють життя і здоров'я особи.

3. Потерпілими від злочину можуть бути тільки особи, що мають постійний або тимчасовий зв'язок із виробництвом, де стався нещасний випадок, — безпосередньо працюють, прибули у відрядження, на практику або стажування та інші особи, діяльність яких пов'язана з даним виробництвом (див. п. 9 постанови ПВСУ «Про судову практику в справах, пов'язаних із порушеннями вимог законодавства про охорону праці» від 10 жовтня 1982 р. № 6 (Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах. — X.: Одіссей, 2001. — С. 173—174). Порушення вимог законодавства про охорону праці, що заподіяло шкоду життю або здоров'ю інших громадян, тягне відповідальність за статтями про злочини у сфері службової діяльності або злочини проти життя і здоров'я особи.

4. Об'єктивна стороназлочину включає: 1) порушення вимог законодавчих і інших нормативно-правових актів про охорону праці; 2) заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого (ч. 1 ст. 271 КК) або загибель людей (ч. 2 ст. 271 КК), або настання інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 271 КК); 3) причинний зв'язок між порушенням вказаних вимог і наслідками.

50. Стаття 143. Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є здоров'я особи, а його додатковим обов'язковим об'єктом - залежно від конкретної форми цього злочину - порядок проведення трансплантації органів чи тканин людини або торгівлі органами або тканинами людини як складових порядку забезпечення здоров'я населення.

2. Предметом цього злочину є тільки такі анатомічні матеріали людини (гомотрансплантати), як органи і тканини, у т. ч. (крім злочину, передбаченого ч. 2 ст. 143) взяті у мертвої людини. Не є ним: а) інші анатомічні матеріали (анатомічні утворення, клітини); б) анатомічні матеріали тварини (ксенотрансплантати); в) кров, її компоненти, аутотрансплантати (анатомічні матеріали, взяті у людини для пересадки цій же людині), штучно виготовлені замінники органів і тканин людини.

ід органами розуміються частини організму людини, що мають певну будову і спеціальне призначення (орган зору, серце, легені, печінка, нирки, підшлункова залоза з 12-палою кишкою, селезінка тощо), а під тканинами - речовини, що являють собою систему переважно однорідних клітин - м'які тканини (тверда мозкова оболонка, перикард), тканини опорно-рухового апарату (сухожилки м'язів, фрагменти ребер, колінний і плечовий суглоби тощо), артеріальні і венозні судини, клапани серця, аорти та інших великих судин, інші тканини (кістковий мозок, шкіра, зуби, трахея тощо). Питання про те, чи здатні вилучені тканини регенеруватися (відновлюватися), може мати значення тільки для призначення покарання.

3. Об'єктивна сторона злочину може проявитися у таких формах:

1) порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ч. 1 ст. 143);

2) вилучення у людини шляхом примушування або обману її органів або тканин (ч. 2 ст. 143);

3) незаконна торгівля органами або тканинами людини (ч. 4 ст. 143);

4) участь у транснаціональних організаціях, які займаються: а) вилученням у людини шляхом примушування або обману її органів чи тканин з метою їх трансплантації або б) незаконною торгівлею органами або тканинами людини (ч. 5 ст. 143).

4. Суб'єкт злочину загальний. Як правило, у його першій формі ним є медичний працівник, який порушує встановлений законом порядок трансплантації органів або тканин людини.

5. З суб'єктивної сторони злочин у будь-якій із його форм характеризується прямим умислом. Для другої його форми обов'язковою є спеціальна мета: вилучення у людини органів або тканин здійснюється з метою їх наступної трансплантації (при цьому реципієнтом може бути будь-яка людина, у т. ч. невідома винному).

Якщо таке вилучення здійснюється без вказаної мети, діяння підлягає кваліфікації за іншими статтями КК, які передбачають відповідальність за заподіяння тілесних ушкоджень. Умисне заподіяння тілесного ушкодження, яке супроводжувалось знущанням над особою і вилученням у неї органів чи тканин, утворює сукупність злочинів, передбачених ст. 296, та, залежно від наслідків ушкодження, - статтями 121, 122 або 125.

51. Стаття 149. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини

1. Торгівля людьми або здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи, -

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього або щодо кількох осіб, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням службового становища, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності, або поєднані з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого чи його близьких, або з погрозою застосування такого насильства, -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені щодо малолітнього, або організованою групою, або поєднані з насильством, небезпечним для життя або здоров'я потерпілого чи його близьких, або з погрозою застосування такого насильства, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, -

караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

1. Основним безпосереднім об'єктом цього злочину є честь і гідність особи, а також - крім випадків, коли угода, об'єктом якої є людина, укладається за згодою цієї ж людини,- воля особи. Його додатковим факультативним об'єктом можуть виступати життя та здоров'я особи, встановлений порядок здійснення службовими особами своїх повноважень.

2. Логіко-граматичне тлумачення конструкції норми ч. 1 ст. 149 дає змогу дійти висновку, що з об'єктивної сторони цей злочин може виражатися у таких формах:

1) торгівля людьми;

2) здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина;

3) вербування людини;

4) переміщення людини;

5) переховування людини;

6) передача людини;

7) одержання людини.

3. Суб'єкт злочину загальний. Вчинення злочину службовою особою та вчинення злочину особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності, розглядаються як його кваліфікуючі ознаки.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і, як правило, корисливим мотивом.

Крім того, для третьої і наступних його форм (вербування, переміщення, переховування, передача і одержання людини) обов'язковою ознакою є мета експлуатації людини.

6. Особливо кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину визнається вчинення тих самих дій: 1) щодо малолітнього; 2) організованою групою; 3) у поєднанні з насильством, яке є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого чи його близьких, або 4) з погрозою застосування такого насильства, а так само 5) якщо вони спричинили тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 149).