1.3. Ринок праці

Трудовий ресурс теж відноситься до інвестиційних товарів, проте враховуючи особливу роль людини в економіці як носія трудового ресурсу виділяють окремий вид ринку — ринок робочої сили (або ринок праці). Праця — це сукупність фізичних та розумових здібностей, які використовуються у виробництві різноманітних економічних благ. В умовах ринку фактор виробництва “праця” отримує адекватну ринкову оцінку, що формується в процесі взаємодії попиту і пропозиції. Проте ринок праці має певні особливості, а саме:

1. неподільність прав власності на товар — праця від її володаря. Праця являє собою процес витрачання робочої сили людини. Оскільки робоча сила невід’ємна від свого носія, у процесі купівлі-продажу праці виникають особливі стосунки. Під час купівлі звичайного товару, покупець сплачує встановлену ціну за придбання прав власності на товар, який купує. На ринку праці покупець отримує право на використання трудових послуг і одночасно вступає в контакт з вільною людиною, права якої він має враховувати;

2. велика тривалість контракту продавця і покупця. На типовому ринку масової матеріальної продукції і послуг контакт між контрагентами операції звичайно короткий і має діловий знеособлений характер. Операція, що здійснюється на ринку праці, передбачає початок тривалих відносин між її контрагентами. Якщо трудові послуги не відділені від робітника, це передбачає елемент взаємного спілкування. На відміну від інших факторів виробництва людина може самостійно контролювати якість своєї роботи, працювати з різною віддачею, демонструючи більшу чи меншу лояльність до підприємства, яке його найняло;

3. фактична оренда, а не продаж товару “робоча сила”. Трудова угода або контракт завжди має певну тривалість. Людина ніколи не продає своєї робочої сили на все життя. А економічний зміст продажу на певний період часу характеризує оренду або лізинг праці;

4. важлива роль широкого кола негрошових аспектів операції по купівлі-продажу робочої сили. Серед таких слід відмітити:

   • зміст та умови праці;

   • гарантії збереження робочого місця;

   • перспективи просування по службі і професійного росту;

   • мікроклімат у колективі.

Негрошові аспекти можуть бути інколи важливіші, ніж розмір заробітної плати.

5. наявність значної чисельності інституційних структур особливого ряду. До них відносяться:

• система трудового законодавства, що регламентує умови найму, оплати і звільнення робітників;

• різноманітні установи і служби регулювання зайнятості;

• державні програми в сфері праці і зайнятості;

• профспілки та інші організації найманих робітників різних рівнів;

6. високий рівень індивідуалізації операцій на ринках праці. Операції, що укладаються між продавцями і покупцями трудових послуг, навіть, коли йдеться про масове виробництво і масову працю, відрізняється значною різноманітністю. Кожен робітник є унікальним, а кожне робоче місце тою чи іншою мірою відрізняється від іншого і пред’являє до претендентів свої специфічні вимоги. Із множини продавців різноманітних трудових послуг, як правило, можна виділити великі групи людей, що володіють схожою кваліфікацією, щоб розглянути пропозицію праці з їх боку як однорідний ресурс. Таким же чином робочі місця при всій різноманітності можна розділити на категорії, в межах яких потребується робоча сила схожої якості. В межах таких груп попит на працю припустимо вважати однорідним .

Ситуацію на ринку товару певної робочої сили ілюструє наступний графік:

S_L — пропозиція праці;

D_L — попит на працю;

W — заробітна плата;

We — середня зарплата.

Рисунок 14.3 - Ринок праці

Середня заробітна плата на ринку певного виду праці є рівноважною ціною на ринку робочої сили, де врівноважується попит на працю (з боку підприємств) і пропозиція праці (з боку людини). Здійснюючи пропозицію праці, людина робить вибір між двома цінностями: своїм дозвіллям і тими споживчими благами, які зможе придбати на заробітну плату. В разі підвищення заробітної плати діє “ефект заміщення”: робітникові вигідно буде відмовитись від певних годин дозвілля і погодитись на збільшення свого робочого часу, якщо ціна його праці забезпечує йому більше переваг у вигляді корисності тих товарів і послуг, які він може придбати.

У сучасній українській економіці ринок праці знаходиться в стані структуризації. Основною установою інфраструктури ринку праці в Україні є служби зайнятості та бюро по працевлаштуванню, де концентрується інформація про обсяг попиту на робочу силу (підприємства надають дані про службові вакансії) і про обсяг пропозиції робочої сили (незайняті надають дані про бажані місця роботи).

Ринки праці мають також і територіальний аспект. Особливо це актуально, для тих регіонів України, де з радянських часів було багато підприємств, навколо яких утворюються міста. Такі підприємства є монопсонічними на ринку праці, бо є монополістом попиту. Практично все населення таких міст або працювало на такому підприємстві, або працювало в установах і організаціях по обслуговуванню робітників цього підприємства. Внаслідок економічних реформ в Україні на початку 90-х років, а також зменшення гарантованого державного попиту на продукцію підприємств важкої промисловості поставили в складні умови не тільки ці підприємства, але і все працездатне населення цих регіонів. Проблеми, що пов’язані з безробіттям розглядатимуться в наступних концепціях.