Комплекс завдань та методичних рекомендації з семінарських занять, самостійної роботи та індивідуального заняття

З дисципліни «Юридична психологія»

5 курс (денна)

НМК розроблений

Гавловська Аліна Олександрівна, викладач кафедри галузевого права

Пояснювальна записка

НМК дисципліни „Юридична психологія” містить:

1. Теми та плани семінарських занять

1. Завдання для самостійної роботи з кожної теми курсу.

2. Завдання для самостійної роботи для студентів, які своєчасно не виконали самостійну роботу, були відсутні на семінарському занятті, або отримали незадовільну оцінку по темі

3. Теми рефератів.

4. Теми для самостійного вивчення

5. Завдання до індивідуального заняття

Модуль 1. Юридична психологія: основи застосування в юридичній сфері

Семінарське заняття 1.

Тема 1. Юридична психологія як наука

1. Предмет юридичної психології

2. Система юридичної психології

3. Зв’язок юридичної психології з іншими науками

4. Пізнавальна функція методів юридичної психології

5. Система методів юридичної психології

6. Використання методу тестування в юридичній практиці

7. Правомірність і допустимість методів психологічного впливу в кримінальному судочинстві

8. Передумови застосування психологічних знань у судочинстві

9. Розвиток і становлення юридичної психології

Самостійна робота

1. Проведіть тестування двох друзів за опитувальником PEN (Ганс і Сибілла Айзенк) та запишіть результати.

Методичні рекомендації

У практиці визначення професійної придатності і при провадженні судово-психологічних експертиз ефективними є стандартизовані особистісні опитувальники. За своєю сутністю опитувальник є певним набором запитань, кожне з яких логічно пов’язане з основною проблемою дослідження і призначене для вивчення й оцінки певних властивостей і проявів особистості.

Опитувальник визначає такі психічні властивості, як нейропсихічна лабільність, екстраверсія і психотизм. Вторинно можна вивести наявність таких рис особистості, як емоційно-вольова стабільність і віднесення темпераментів до класичних типів: холерик, сангвінік, флегматик, меланхолік. Опитувальник показує зв’язок між цими чотирма типами темпераментів і результатами факторно-аналітичного описування особистості. Час відповідей не обмежується, хоча не рекомендується затягувати процедуру опитування. Перед обстеженням випробовуваному видається бланк для відповідей і зачитується інструкція.

Інструкція: «Вам будуть запропоновані твердження, що стосуються Вашого характеру і здоров’я. Якщо Ви згодні з твердженням, поруч із його номером поставте «+» («так»), якщо ні — знак «–» («ні»), довго не замислюйтесь, тут правильних і неправильних відповідей немає».

ТЕКСТ ОПИТУВАЛЬНИКА

1. У Вас багато різних хобі.

2. Ви обдумуєте попередньо те, що збираєтеся робити.

3. У Вас часто бувають спади і підйоми настрою.

4. Ви претендували коли-небудь на похвалу за те, що насправді зробила інша людина.

5. Ви говірка людина.

6. Вас турбувало б те, що Ви залізли в борги.

7. Вам доводилося почувати себе нещасливою людиною без особливих на те причин.

8. Вам доводилося коли-небудь поскупитися, щоб одержати більше того, що Вам належало.

9. Ви ретельно замикаєте двері на ніч.

10. Ви вважаєте себе життєрадісною людиною.

11. Побачивши, як страждає дитина, тварина, Ви б сильно засмутилися.

12. Ви часто переживаєте через те, що зробили чи сказали щось, чого не варто було б робити і говорити.

13. Ви завжди виконуєте свої обіцянки, навіть якщо особисто Вам це дуже незручно.

14. Ви одержали би задоволення, стрибаючи з парашутом.

15. Чи здатні Ви дати волю почуттям і щосили повеселитися в гучній компанії.

16. Ви дратівливі.

17. Ви коли-небудь обвинувачували кого-небудь у тому, в чому насправді були винуваті самі.

18. Вам подобається знайомитися з новими людьми.

19. Ви вірите у користь страхування.

20. Чи легко Вас скривдити.

21. Чи усі Ваші звички є хорошими і бажаними.

22. Ви намагаєтеся бути в тіні, перебуваючи у товаристві.

23. Чи вживали б Ви засоби, що можуть привести Вас у незвичайний чи небезпечний стан (алкоголь, наркотики).

24. Ви часто відчуваєте стан, коли усе набридло.

25. Вам доводилося брати річ, що належить іншій особі, якщо це навіть такий дріб’язок, як шпилька чи ґудзик.

26. Вам подобається часто ходити до кого-небудь у гості і бувати у товаристві.

27. Вам приємно кривдити тих, кого Ви любите.

28. Вас часто непокоїть почуття провини.

29. Вам доводилося говорити про те, у чому Ви погано розбираєтеся.

30. Ви зазвичай віддаєте перевагу книгам, а не зустрічам із людьми.

31. У Вас є явні вороги.

32. Ви назвали б себе нервовою людиною.

33. Ви завжди вибачаєтесь за грубість.

34. У Вас багато друзів.

35. Вам подобається влаштовувати розіграші й жарти, що іноді можуть дійсно завдати людям болю.

36. Ви неспокійна людина.

37. У дитинстві Ви завжди покірно і негайно виконували те, що Вам наказували.

38. Ви вважаєте себе безтурботною людиною.

39. Чи багато для Вас означають хороші манери й охайність.

40. Чи хвилюєтеся Ви з приводу яких-небудь жахливих подій, що могли б відбутися, але не відбулися.

41. Вам доводилося зламати чи втратити чужу річ.

42. Ви зазвичай першими виявляєте ініціативу при знайомстві.

43. Чи можете Ви легко зрозуміти стан людини, якщо вона ділиться з Вами турботами.

44. Ви часто буваєте вкрай знервовані.

45. Чи кинете Ви непотрібний папірець на підлогу, якщо під рукою немає кошика.

46. Ви більше мовчите, перебуваючи у товаристві.

47. Чи вважаєте Ви, що шлюб старомодний і його слід скасувати.

48. Ви іноді відчуваєте жалість до себе.

49. Ви іноді багато похваляєтеся.

50. Ви легко можете внести пожвавлення в досить нудну компанію.

51. Чи дратують Вас обережні водії.

52. Ви турбуєтеся про своє здоров’я.

53. Ви говорили коли-небудь погано про іншу людину.

54. Ви любите переказувати жарти й анекдоти своїм друзям.

55. Для Вас більшість харчових продуктів однакові на смак.

56. Чи буває у Вас іноді поганий настрій.

57. Ви були коли-небудь грубими із своїми батьками у дитинстві.

58. Вам подобається спілкуватися з людьми.

59. Ви переживаєте, якщо довідаєтеся, що припустилися помилки у своїй роботі.

60. Ви страждаєте від безсоння.

61. Ви завжди миєте руки перед їжею.

62. Ви з тих людей, що не лізуть за словом у кишеню.

63. Ви визнаєте за краще приходити на зустріч трохи раніше призначеного терміну.

64. Ви почуваєте себе апатичним, утомленим без будь-якої причини.

65. Вам подобається робота, що вимагає швидких дій.

67. Ваша мати — хороша людина (була хорошою людиною).

68. Чи часто Вам здається, що життя страшенно нудне.

69. Ви коли-небудь скористалися помилкою іншої людини у власних інтересах.

70. Ви часто берете на себе більше, ніж дозволяє час.

71. Чи є люди, які намагаються уникати Вас.

72. Вас дуже турбує Ваша зовнішність.

73. Ви завжди ввічливі, навіть з неприємними людьми.

74. Чи вважаєте Ви, що люди витрачають занадто багато часу, щоб забезпечувати своє майбутнє, відкладаючи заощадження, страхуючи себе і своє життя.

75. Чи виникало у Вас коли-небудь бажання вмерти.

76. Ви спробували б уникнути сплати податку з додаткового заробітку, якби були впевнені, що Вас ніколи не зможуть викрити в цьому.

77. Ви можете внести пожвавлення в компанію.

78. Ви намагаєтеся не бути грубим з людьми.

79. Ви довго переживаєте після конфузу, що стався.

80. Ви коли-небудь наполягали на тому, щоб було по-вашому.

81. Ви часто приїжджаєте на вокзал в останню хвилину перед відходом потяга.

82. Ви коли-небудь навмисно говорили що-небудь неприємне чи образливе для людини.

83. Вам неприємно перебувати серед людей, які жартують над товаришами.

85. Ви легко втрачаєте друзів зі своєї вини.

86. Ви часто відчуваєте почуття самотності.

87. Чи завжди Ваші слова збігаються з ділом.

88. Чи подобається Вам іноді роздратувати тварину.

89. Ви легко ображаєтеся на зауваження, що стосуються особисто Вас і Вашої роботи.

90. Життя без якої-небудь небезпеки здалося б Вам занадто нудним.

91. Ви коли-небудь спізнювалися на побачення чи на роботу.

92. Вам подобається суєта і пожвавлення навколо Вас.

93. Ви хочете, щоб люди боялися Вас.

94. Чи вірно, що Ви іноді сповнені енергії і все горить у руках, а іноді зовсім мляві.

95. Ви іноді відкладаєте на завтра те, що маєте зробити сьогодні.

96. Чи вважають Вас жвавою і веселою людиною.

97. Чи часто Вам говорять неправду.

98. Ви дуже чутливі до деяких явищ, подій, речей.

99. Ви завжди готові визнавати свої помилки.

100. Ви жалієте тварину, що потрапила в капкан.

101. Чи важко Вам заповнювати анкету.

При обробці опитувальника підраховується кількість відповідей випробовуваного, що збіглися з «ключовими».

КЛЮЧ

1. Шкала психотизму: відповіді «ні» («–») номери 2, 6, 9, 11, 19, 39, 43, 59, 63, 67, 78, 100; відповіді «так» («+») номери 14, 23, 27, 31, 35, 47, 51, 55, 71, 85, 88, 93, 97.

2. Шкала екстраверсії — інтроверсії: відповіді «ні» («–») номери 22, 30, 46, 84; відповіді «так» («+») номери 1, 5, 10, 15, 18, 26, 34, 38, 42, 50, 54, 58, 62, 66, 70, 74, 77, 81, 90, 92, 96.

3. Шкала нейротизму: відповіді «так» («+») номери 3, 7, 12, 16, 20, 24, 28, 32, 36, 40, 44 48, 52, 56, 60, 64, 68, 72, 75, 79, 83, 86, 89, 94, 98.

4. Шкала щирості: відповіді «ні» («–») номери 4, 8,17, 25, 29, 41, 45, 49, 53, 57, 65, 69, 76, 80, 82, 91, 95; відповіді «так» («+») номери 13, 21, 33, 37, 61, 73, 87, 99.

Методика містить чотири шкали: екстраверсія — інтроверсія, нейротизм, психотизм і специфічна шкала, призначена для оцінки щирості випробовуваного, його ставлення до обстеження. Перераховані шкали вимірюють такі особливості. Екстраверсія виявляється в товариській, активній, оптимістичній, самовпевненій та імпульсивній поведінці; для інтровертів характерна поведінка нетовариська, пасивна, спокійна, вдумлива, розважлива. Людині з високим нейротизмом властиві надчуттєві реакції, напруженість, тривожність, невдоволення собою і навколишнім світом, ригідність. Індивід із низьким рівнем нейротизму спокійний, безтурботний, невимушений у спілкуванні, надійний. Шкала психотизму говорить про схильність до асоціальної поведінки, примхливість, неадекватність емоційної реакції, високу конфліктність осіб, які мають високі оцінки за даною шкалою.

Високі оцінки за шкалою екстраверсія — інтроверсія відповідають екстравертованому типу, низькі — інтровертованому. Середній показник — 7–15 балів.

Високі показники за шкалою нейротизму говорять про високу психічну нестійкість. Середні показники — 8–16.

Високі оцінки за шкалою психотизму вказують на високу конфліктність. Середні значення — 5–12.

Якщо за шкалою щирості кількість балів перевищує 10, то результати обстеження вважаються недостовірними і випробовуваному слід відповідати на запитання більш відверто.

Результати використання даної методики в обстеженні з метою профвідбору на різні спеціальності в сферу обслуговування і торгівлі показали, що обстежуваним, які мають оцінки за шкалою психотизму вище 10, не рекомендується працювати в перерахованих сферах господарства і за спеціальностями типу «людина — людина»⁶ .

Для студентів, які своєчасно не виконали самостійну роботу, були відсутні на семінарському занятті, або отримали незадовільну оцінку по темі:

Наведіть приклади застосування в психолого-юридичній практиці дослідження загальнонаукових методів пізнання:

Методичні рекомендації:

Аналіз (від гр. analysis - - розкладання) — метод дослідження, суть якого в тому, шо предмет вивчення в думках практично розчленовується на складові елементи (частини об'єкта або його ознаки, властивості, відносини) і кожна з частин досліджується окремо. Застосовується як в реальній (практика), так і в розумовій діяльності. Види аналізу: механічне розчленовування; визначення динамічного складу; виявлення форм взаємодії елементів цілого; знаходження причин явищ; виявлення рівнів знання і його структури тощо.

Аналіз повинен враховувати якість предметів. У кожній галузі знання є ніби своя межа розчленовування об'єкта, за яким ми переходимо в інший світ властивостей і закономірностей. Різновидом аналізу є також розділення класів (множин) предметів на підкласи — класифікація і періодизація.

Синтез (від гр. synthesis — з'єднання) — цей метод дослідження дрзволяс здійснювати з'єднання елементів (частин) об'єкта, розчленованого в процесі аналізу, встановлювати зв'язки між ними і пізнавати об'єкти дослідження як єдине ціле. Синтез — це не довільне з'єднання частин, шматочків цілого, а діалектичне ціле з виділенням суті. Для сучасної науки синтез характерний не тільки всередині, а й як міждисциплінарний синтез, а також синтез науки і інших форм суспільної свідомості. Результатом синтезу є абсолютно нове утворення, властивості якого не є тільки зовнішнє об'єднання властивостей компонентів, а й результат їх внутрішнього взаємозв'язку і взаємозалежності. Аналіз і синтез діалектично взаємозв'язані, але деякі види діяльності є переважно аналітичними або синтетичними.

Індукція (від. лат. inductio — наведення) — це такий метод пізнання, при якому за приватними чинниками і явищами виводяться загальні принципи і закони. Це висновок від фактів до деякої гіпотези (загального твердження). У такому висновку загальний висновок про ознаки сукупності елементів робиться на основі дослідження частини елементів цієї сукупності. При цьому досліджувані факти відбираються по наперед виробленому плану. Розрізняють такі різновиди індукції:

Повна індукція — узагальнення відноситься до зазвичай осяжної області фактів, і зроблений при цьому висновок вичерпно розглядає явище, що вивчається. В такого роду індукції робиться висновок про те, що всім представникам множини, яка вивчається, належить певна властивість на підставі отриманої при дослідженні інформації. Розглядаючи повну індукцію, необхідно мати на увазі що, по-перше, вона не дає нового знання і не виходить за межі того, що міститься в її посиланнях. Проте загальний висновок, отриманий на основі дослідження окремих випадків, підсумовує інформацію, що міститься в них, дозволяє узагальнити, систематизувати її; по-друге, хоча висновок повної індукції має в більшості випадків достовірний характер, але і тут іноді припускаються помилок. Останні пов'язані головним чином з пропуском якого-небудь окремого випадку (іноді свідомо, навмисно — щоб "довести" свою правоту), унаслідок чого висновок не вичерпує всі випадки і тим самим є необґрунтованим.

Неповна індукція — узагальнення відноситься до нескінченної або звичайно-неозорої області фактів, а зроблений при цьому висновок дозволяє скласти лише орієнтовну, попередню думку про об'єкт, що вивчається. Ця думка може бути недостовірною. Робиться висновок про те, що всім представникам множини, що вивчається, належить певна властивість на тій підставі, що вона належить деяким представникам цієї множини. При використанні методу неповної індукції можуть виникнути помилки, причинами яких є: поспішність узагальнення; узагальнення без достатньої підстави за другорядними або випадковими ознаками; підміна причинного зв'язку звичайною послідовністю в часі; необгрунтоване розповсюдження отриманого висновку за межі конкретних умов, в яких він був отриманий, тобто підміна умовного безумовним.

Індукція популярна, коли властивості, що регулярно повторюються, спостерігаються у деяких представників множини (класу), що вивчається, і такі, що фіксуються в посилках індуктивного висновку,4 переносяться на всіх представників множини (класу), — у тому числі і на недосліджені його частини. Отже, те, що правильно у випадках, тло спостерігалися, правильно в наступному або у всіх випадках, які схожі з ними. Проте отриманий висновок часто виявляється помилковим. Цей вид індуктивного узагальнення, існує до тих пір, поки не зустрінеться випадок, що суперечить йому. Популярну індукцію нерідко називають індукцією через перерахування випадків.

Індукція наукова, в якій, окрім формального обґрунтування отриманого індуктивним шляхом узагальнення, дається додаткове змістовне обґрунтування його істинності, — зокрема за допомогою дедукції (теорій, законів). Наукова індукція дає достовірний висновок завдяки тому, що тут акцент робиться на необхідні, закономірні і причинні зв'язки.

Індукція математична — використовується як специфічний математичний доказ, де органічно поєднуються індукція з дедукцією, припущення з доказом.

Дедукція (від лат. deductio — виведення) — це такий метод пізнання, при якому приватні положення виводяться із загальних. За допомогою дедукції висновок про окремий елемент деякої сукупності робиться на основі знань про ознаки всієї сукупності, тобто вона є методом переходу від загальних уявлень до приватних. Для підвищення вірогідності висновків необхідно прагнути до того, щоб: були охоплені внутрішні, а не зовнішні властивості об'єктів, що зіставляються; ці об'єкти були подібні в найважливіших і істотніших ознаках, а не у випадкових і другорядних; коло співпадаючих ознак було якнайширше; враховувалася не тільки схожість, а й відмінності — щоб останні не перенести на інший об'єкт. Не дивлячись на свою протилежність, індукція і дедукція в процесі наукового пізнання завжди використовуються спільно, представляючи різні сторони єдиного діалектичного методу пізнання — від індуктивного узагальнення до дедуктивного висновку, до перевірки висновку і глибшого узагальнення — і так до безкінечності.

Аналогія (від гр. analodgia — відповідність, схожість) — це метод наукового пізнання, за допомогою якого досягається знання про одні предмети, або явища на підставі їх схожості з іншими. Висновок аналогічно — це коли знання про лкий-небудь об'єкт переноситься на інший менш вивчений об'єкт, але схожий з першим за істотними властивостями, якостями. Такі висновки є одним з орно-. вних джерел наукових гіпотез. Завдяки своїй наочності метод аналогій набув широкого поширення в науці. Метод аналогій є основою іншого методу наукового пізнання — моделювання.

Моделювання (від лат. modulus — міра, зразок)— це метод наукового пізнання, що полягає в заміні об'єкта, його спеціально створеним аналогом або моделлю, по яких визначаються або уточнюються характеристики оригіналу. При цьому модель повинна містити істотні риси реального об'єкта. Моделювання є однією з основних категорій пізнання, на його ідеї базується практично будь-який метод наукового дослідження як теоретичний, при якому використовуються різні абстрактні (ідеальні) моделі, так і експериментальний, такий, що використовує наочні (матеріальні) моделі. До абстрактних моделей відносять логічні, уявні (логіко-математичні) і математичні моделі. Останні описуються тотожними з оригіналом рівняннями. Метод моделювання спирається на змістовне знання об'єкта дослідження і передбачає рішення таких важливих питань, як відношення моделі і об'єкта дослідження, ступінь схожості моделі з оригіналом, правомірність перенесення отриманої при вивченні моделі інформації на об'єкт.

Абстрагування.

Абстракція: сторона, момент, частина цілого, фрагмент дійсності, щось нерозвинене, одностороннє, фрагментарне (абстрактне); процес уявного відвернення від ряду властивостей і відносин явища, яке вивчається, з одночасним виділенням тих, що цікавлять суб'єкта; результат абстрагуючої діяльності мислення (абстракція у вузькому сенсі). Це різного роду "абстрактні предмети", якими с як окремо взяті поняття і категорії ("білизна", "розвиток", "мислення" і т. ін.), так і їх системи (найбільш розвиненими з них є логіка і філософія). З'ясування того, які з даних властивостей є істотними, а які другорядними, — головне питання методу абстрагування. Питання про те, що в об'єктивній дійсності виділяється абстрагуючою роботою мислення, а від чого мислення відволікається, у кожному конкретному випадку вирішується в залежності перш за все від природи предмета, а також від завдань пізнання. В ході свого історичного розвитку наука та практика походять від одного рівня абстрактності до іншого, вищого. Існують різні види абстракцій: абстракція ототожнення, в результаті якої виділяються загальні властивості і відносини предметів, що вивчаються (від решти властивостей при цьому відволікаються). Тут утворюються відповідні їм класи на основі встановлення рівності предметів в даних властивостях або відносинах, здійснюється облік тотожного в предметах і відбувається абстрагування від всіх відмінностей між ними. Ізолююча абстракція — акти, при яких виділяються деякі властивості і відносини, які починають розглядатися як самостійні індивідуальні предмети ("доброта", "білизна" і т. ін.). Абстракція потенційної здійсненності — заснована на тому, що може бути здійснене будь-яке, але кінцеве число операцій в процесі математичної діяльності.

Абстракції розрізняються також за рівнями (порядками). Абстракції від реальних предметів називаються абстракціями першого порядку. Абстракції від абстракцій першого рівня називаються абстракціями другого порядку і тому подібне. Найвищим рівнем абстракції характеризуються філософські категорії. Ідеалізація найчастіше розглядається як специфічний вид абстрагування. Ідеалізація — це уявне конструювання понять про об'єкти, які не існують, але таких, для яких є прообрази в реальному світі. В процесі ідеалізації відбувається граничне відвернення від усіх реальних властивостей предмету з одночасним введенням в зміст утворюваних понять ознак, що не реалізовуються насправді. В результаті утворюється так званий об'єкт, який ідеалізується, яким може оперувати теоретичне мислення при віддзеркаленні реальних об'єктів. У результаті ідеалізації утворюється така теоретична модель, в якої характеристики і сторони пізнаваного об'єкта не тільки відвернуті від фактичного емпіричного матеріалу, але й шляхом уявного конструювання виступають в різкіше і більш повно вираженому вигляді, чим в самій дійсності. Об'єкт, який ідеалізується, кінець кінцем виступає як віддзеркалення реальних предметів і процесів. Утворивши за допомогою ідеалізації по такого роду об'єктах теоретичні конструкти, можна і надалі оперувати ними в міркуваннях як з реально існуючою річчю і будувати абстрактні схеми реальних процесів. Таким чином, предмети, що ідеалізуються, не с чистими фікціями, а є результатом вельми складного і опосередкованого її віддзеркалення. Об'єкт, який ідеалізується, представляє в пізнанні реальні предмети, але не за всіма, а лише за деякими жорстко фіксованими ознаками. Він є спрощеним образом реального предмета, що схематизував. Теоретичні твердження, як правило, безпосередньо відносяться не до реальних об'єктів, а до об'єктів, що ідеалізуються, пізнавальна діяльність з якими дозволяє встановлювати істотні зв'язки і закономірності, недоступні при вивченні реальних об'єктів, узятих у всьому різноманітті їх емпіричних властивостей і відносин. Об'єкти, які ідеалізуються, — результат різних розумових експериментів, які направлені на реалізацію деякого випадку, що не реалізовується насправді. У розвинених наукових теоріях зазвичай розглядаються не окремі об'єкти, які ідеалізуються, і їх властивості, а цілісні системи об'єктів, що ідеалізуються, і їх структури.

Узагальнення — процес встановлення загальних властивостей і ознак предметів. Тісно пов'язано з абстрагуванням. Гносеологічною основою узагальнення є категорії загального і одиничного. Загальне — це категорія, яка відображає схожі риси і ознаки, які належать декільком одиничним явищам або всім предметам даного класу, які повторюються. Необхідно розрізняти два види запільного; абстрактно-загальне як проста подібність, зовнішня схожість, поверхнева подібність ряду одиничних предметів (так звана "абстрактно-загальна ознака". Даний вид загального, виділеного шляхом порівняння, відіграє в пізнанні важливу, але обмежену роль; конкретно-загальне як закон існування і розвитку ряду одиничних явищ в їх взаємодії у складі цілого, як єдності в різноманітті. Даний вигляд загального виражає внутрішню, глибинну, таку, що повторюється у групах схожих явищ, — суть в її розвиненій формі, тобто закон. Загальне невідривне від одиничного (окремого) як своєї протилежності, а їх єдність — особливе. Одиничне (індивідуальне, окреме) — категорія, яка виражає специфіку, своєрідність саме даного явища (або групи явищ однієї і тієї ж якості), його відмінність від інших. Тісно пов'язана з категоріями загального і особливого. Відповідно до двох видів загального розрізняють два види наукових узагальнень: виділення будь-яких ознак (абстрактно-загальне) або істотних (конкретно-загальне, закон). За іншою підставою можна виділити узагальнення: від окремих фактів, подій до їх вираження в думках (індуктивне узагальнення); від однієї думки до іншої, більш загальної (логічне узагальнення). Уявний. перехід від більш загального до менш загального с процес обмеження. Узагальнення не може бути безмежним. Його межею є категорії, які не мають родового поняття і тому узагальнити їх не можна.

Запитання для самоконтролю

1. Які закономірності досліджує юридична психологія?

2. Які завдання вирішує юридична психологія?

3. Яким чином можна розглядати юридичну психологію за її структурою?

4. У чому полягає зв’язок юридичної психології з іншими науками?

5. Які методи застосовуються в юридичній психології?

6. Чи виконують методи юридичної психології пізнавальну функцію?

7. Яке практичне значення має метод тестування?

8. Які методи психологічного впливу допустимі в кримінальному судочинстві?

9. Які основні етапи розвитку юридичної психології?

10. Чи існують особливості сучасного розвитку юридичної психології?

Рекомендована література

1. Бедь В. В. Юридична психологія: Навч. посіб. — Л.: Новий світ, 2000. — К.: Каравела, 2002. — 376 с.

2. Белый Б. И. Тест Роршаха. Практика и теория / Под ред. Л. Н. Собчик. — СПб.: Дорваль, 1992. — 200 с.

3. Васильев В. Л. Юридическая психология: Учеб. для вузов. — 5-е изд., перераб. и доп. — СПб.: Питер, 2003. — 656 с.

4. Гончаренко В. Г., Сокиран Ф. М. Тактика психологічного впливу на попередньому слідстві: Навч. посіб. — К.: Укр. акад. внутр. справ, 1994. — 48 с.

5. Еникеев М. И. Юридическая психология: Учеб. для вузов. — М.: Издательская группа «НОРМА— ИНФРА•М», 1999. — 517 с.

6. Костицкий М. В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы. — К.: Вища шк., 1990. — 259 с.

7. Леонова А. Б. Психодиагностика функциональных состояний человека. — М.: МГУ, 1984. — 200 с.

8. Ратинов А. Р. Судебная психология для следователей. — М.: НИ и РИО ВШ МООП СССР, 1967. — 290 с.

9. Словарь-справочник по психологической диагностике / Л. Ф. Бурлачук, С. М. Морозов; Отв. ред. С. Б. Крымский. — К.: Наук. думка, 1989. — 200 с.

10. Чуфаровский Ю. В. Юридическая психология: Учеб. пособие. — М.: Право и Закон, 1997. — 320 с.

Тема для самостійного вивчення