- •1. Менеджмент як система управління банком: субєкти, обєкти, принципи менеджменту у банку.
- •2. Напрями банківського менеджменту : фінансовий та організаційний.
- •3. Основні функції і цикл фінансового менеджменту в банку.
- •4. Фінансовий менеджмент в банку в умовах перехідної економіки. Управління банком в умовах економічної кризи.
- •5. Сутність стратегічного менеджменту у банківській сфері.
- •6. Сутність стратегії банку та характеристика основних типів банківських стратегій.
- •7. Характеристика основних етапів стратегічного менеджменту в банку
- •8.Ситуаційний стратегічний аналіз діяльності банку.
- •9. Сутність бачення, місії та стратегічних цілей банку.
- •10. Місце планування в процесі управління банком та його види.
- •11. Стратегічне планування банківської діяльності
- •12. Тактичне планування діяльності банку.
- •17. Види організаційних структур банку.
- •Фактори впливу на організаційну структуру банку, їх характеристика.
- •Структура апарату управління та функціональних підрозділів вітчизняних банківських установ.
- •Типи систем управління банком.
- •Адаптивні організаційні структури банків
- •Бюрократична модель організації банку
- •Централізована та децентралізована моделі організації банківської діяльності, їх переваги і недоліки.
- •Сучасні тенденції в формуванні організаційних структур банку.
- •Сутність та функції власного капіталу банку та методи його оцінювання.
- •Методи визначення достатності капіталу банку.
- •Визначення регулятивного капіталу та оцінка дотримання вітчизняними банками нормативів капіталу.
- •Методи та проблеми управління банківським капіталом в Україні.
- •Методи управління мобілізації власного капіталу банку.
- •Методи управління залученими коштами банку.
- •Формування процентної ставки за банківськими депозитами.
- •Особливості управління позиченими коштами банку.
- •Суть і необхідність управління активами. Кредитна політика як складова загальної стратегії розвитку банку.
- •Управління дохідністю кредитного портфеля та методи ціноутворення за кредитами.
- •35. Методи оцінювання якості кредитного портфеля та формування резервів на відшкодування втрат за кредитними операціями банку.
- •36. Методи управління кредитнтм ризиком на рівні кредитного портфеля банку.
- •37. Методи управління кредитнтм ризиком на рівні окремої позики.
- •38. Методи управління проблемними кредитами.
- •39. Класифікація та функції банківських портфелів цінних паперів. Стратегії формування портфеля цінних паперів.
- •40. Методи управління інвестиційним горизонтом банківського портфеля цінних паперів.
- •41. Методи визначення дохідності та оцінки ризику цінних паперів.
- •42. Стратегії управління інвестиційним горизонтом.
- •43. Аналіз кривої дохідності.
- •44. Методи розрахунку середньозваженого строку погашення цінного паперу (дюрації).
- •45. Еволюція підходів до управління активами і пасивами банку.
- •46. Стратегії управління активами і пасивами банку.
- •47. Функції куап та казначейства банку.
- •48. Сучасні підходи до управління активами і пасивами.
- •49. Збалансована та незбалансована стратегії управління активами і пасивами.
- •50. Сутність та проблеми практичного застосування геп-менеджменту.
- •51. Організація управління банківськими ризиками. Етапи управління банківськими ризиками.
- •52. Сутність хеджування банківських ризиків.
- •53. Використання деривативних інструментів в процесі управління банківськими ризиками.
- •54. Сутність процесу ідеального хеджування.
- •55. Використання форвардних контрактів в управлінні процентним та валютними ризиками.
- •56. Застосування фючерсних контрактів при управлінні процентним та валютним ризиками банку.
- •57. Застосування своп-контрактів в управлінні процентним та валютним ризиками.
- •58. Використання опціонів в процесі управління ризиками.
- •59. Основні напрямки впливу регулятивної функції нбу на методи управління активами і пасивами банку.
- •60. Методи управління ліквідністю банку.
- •61. Фактори, що впливають на потребу банку в ліквідних засобах.
- •62. Управління грошовою позицією та обовязковими резервами банку.
- •63. Методи оцінювання потреби банку і ліквідних засобах.
- •64. Методи управління прибутковістю банку.
- •65. Характеристика основних показників, що використовуються в процесі оцінки прибутковості та ефективності діяльності банку.
- •66. Функціональна залежність між показниками прибутковість капіталу (roe) та прибутковість активів (roa).
Визначення регулятивного капіталу та оцінка дотримання вітчизняними банками нормативів капіталу.
Нормативи капіталу визначаються на основі показника «регулятивний капітал», який розраховують так:
Регулятивний капітал банку, невідкоригований на основні засоби:
РК1 = ОК+ДК-В,
де РК1 — регулятивний капітал банку, невідкоригований на основні засоби; ОК — основний капітал (капітал 1 -го рівня); ДК — додатковий капітал (капітал 2-го рівня); В — відвернення.
Регулятивний капітал банку, відкоригований на суму перевищення нормативів Н7 та Н9:
РК2 = РКІ - СпН7 - СпН9,
де СпН7, СпН9 — сума перевищення нормативів Н7 та Н9 відповідно.
Регулятивний капітал банку, відкоригований на суму перевищення основних засобів:
РК = РК2-(ОЗ-РК2),
де ОЗ — основні засоби.
Національний банк встановлює обов'язковий до виконання всіма банками норматив мінімального розміру регулятивного капіталу — Н1. Причому НБУ використовує диференційований підхід при визначенні Н1.
Норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов'язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Норматив адекватності регулятивного капіталу встановлюється для запобігання надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредиторів/вкладників банку.
Н2 = (РК/Ар) х100%, (не меншим 10%)
де РК — регулятивний капітал банку; Ар — активи, зважені на відповідний коефіцієнт ризику.
Норматив адекватності основного капіталу встановлюється з метою визначення спроможності банку захистити кредиторів і вкладників від непередбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру різноманітних ризиків.
НЗ = (ОК/ЗА)*100%, (не меншим 4%)
де ОК — основний капітал; ЗА — загальні активи.
Методи та проблеми управління банківським капіталом в Україні.
Головна мета процесу управління банківським капіталом полягає в залученні та підтримці достатнього обсягу капіталу для розширення діяльності й створення захисту від ризиків. Величина капіталу визначає обсяги активних операцій банку, розмір депозитної бази, можливості запозичення коштів на фінансових ринках, максимальні розміри кредитів, величину відкритої валютної позиції та ряд інших важливих показників, які істотно впливають на діяльність банку.
У банківській практиці використовуються два методи управління капіталом: метод внутрішніх джерел поповнення капіталу; метод зовнішніх джерел поповнення капіталу.
За першим методом головним джерелом зростання капіталу є нерозподілений прибуток банку. Реінвестування прибутку – найприйнятніша і порівняно дешева форма фінансування банку, який прагне розширити свою діяльність. Такий підхід до нарощування капітальної бази дає змогу не розширювати коло власників, а отже, зберегти існуючу систему контролю за діяльністю банку і виключити зниження дохідності акцій внаслідок збільшення їх кількості в обігу.
Чистий прибуток банку, що залишився в його розпорядженні після виплати податків, може бути спрямований на виконання двох основних завдань: 1) забезпечення певного рівня дивідендних виплат акціонерам; 2) достатнє фінансування діяльності банку. Отже, дивідендна політика банку справляє значний вплив на можливості розширення капітальної бази за рахунок внутрішніх джерел.
Переваги методу внутрішніх джерел поповнення капіталу: незалежність від кон’юнктури ринку; відсутність витрат із залучення капіталу зовні; простота застосування, оскільки кошти просто переводяться з одного бухгалтерського рахунку на інший; відсутність загрози втрати контролю над банком з боку акціонерів.
Недоліки методу внутрішніх джерел поповнення капіталу: 1) повне оподаткування, оскільки на поповнення капіталу спрямовується чистий прибуток після виплати всіх податків; 2) виникнення проблеми зменшення дивідендів; 3) повільне нарощування капіталу.
Залучення капіталу за рахунок зовнішніх джерел можливе кількома способами: 1) емісія акцій; 2) емісія капітальних боргових зобов’язань (субординований борг); 3) продаж активів та оренда нерухомості.
Менеджмент банку вдається до зовнішніх джерел зростання капітальної бази в разі, коли потрібно забезпечити швидке отримання великих обсягів коштів. Наприклад, в умовах гіперінфляції капітал банків швидко знецінюється і прибутку може не вистачити навіть на компенсацію втрат. Якщо органами банківського нагляду переглянуті норми достатності капіталу, то перед менеджментом банку постає завдання швидко й істотно наростити капітал, що можливо лише за рахунок зовнішніх джерел. Така ситуація склалася в Україні протягом 1997 — 1999 рр., а у зв’язку з фінансовою кризою осені 1998 р. проблема нарощування капітальної бази банків значно загострилася.
Перевагою цього способу є можливість швидко одержати значні суми грошових коштів, а також поліпшити позиції банку щодо залучення коштів у майбутньому. Але такий підхід має ряд істотних недоліків, які слід брати до уваги: 1) висока вартість; 2) труднощі пов’язані з розміщенням акцій на ринку; 3) значне підвищення ризику зниження доходів на одну акцію; 4) послаблення контролю за банком з боку акціонерів, якщо вони не зможуть самі викупити всі акції нової емісії.
Комерційні банки мають планувати свою діяльність щодо поповнення капіталу. Процес планування включає обов’язкові етапи:1) розробка загального фінансового плану діяльності банку; 2) визначення величини капіталу, необхідної для розширення активних операцій, підвищення їх ризиковості (якщо банк проводить агресивну політику), задоволення вимог органів банківського нагляду;3) визначення величини капіталу, що його банк має змогу залучити за рахунок нерозподіленого прибутку; 4) оцінювання та вибір найприйнятнішого зовнішнього джерела поповнення капіталу на підставі аналізу ринкових умов, прав та інтересів власників, прогнозів щодо майбутньої прибутковості банку.
Вітчизняні банки відчувають дедалі більшу потребу в збільшенні обсягів капіталу, особливо після прийняття відповідних постанов НБУ, тому планування перспектив розвитку капітальної бази розглядається як одне з основних завдань менеджменту.