2. Позитивізм у британській історичній науці. Позитивізм в англійській історичній науці. Г. Бокль

«Вікторіанська епоха» в історії Великобританії по праву вважається «золотим століттям|вік|» британської історії в цілому|загалом|. Англійський капіталізм вступив у другу половину XIX ст.|століття| на вершині своєї могутності. Великобританія завоювала статус найбільшої промислової і торгової|торгівельної| держави світу. Британська політична система продовжувала залишатися тим зразком|взірцем|, до якого прагнули передові кола західного світу|світу|. Успіхи історичного розвитку країни не могли не викликати|спричиняти| гордість у представників британської суспільної|громадської| і гуманітарної думки|гадки|, а пропаганда ідеалів і цінностей англійської суспільної|громадської| і політичної системи стала важливою|поважною| частиною|часткою| культурної експансії Великобританії.

Відбулися деякі зрушення і в університетському викладанні історії, хоча підготовка вчених-істориків до початку 1890-х рр. велася в Англії на значно нижчому рівні, ніж у Німеччині й Франції. Спеціальних історичних факультетів не було, історію викладали на історико-філологічних і юридичних факультетах, де тривалий час були відсутні окремі кафедри з різних розділів історії. Це багато в чому пояснює, що аж до 1870-х рр. університети фактично не були центрами історичних досліджень. У Оксфорді ситуація змінилася тільки з приходом Уїльяма Стеббса (1825-1901), який у 1866 р. очолив у ньому кафедру історії. Він не тільки змінив систему викладання історії (ввів у практику семінари, а також систематичний і безперервний курс історії), але й сприяв організації наукової діяльності в університеті. Завдяки цьому вже до кінця XIX ст. Оксфорд став одним з університетських центрів вивчення історії, у роботах учених якого переважала середньовічна тематика. Пізніше аналогічну методику викладання в Кембріджі почав застосовувати Джон Емері Актон (1834-1902), що зайняв у 1895 р. кафедру нової історії.

Англія, разом із|поряд з| Францією, була другим крупним центром європейського позитивізму. Філософію позитивізму активно підтримувала передова ліберальна англійська буржуазія.

Англійський позитивізм мав свою специфіку. Якщо французький позитивізм мав дещо раціональний характер|вдача| і прагнув оперувати умоглядними схемами, то англійські позитивісти прагнули отримати практичну користь з|із| нових даних науки (наприклад, соціал-дарвінізм|). До видних|показних| англійських учених-позитивістів, які справили вплив на британську історичну думку|гадку|, належали Джон Стюарт Мілль (1806–1873) і Герберт Спенсер (1820–1903). Мілль був видним|показним| представником англійської традиції в області філософської і політичної думки|гадки|. У своїх роботах Мілль обгрунтував принцип індуктивного способу доказів, заснованого на визнанні|зізнанні| об'єктивного існування відношень між речами і явищами. Він вважав|лічив|, що індуктивним шляхом|колією| можна встановити наявність законів, у тому числі й у суспільних|громадських| науках, причому за допомогою простого перерахування|переліку| ознак спостережуваного явища.

Творча спадщина Спенсера багатогранна|різноманітна|. Його перу|пір'їні| належать праці з філософії, психології, соціології. Спенсер був|з'являвся| прихильником|прибічником| теорії еволюції і різко виступав|вирушав| проти|супроти| теологічних спроб пояснення навколишньої|довколишньої| дійсності. Спенсер був прихильником|прибічником| пошуку закономірностей не тільки|не лише| в природних, але і гуманітарних науках. У історії суспільства|товариства| він виділяв три етапи. На першому етапі виникло племінне суспільство|товариство|, на другому – раннє класове суспільство|товариство|, на третьому етапі – індустріальне суспільство|товариство|. Спенсер переніс елементи біологічної теорії Ч. Дарвіна про природний відбір на розвиток людського суспільства|товариства| і став тим самим отцем|батьком|-засновником|фундатором| соціал-дарвінізму|. Філософські й соціологічні погляди Спенсера мали великий вплив на англо-саксонську| гуманітарну думку|гадку|.

Найбільшим англійським істориком-позитивістом був Генрі Томас Бокль (1821–1862). Він написав тільки|лише| одну книгу, але|та| ця книга вважається епохальною для розвитку англійської і європейської позитивістської історіографії. «Історія цивілізації в Англії» (перший том вийшов у 1857, другий 1861 р.) була задумана Боклем як вступ|вступ| до 15-томної «Історії цивілізації», але|та| передчасна смерть перешкодила йому завершити цей грандіозний проект. Проте|однак| перших 2 томів виявилося достатньо|досить| для того, щоб ім'я Бокля залишилося в анналах англійської і європейської історіографії.

На початку книги Бокль формулює своє відношення|ставлення| до проблеми закономірностей в історії. Головне завдання|задачу| свого дослідження історії цивілізації він бачив в пошуку доказів існування законів в історії. На відміну від більшості істориків-позитивістів Бокль вважав|лічив|, що історик повинен піднестися|височіти| над фактами, для того, щоб виявити закони, які керують ними. Бокль відкидав претензії теології на пояснення історичного процесу і розглядав|розглядував| історію як процес розвитку соціальної матерії. Бокль також виступав|вирушав| проти|супроти| теорій, що проповідують панування в історії випадковості й свободи волі.

Першим елементом методологічного підходу Бокля до історії стали методи логічного аналізу отриманих результатів – індуктивний і дедуктивний. Другим елементом методології історичного пізнання Бокля стала теорія чинників|факторів|. Він стверджував, що первинний|початковий| поштовх розвитку людства задало географічне середовище|середа|. Проте|однак| в Європі з часом роль географічного чинника|фактору| почала|стала| зменшуватися і, навпаки, зростати роль інтелекту. Передумовою до цього послужили особливі властивості інтелекту європейської людини – скептицизм і сумнів, що привело до швидкого розвитку європейської науки. Бокль виділяє ще два чинники|фактори|, які, на його думку, вплинули на розвиток європейської цивілізації – соціальний розвиток і національний характер|вдачу|. Бокль указував|вказував| на те, що політичний розвиток суспільства|товариства| залежить від його соціальної структури. Але|та| захоплення Бокля історією інтелекту не дозволило йому повною мірою відобразити|відбивати| специфіку історичного розвитку Європи і окремих європейських країн. Історія під пером|пір'їною| Бокля постає|з'являється| як боротьба між вірою і розумом, релігією і наукою.

Отже, на думку Бокля, історичний процес розвивається у напрямі цивілізації. Під цивілізацією Бокль розумів досягнення суспільством|товариством| і державою допустимого рівня розумової і цивільної|громадянської| свободи. Держава повинна якомога менше втручатися в життя суспільства|товариства|. Бокль засуджував будь-який прояв|вияв| деспотизму. Англія була для Бокля еталоном прогресу і цивілізації. Основні події історії англійського середньовіччя і нового часу Бокль трактував з ліберальних позицій. Він високо оцінював виступ|вирушання| народу проти|супроти| феодальної аристократії і корони в період Англійської буржуазної революції, яка була, на його думку, вибухом демократичного духу, вітав Війну за незалежність США, високо оцінював Велику Французьку революцію. Він показував розвиток цивілізації в Англії порівняно з|порівняно із| історією Франції, Шотландії та Іспанії. Бокль критикував в історії Англії і інших європейських держав роль крупної земельної аристократії.