Ідейна боротьба навколо|навкруг| спадщини Французької революції

Головним сюжетом французької історіографії XIX століття|віку| залишалося вивчення історії Французької революції. Розглянемо|розглядуватимемо| роботи трьох найбільш яскравих представників провідних напрямів|направлень| французькій історіографії Французької революції. З консервативних позицій написана найбільша історична праця Іполіта Тена «Походження сучасної Франції» в п'яти томах (1875–1893), в якому він звернувся|обертався| до розгляду магістральної теми французької історіографії – історії Французької революції. Завдання|задача| книги – показати три стани|достатки| Франції: дореволюційний, революційний і постреволюційний. У підході Тена до вивчення Французької революції позначився вплив А. Токвіля.

Тен піддав критиці як старий, так і новий революційний порядок|лад|. Головну причину революції Тен убачав в особливостях французького духу – абстрактного, прямолінійного, надмірно|надміру| раціоналістичного. Тен обрушується з|із| критикою на філософію Просвітництва, яка сформувала, на його думку, найбільш негативні риси французького духу в новий час. Не менш жорстко Тен критикує народ. Він висуває концепцію народу-дикуна, неосвіченого, озлобленого, одержимого пристрастю до руйнування. Основний лейтмотив книги – психологічний опис революції.

Якобінство було для Тена найбільш характерним|вдача| проявом|виявом| революції, в якому виразився|виказував| її руйнівний дух. Він порівнював якобінців з|із| теологами, які волею історії зробилися|чинили| інквізиторами. Виступивши|вирушати| захисниками свободи і рівноправ'я|рівноправності|, вони на ділі здійснили диктаторське правління. Тен виділяв наступні|слідуючі| психологічні риси|межі| якобінства: зарозумілість, крайнє себелюбство, схильність до абстрактного мислення. Іншою руйнівною силою був, згідно Тену, народ. Тен трактує революцію як стихійний, нічим не мотивований бунт.

Книга Тена, його консервативна концепція Французької революції, викликала|спричиняла| широку дискусію у французькому суспільстві|товаристві|. Консерватори підтримали основні висновки|висновки| Тена, особливо щодо Французької революції. Навпаки, ліві, республіканці побачили в книзі Тена політичну карикатуру на революцію і демократичні традиції Франції. Справа|річ| закінчилася тим, що видний|показний| ліберальний історик революції Олар виконав|проробив| скрупульозний аналіз джерельної| бази роботи Тена і в результаті піддав її суворій і часто|частенько| справедливій критиці. Олар довів, що Тен під час написання «Походження сучасної Франції» тенденційно використовував джерела. Проте|однак| сам Тен не міг відповісти на критику Олара, на той час він уже помер.

Не дивлячись на|незважаючи на| певну популярність книги І.Тена, провідну роль у вивченні Французької революції у французькій історіографії кінця XIX – початку XX ст.|віків| грав буржуазно-республіканський напрям|направлення| на чолі з Альфонсом Оларом (1849–1928). Як історик революції Олар здобув популярність у 80-ті роки XIX ст.|століття| завдяки своїй тритомній праці «Оратори|промовці| революції» (1882–1885). У 1887 році Олар стає редактором журналу|часопису| «Французька революція» і незабаром очолив у Сорбонні кафедру історії Французької революції, яка фактично була створена спеціально для нього. Олар багато зробив для публікації джерел періоду революції. У 1901 році виходить головна праця Олара з історії Французької революції «Політична історія Французької революції. Походження і розвиток демократії і республіки». Ця робота зробила його відомим ученим у Європі.

Олар вивів вивчення революції на новий рівень. Він вперше|уперше| звернувся|обертався| до розгляду такої важливої|поважної| проблеми в історії революції як походження і розвиток демократії і республіки. До Олара ця проблема не була пріоритетною при вивченні Французької революції. У свою чергу|своєю чергою|, звернення Олара до вивчення проблеми демократії і республіки було викликане|спричиняти| гострою політичною боротьбою в Третій республіці, у тому числі й навколо|навкруг| ідейної спадщини революції. Роботу Олара характеризує ретельний відбір фактів та їх підгонка під його концепцію політичної історії революції.

Олар поставив перед собою завдання|задачу| довести необхідність і важливість для подальшого|наступного| розвитку Франції виникнення в період революції ідеології буржуазної демократії і республіканської форми державного правління. Олар надавав першорядне|первинне| значення аналізу ідейних передумов революції. На його думку, не дивлячись на те, що більшість французьких просвітителів|просвітників| були прихильниками|прибічниками| конституційної монархії, саме вони сформували основи демократичного образу|зображення| думок|гадок| французів і підготували грунт для республіканської форми правління у Франції. Він писав, що «керівне|провідне| суспільство|товариство| було пройняте республіканськими ідеями», а з «Декларації прав людини і громадянина» почалося формування демократичних і республіканських партій в ході революції.

Олар давав наступну|таку| періодизацію еволюції демократичної і республіканської ідеї в період Французької революції і першої республіки у Франциі: 1 період 1789 – 1792 рр. Походження демократії і республіки, виникнення демократичної і республіканської партії; 2 період 1792 – 1795 рр. Період існування демократичної республіки (жирондисти і якобінці); 3 період 1795 – 1799 рр. Буржуазна республіка (директорія); 4 період 1799 – 1804 рр. Плебісцитарна республіка (консулат). Політичні симпатії самого Олара належали періоду демократичної республіки, і перш за все|передусім| якобінцям.

На початку XX ст.|ст| значну роль у вивченні Французької революції і в популяризації її ідей зіграв видний|показний| діяч французької соціалістичної партії Жан Жорес (1859–1914). Під його керівництвом була видана багатотомна «Соціалістична історія Франції», перша частина|частка| якої була присвячена історії Французької революції. Жорес з 1901 по 1904 роки сам написав чотири томи «Соціалістичної історії Французької революції» і створив комісію з вивчення соціальної і економічної історії революції.

Жорес піддав критиці концепцію Французької революції, висунуту Теном. Не класичний дух і якісь|деякі| абстрактні особливості психології французів послужили, на думку Жореса, передумовами революції, а конкретні історичні феномени, і перш за все|передусім| класові суперечності|протиріччя|. Революція була викликана|спричиняти| беззаконням королівської влади і нещадною експлуатацією народу.

Жорес і його соратники почали|стали| розглядати|розглядувати| економічну і соціальну історію революції з погляду класової боротьби і руху народних мас. На думку Жореса, економічно і соціально революція була виправдана, оскільки|тому що| ліквідовувала економічний паразитизм дворянства. За головну рушійну силу Французької революції Жорес вважав народ, а авангардом народу – якобінців на чолі з Робесп'єром. Жорес ідеалізував народ і якобінців.

Символічно, що сам Жорес упав жертвою політичного терору. Надзвичайно активний антивоєнний діяч, він був застрелений французьким націоналістом у паризькому кафе 31 липня 1914 р. якраз напередодні оголошення мобілізації. Так він став фактично однією з перших жертв Першої світової війни. Сам Жорес передбачив свою долю:

«… Не пройде й шести місяців, як почнеться війна. Я отримую стільки листів із погрозами, і не здивувався б, якщо виявився б її першою жертвою. Я прощаю того, хто мене вб’є. Винними будуть ті, що дадуть йому зброю. Я мрію тільки про те, щоби мені не довелося надто мучитись…»

Після його смерті керівництво соціалістів перейшло на позиції підтримки уряду щодо війни. А його вбивця, просидівши всю війну в ув’язненні, у 1919 р. постав перед судом і був виправданий. Однак, переселившись в Іспанію, він був страчений іспанськими республіканцями під час громадянської війни в 1936 р. за шпіонаж.

«Соціалістична історія Французької революції» характеризувалася ретельною роботою з|із| джерелами і спробою дати цілісну картину революції. Написана образною і емоційною|емоціональною| мовою|язиком|, книга Жореса була розрахована насамперед|передусім| на читача з|із| народу і переслідувала певну політичну мету – показати Французьку революцію як подію, що підготувала піднесення|підвищення| пролетаріату і як родоначальницю французького соціалізму. Проте|тим не менше|, праця Жореса стимулювала інтерес французької історичної науки до вивчення економічних і соціальних аспектів Французької революції.