Питання

1. Особливості та причини конфліктів в міжособистісному спілкуванні.

2. Сфери прояву міжособистісних конфліктів.

3. Тактики та стратегії поведінки в конфліктних ситуаціях.

4. Управління міжособистісним конфліктом.

13. Основні теоретичні положення

Міжособистісний конфлікт – це зіткнення між окремими індивідами в процесі їх соціальної і психологічної взаємодії. Конфлікти цього типу виникають на кожному кроці і з самих різних приводів. Такі протистояння можуть відбуватися в різних сферах суспільного життя: побутовій, економічній, політичній та ін. Причини, які приводять до виникнення міжособистісного конфлікту, також можуть бути найрізноманітнішими: об’єктивними, тобто не залежними від волі і свідомості людей, і суб’єктивними, залежними від людини; матеріальними і ідеальними, тимчасовими і постійними і т.д.

У будь-якому міжособистісному конфлікті велике значення мають індивідуальні якості людей, їх психічні, соціально-психологічні і етичні особливості. В зв’язку з цим часто говорять про міжособистісну сумісність або несумісність людей, яка грає важливу роль в міжособистісному спілкуванні.

Міжособистісні конфлікти мають свої особливості.

1. В міжособистісних конфліктах протистояння людей відбувається безпосередньо, “тут і тепер”, на ґрунті зіткнення мотивів.

2. Міжособистісні конфлікти відрізняються високою емоційною напруженістю.

3. Міжособистісні конфлікти є своєрідним “полігоном” для перевірки характерів, темпераментів, здібностей, інтелекту, волі та інших індивідуально-психологічних властивостей особистості.

4. Міжособистісні конфлікти стосуються не тільки безпосередніх конфліктантів, але й людей, які пов’язані з ними або службовими або особистісними стосунками.

Причини і фактори міжособистісних конфліктів за В.Лінкольном.

1. інформаційні фактори – неприйнятність інформації для однієї із сторін;

2. поведінкові фактори – грубість, нетактовність і т. ін.;

3. фактори стосунків – незадоволеність від взаємодії між сторонами;

4. ціннісні фактори – протилежність принципів поведінки;

5. структурні фактори – відносно стабільні об’єктивні обставини, які важко піддаються змінам.

Сфери прояву міжособистісних конфліктів наступні.

1. Колектив (організація) – між керівником і підлеглим, між працівниками одного рангу: службові, позаслужбові;

2. Сім’я – подружні конфлікти, між батьками і дітьми, між подружжям і родичами;

3. Суспільство (заклади соціальної сфери; державні заклади; вулиця; транспорт) – між громадянином і суспільством, між громадянином і чиновником та інше.

Існують наступні принципові можливості управління міжособистісними конфліктами.

1. Профілактика та прогнозування конфлікту – вивчення індивідуально-психологічних властивостей людей, аналіз ранніх симптомів прихованого конфлікту (обмеження стосунків, підкреслено-офіційна форма спілкування, критичні висловлювання та інше).

2. Попередження конфлікту – застосування заходів для нейтралізації конфлікту: педагогічних (бесіда, роз’яснення, формування культури міжособистісних стосунків) та адміністративних (зміна умов праці, переведення конфліктантів в різні місця праці і т. ін).

3. Регулювання конфлікту – отримання визнання конфліктуючими сторонами реальності конфлікту, дотримання коректності поведінки у взаємостосунках, обмеження числа учасників конфлікту.

4. Вирішення конфлікту.

В літературі виділяють три основні моделі поведінки особистості в конфліктній ситуації: конструктивну, деструктивну і конформістську. Кожна з цих моделей зумовлена образом конфліктної ситуації, цінністю міжособистісних стосунків і індивідуально-психологічними властивостями суб’єктів конфліктної взаємодії. Моделі поведінки відображають установки учасників конфлікту щодо динаміки і методу вирішення конфлікту.

1. Конструктивна модель поведінки характеризується намаганням владнати конфлікт, знайти оптимальне рішення, доброзичливим ставленням до суперника, відкритістю, чесністю, небагатослівністю і лаконічністю у спілкуванні.

2. Деструктивна модель поведінки характеризується намаганням розширити і загострити конфлікт, принизити та негативно оцінити партнера, недовірою та порушенням етики у спілкуванні.

3. Конформістська модель поведінки характеризується пасивністю, схильністю поступатися, непослідовністю в оцінках, поведінці і думках, відходом від вирішення гострих питань.

На побутовому рівні розглядають три типи поведінки в конфлікті. Для першого характерним гаслом поведінки є твердження – “кращий захист – напад”. Для іншого типу – “краще поганий мир, ніж хороша війна”; для третього – “хай думає, що він переміг”.

Конфлікт протікає по-різному залежно від типів втягнутих у нього осіб. Деякі фахівці вважають, що існує універсально конфліктний тип особи, для якої стан конфронтації і протиборства так само природній, як для іншої – мирне існування. Це так звані “склочники”, “злі демони”. Їм протистоять “антисклочники”, для яких важливо розряджати будь-які напружені стосунки між людьми. І якщо склочник спеціалізується на роздуванні, то антисклочник – на погашенні, примиренні будь-якими шляхами сварок, конфліктів.

Для опису типів поведінки людей в конфліктах К.Томас застосував двовимірну модель регулювання конфліктів, в основу якої покладені:

1. кооперація, пов’язана з увагою людини до інтересів інших людей, залучених в ситуацію;

2. настирливість, непоступливість, для якої характерним є акцент на власних інтересах чи на інтересах справи.

На основі цієї двовимірної моделі утворюються п’ять стратегій поведінки і виходу з конфліктів:

1. Суперництво, змагання (конкуренція) – прагнення добитися реалізації власних інтересів і цілей, всупереч інтересам іншого.

2. Пристосування – принесення в жертву власних інтересів заради збереження стосунків з іншим.

3. Уникання – відсутність прагнення до кооперації і відсутність тенденції до досягнення власних цілей.

4. Компроміс – угода на основі взаємних поступок; пропозиція варіанту “середнього рішення”, яке знімає суперечність.

5. Співпраця – вироблення альтернативного рішення, яке повністю задовольняє інтереси обох сторін.