1 Предмет економічної і соціальної географії світу Що вивчає курс соціально-економічної географії світу Економічна і соціальна географія світу як наука. Економічна і соціальна географія є основним осередком суспільної географії — сукупності усіх географічних дисциплін, що займаються вивченням суспільних явищ. Економічна і соціальна географія світу — це суспільно-географічна наука, предметом вивчення якої є загальні закономірності розвитку та розміщення населення і господарства на земній кулі, а також в окремих регіонах та країнах. Найважливішими цілями її дослідження є пошук раціонального розселення і розміщення господарства та оптимізація відносин між розвитком суспільства і природи. Основні методи економічної і соціальної географії та її зв'язки. У своїх дослідженнях економічна і соціальна географія використовує такі основні методи: картографічний, статистичний, порівняльно-географічний, історичний (схема Картографічний метод передбачає складання та аналіз тематичних карт світу, окремих регіонів і країн. Статистичний (математичний) метод полягає в аналізі цифрових даних та побудові на їх основі найрізноманітніших графіків, діаграм, карт для всебічного аналізу сучасного стану й визначення тенденцій розвитку соціально-економічних процесів і явищ. Для складання прогнозів щодо ефективного розміщення нових галузей та підприємств на певній території застосовують порівняльно-географічний метод, який передбачає зіставлення різних регіонів, країн, міст та ін. Усі сучасні економіко-географічні процеси є результатом тривалого історичного розвитку. Тому, вивчаючи формування територій держав, їх заселення та господарське освоєння, використовують історичний метод. Останнім часом у дослідженнях економічної і соціальної географії набувать поширення методи моделювання та прогнозування щодо розвитку суспільних процесів з використанням новітніх інформаційних технологій. Регіональна економічна і соціальна географія світу має тісні зв'язки з іншими напрямами географічної науки, зокрема широко застосовує також теоретичні положення розміщення продуктивних сил, світового господарства, розселення населення тощо. Теоретичні знання будь-якої галузі науки формуються з найсуттєвіших елементів, представлених науковими концепціями та гіпотезами, які об'єднують певні погляди на сутність досліджуваних процесів та явищ.

2 Фізико-географічне положення Європи

Фізико-географічне положення іноді порівнюють з поштовою адресою: щоб Ваше послання знайшло адресата, необхідно зазначити країну, місто, вулицю, будинок, квартиру . Так і в цьому випадку: нам необхідно точно знати, в якій півкулі знаходиться дана частина. світу, які її крайні точки і їхні координати, хто її найближчі “сусіди”. Не менш вдалим можна вважати порівняння фізико-географічного положення з долею: якщо природа “створила” на території Європи хвилясті рівнини і середньовисокі гори, розпорядилася мати досить м’який клімат і при цьому підставляти свої північні райони подиху Арктики, а південні – спекотним тропічним повітряним масам, мати у своєму розпорядженні різноманітні грунти і вихід до морів північного Льодовитого й Атлантичного океанів – так тому й бути! Подобається це чи не подобається – люди приймають це.

Європа – одна з шести частин світу, вона розташована на заході материка Євразія і займає приблизно п’яту його частину. Європа й Азія виглядають сіамськими сестрами, щоправда, зовсім не близнюками, але, насправді, це неподільне ціле – материк Євразія. Поява Європи й Азії у вигляді окремого материка нашої планети відбулося в мезозойську еру, у результаті відділення євразійського континенту від Північної Америки. Кордон між Європою й Азією часто проводять по-різному. За одним з найпоширеніших варіантів, умовний кордон між цими двома частинами світу проходить по східному схилу Уралу, приєднуючи цю гірську систему до Європи, по річці Ембі, північному і північно-східному узбережжю Каспійського моря-озера, Кумо-Маницькій западині, нижній течії Дону. Європа знаходиться в центрі материкової – Північної півкулі, її площа – близько 10 млн. км2, це приблизно відповідає 15 територіям України. Гринвіцький меридіан “відтинає” крайню західну частину Європи, основна територія знаходиться в межах помірних широт. Лише крайні її частини на півночі та півдні знаходяться у субарктичному і тропічному поясах. Деякі острови розташовані в царстві вічної мерзлоти – Арктиці. На крайній півночі на територію Європи “заходить” Північне полярне коло, за цим “кордоном полярної ночі” розташовані райони з досить суворими для цієї частини світу кліматичними умовами.

3 а)Давній період (від виникнення перших форм держави до V ст. н.е.)

б)Середньовічний період (V–XV ст.)

в)Новий період (кінець XV ст. – кінець Першої світової війни в XX ст.)

г) Новітній період (після Першої світової війни і дотепер)

На сучасній політичній карті світу налічується 236 країн і територій; незалежних, самостійних держав серед них - 194. Політична карта відображає тривалий історичний розвиток людського суспільства впродовж багатьох тисячоліть. Територіальний поділ світу постійно змінюється, тому й політична карта характеризується динамічністю і нестабільністю. Політична карта є об'єктом вивчення політичної географії, яка є галуззю економічної і соціальної географії, що пов'язана з політологією. Політична географія вивчає формування політичної карти світу та окремих її регіонів, зміни кордонів, особливості державного устрою тощо. Зміни на політичній карті поділяють на кількісні та якісні. Кількісні зміни відбуваються внаслідок приєднання відкритих земель; територіального поділу у зв'язку з воєнними діями, об'єднанням чи розпадом держав, передачею, купівлею або обміном певних територій; збільшенням чи зменшенням площ суходолу приокеанічних держав. Політична карта світу постійно змінюється. Виникають і зникають держави, країни, території, змінюються кордони вже існуючих країн, з'являються нові назви. Не постійно на політичній карті була й Україна. Якнезалежна держава вона була створена в 1991 р. А до цього Україна була у складі польсько-литовської Речі Посполитої, Австро-Угорської імперії, Російської імперії, СРСР. У формуванні політичної карти світу виділяють чотири періоди: античний (до V ст.), середньовічний ^-М ст.), колоніальний (XV — початок XX ст.) та новітній (ХХ-ХХІ ст.). Кожний з періодів мав свої особливості в розвитку політичної карти. Найбільше змін на політичній карті світу відбулося в XX ст. Головними подіями, що спричиняли зміни, були Перша й Друга світові війни, розпад колоніальних імперій, розпад світової соціалістичної системи. Державний суверенітет України було відновлено у 1991 р., після розпаду Радянського Союзу.

5 Державний устрій:

Групування за кількісними показниками. За кількісними показниками країни групують, враховуючи величину площі території, кількість населення тощо. За величиною території виділяють найбільші та найменші країни. Найбільших країн, площа кожної з яких становить понад 3 млн квадратних кілометрів, у світі є 7: Росія, Канада, Китай, США, Бразилія, Австралія, Індія. На їх частку припадає близько 10% усієї території Землі. Найменші за площею території (менш як 1 тис. квадратних кілометрів) — країни-карлики: Сан-Маріно, Ліхтенштейн, Монако, Ватикан, Мальта. За кількістю населення виділяють найбільші країни. У світі налічують 10 країн з населенням понад 100 млн осіб:Китай, Індія, СІЛА, Індонезія, Бразилія, Росія, Пакистан, Японія, Бангладеш, Нігерія. Групування за географічним положенням. За географічним положенням країни поділяють на континентальні, які не мають прямого виходу до моря (Монголія, Афганістан, Казахстан), і приморські (Франція, Україна, Бразилія, Китай). Приморські країни бувають півострівні (Італія, Данія), острівні (Велика Британія, Куба) та країни-архіпелаги (Індонезія, Японія, Філіппіни). Форми правління. Форма правління (організація державної влади) залежить від способу утворення і правового положення вищих органів влади, а також статусу глави держави. Серед форм правління розрізняють республіки, монархії, співдружності націй. Республіка - форма правління, за якої суверенні права на владу належать усім або більшій частині дієздатних громадян. Це найпоширеніша форма державного правління. Республіки поділяють на: президентські, в яких главою держави є президент, обраний населенням країни (США, Мексика, Бразилія, Україна, Росія), президентсько-парламентські, в яких президента обирає парламент (Італія, Франція, Індія) та парламентські (Австралія, Канада). Монархія — це форма правління, за якої верховна державна влада належить суверену (королю, імператору, султану, еміру) і передається у спадок. Монархії поділяють на: абсолютні, в яких влада монарха-суверена не обмежена (Саудівська Аравія, Катар, Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Оман); конституційні, в яких монарх не має законодавчої і виконавчої влади (Бельгія, Іспанія, Марокко, Швеція, Японія), та теократії, де монархічна влада належить главі панівної церкви (Ватикан, Саудівська Аравія). Своєрідну монархічну форму правління мають країни Співдружності (Британської Співдружнасті націй), до якої належать 14 країн (Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Антигуа і Барбуда, Тувалу, Багамські Острови, Барбадос, Гренада, Сент-Вінсенті Гренадини, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Ямайка). Вони є колишніми колоніями Великої Британії, тому в них формальною главою держави є англійська королева, а безпосередньо керує в країні генерал-губернатор. Унікальна форма правління, за якої відсутні традиційні інститути влади, а державні рішення приймаються усім народом, сформувалася лише в одній країні світу — Соціалістичній Народній Лівійській Арабській Джамахірії (Лівії). Форми державного устрою. За політико-територіальним устроєм країни поділяють на єдині (унітарні) та складні (федерації та конфедерації) (табл. 2). Унітарна країна має єдиний законодавчий і виконавчий орган влади, єдину конституцію, керівництво здійснюється з одного центру. Нині у світі більше є унітарних держав (Франція, Італія, Швеція, Японія, Південна Корея та ін.) Федеративна країна охоплює окремі територіальні одиниці: республіки, штати, землі, провінції тощо, які, крім загальнодержавних, мають власні законодавчі та виконавчі органи влади (Росія, Німеччина, Бельгія, СІЛА, Канада, Бразилія, Індія, Нігерія, Ефіопія). Конфедеративна країна — це союз суверенних держав, створений з метою досягнення певних політичних або військових цілей. У світі формально існує одна конфедерація — Швейцарія.

Унітарні держави (167)

Федеративні держави (26):

за національно-етнічним принципом

за історико-географічним принципом

6 Загальна характеристика господарства Європи

У міжнародному географічному поділі праці (МГПП) країни Західної Європи представлені передусім галузями наукомісткого машинобудування (автомобільним, електронним та електротехнічним, авіабудуванням, виробництвом побутової техніки, точних приладів — годинників, оптики тощо), хімічною промисловістю (переважно галузями оргсинтезу та тонкої хімії), окремими галузями легкої (виробництво елітних тканин, одягу, взуття) та харчової промисловості (м'ясопереробною, молочною, сироробною, пивоварною, виноробною галузями тощо). У сільському господарстві західноєвропейських країн переважають галузі інтенсивного тваринництва (молочно-м'ясне скотарство, свинарство та птахівництво), в землеробстві — вирощування кормових, технічних (картопля, цукровий буряк, соняшник), зернових культур (пшениця, кукурудза), овочів, фруктів, винограду, квітів. Країни Західної Європи мають високорозвинуту нематеріальну сферу, надають різноманітні послуги: банківські, страхові, рекламні тощо. Західна Європа є одним з провідних у світі туристсько-рекреаційних регіонів.

7Типологія країн за рівнем соціально-економічного розвитку

 Ця класифікація країн світу є одним з найважливіших завдань суспільно-географічних досліджень світу та його регіонів. Здійснення її надає можливість згрупувати країни за особливостями та рівнем їх соціально-економічного розвитку, виявити характерні риси, визначити їх місце у світовому господарстві й міжнародному географічному поділі праці, а також визначити вірогідні перспективи розвитку. Класифікація має й велике практичне значення для пізнання багатовимірності й закономірностей сучасного світу.

Для визначення певних типів країн за рівнем соціально-економічного розвитку використовують різноманітні критерії, основними з яких є:

— макроекономічні показники (ВНП або ВВП, національний прибуток на душу населення, особисте споживання на душу населення);

— рівень життя населення (дитяча смертність, забезпеченість продуктами харчування, житлом, медичними послугами, предметами першої необхідності);

— структура економіки (переважання промислового або сільськогосподарського виробництва, галузева структура промисловості: переважання видобувних чи обробних галузей);

— структура експорту (переважання в ньому сировини або готової продукції);

— продуктивність праці;

— самозабезпеченість країни продуктами харчування;

— рівень стабільності політичної системи, дотримання прав людини;

— гострота соціальних проблем та ін.

У сучасній науковій літературі існують різноманітні варіанти типології країн світу за рівнем соціально-економічного розвитку, які різняться теоретико-методичними підходами, критеріями, ознаками тощо.

 Типологія країн за рівнем ВНП. Головним критерієм цієї класифікації є показник внутрішнього національного продукту (ВНП), абсолютний рівень якого відображає економічний розвиток країни та її питому вагу у світовому економічному просторі. 00Н проводить межу між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, за рівнем ВНП на душу населення в розмірі 6000$. З урахуванням цього у 1997 р. Південна Корея, Сінгапур і Тайвань були переведені 00Н до категорії розвинутих країн. Першу десятку могутніх держав світу утворюють країни, що належать до різних типів: високо- й середньорозвинуті, ті, що розвиваються, та країни з рисами планової економіки. Починає її США, економічний потенціал яких становить 20 % ВНП світу. Оскільки абсолютний рівень економічного потенціалу певною мірою залежить від чисельності населення, то в першу десятку країн світу з максимальними показниками ВНП увійшли Китай і Бразилія. Крім абсолютного рівня ВНП, важливим показником соціально-економічного розвитку країн є ВНП у розрахунку на душу населення. Більшість дослідників вважають саме цей показник найбільш об'єктивним критерієм соціально-економічного стану будь-якої держави. За останні 50 років ВНП на одного мешканця зріс більш ніж утричі. До першої десятки найрозвинутіших країн світу належать вісім європейських країн, Японія і США. Найбідніші країни світу мають низькі доходи на душу населення, у них частка обробної промисловості в структурі господарства становить менше 10 %, кількість неписьменних серед дорослого населення — понад 80 %. Нині існує багато варіантів типологій країн за рівнем соціально-економічного розвитку. Використовують різні методики та різноманітні критерії об'єднання країн у типологічні групи. До науково обґрунтованих класифікацій країн за рівнем соціально-економічного розвитку належать типології, запропоновані В. Вольським, Б. Зіміним, П. Масляком, Я. Олійником, А. Степаненком, В. Максаковським, В. Дроновим, В. Ромом та ін.

8 Загальні ознаки ЕГП країн Азії

Загалом Азія високогірна частину світу - 3/4 площі зайнято горами і плоскогір'ями, але є і рівнини, величезні, неозорі, як, наприклад, Західно-Сибірська, а є глибокі западини, дно яких лежить нижче рівня моря. У центральній частині Азії в середньому на 4-5 км здіймається плоскогір'я Тибет. За його південному краю піднімаються гори Гімалаї з найвищою вершиною на Землі - Джомолунгмою (або Еверестом, Сагарматхой), що піднімається майже на 9 км над рівнем моря. Так як Азія простяглася на величезну відстань з півночі на південь і з заходу на схід, то розходження в кліматі в різних місцях цієї частини світу дуже великі. На Крайній Півночі довга зима, багато місяців лежить сніг, хуртовини метуть, дують крижані вітри, стоять люті морози, палахкотять полярні сяйва в темному нічному небі. За Полярним колом взимку не буває сонця, але зате навесні і влітку воно заходить за горизонт лише на кілька хвилин, і тоді день триває круглі добу. Більшу частину північного краю Азії займає тундра. Тут немає високих дерев, що ростуть тільки трава, заквітчана безліччю квітів, та низенькі карликові берізки та верби. Водяться в тундрі білі песці та малі зверюшки - лемінги. На південь від тундри величезні азіатські простору займають дрімучі хвойні ліси, звані тайгою, де зростають модрина, сибірський кедр. Тут живуть ведмеді, вовки, лисиці, по гілках скачуть моторні білки і в пухнастою хвої ховаються красені соболі. Ще південніше розташовуються напівпустелі і жаркі пустелі Середньої і Центральної Азії, розділені високими горами Паміру, Тянь-Шаню, Алтаю. Гімалаї та інші високі гори, що оздоблюють Центрально-азійський плоскогір'я, закривають південні частині Азії від холодних північних вітрів. На берегах, омиваних теплим Індійським океаном, панує вічне літо. Тут дуже спекотно. На більшій частині материка і на островах, яких тут багато - і великих і маленьких, випадає багато дощів і ростуть густі вічнозелені ліси. На південь від Гімалаїв є саме дощове місце на Землі -- Черапунджі. Якщо б там залишалася вся випала за рік волога, вона утворила б шар заввишки з чотириповерховий будинок.

В Азії живуть слони, тигри, носороги, мавпи, крокодили і багато красивих райських птахів. На південно-заході Червоне море омиває Аравійський півострів, також відноситься до Азії. На цьому півострові дуже жаркий клімат. Там пекуча Аравийская пустеля, а в оазисах ростуть фінікові пальми, апельсинові та лимонні дерева. Як сотні років тому, по пустелі ходять каравани верблюдів. Півострів дуже багатий нафтою, її тут добувають у великих кількостях і відправляють у всі частини світу.

На сході все азіатське узбережжя омиває найбільший і найглибший Тихий океан. Близько берегів багато вулканічних островів, часто бувають виверження вулканів, землетрусу, а поряд з високими вулканами розташовано кілька глибоководних океанічних западин, або, як кажуть вчені, жолобів. В одному з них -- Маріанської - відзначена найбільша глибина Світового океану: 11022 м. У Тихому океані часто виникають страшні урагани - тайфуни, які утворюють величезні хвилі. Тайфуни мчать на сушу з шаленою швидкістю, руйнуючи все на своєму шляху і приносячи сильні зливи.

В Азії багато великих повноводних річок, тут знаходяться найбільше озеро на земній кулі -- Каспійське море - і найглибше озеро Байкал. Багато азіатські річки течуть з високих гір з танучих льодовиків. Вони багатоводні круглий рік, на них зручно будувати гідроелектростанції. Річки течуть з гір у різних напрямах і впадають у Північний Льодовитий, Індійський і Тихий океани. У надрах Азії відкриті величезні запаси різноманітних корисних копалин, особливо нафти, газу, кам'яного вугілля, кольорових металів, дорогоцінних каменів. В Азії живуть понад 2 млрд. чоловік, це люди трьох рас: білої - європеоїдної, жовтою - монголоїдної, чорної -- негроїдної-австралоідной. Вони діляться на безліч різних народів.

В Азії розташована велика частина території нашої країни. Її південна межа проходить від Тихого океану до Чорного моря. Найбільші держави Азії: Китай, Індія, Індонезія, Монголія, В'єтнам, Лаос, Пакистан, Афганістан та ін

9 Характеристика міжнародних організацій Міжнародні міжурядові організації (англ. International Intergovernmental Organization (IGOs)), найчастіше асоціюються із терміном Міжнародні організації — об'єднання трьох або більше незалежних держав, їхніх урядів, інших міжурядових організацій, спрямоване на вирішення певних спільних питань чи організації проектів. Уряди діють від імені своєї держави і представляють її інтереси, дотримуючись поваги її суверенітету.

Міжнародні міжурядові організації часто називають міжнародними організаціями, хоча останніми можуть називатися також і міжнародні неурядові організації (INGOs), такі як міжнародні неприбуткові організації, чи мультинаціональні корпорації. Міжнародні міжурядові організації є важливим суб'єктом в публічному міжнародному праві, починають діяти після підписання певного взаємного договору, ратифікованого державами-учасниками. Ознаки членство 3 і більше країн; наявність установчого міжнародного договору; постійні органи і штаб-квартира; повага суверенітету членів-держав; невтручання у внутрішні справи; встановлення порядку прийняття рішень і їх юридичної сили;