21. Шляхи відродження української культури.

Протягом століть український етнос розвивався у несприятливих умовах. Проте наша культура засвідчила свою міцність. Отож, можна сподіватися, що надалі зростатиме роль культури в державотворчих процесах, формуванні єдиного духовного простору, утвердженні гуманістичних цінностей, національної самосвідомості та патріотизму.

Досягнути зазначених цілей можна шляхом створення ефективних механізмів підтримки й функціонування культурно-мистецької сфери незалежно від форми власності, підпорядкування та правового статусу підприємств, організацій культури, творчих колективів, об'єднань, груп. Головну роль у виконанні цих завдань поряд із органами виконавчої влади мають відігравати творчі спілки професійних митців, благодійні національно-культурні товариства, інші об'єднання у сфері культури.

З цією метою, як зазначено в Конституції України та інших документах, передбачається реалізувати комплекс заходів щодо:

— забезпечення гарантій свободи творчості, доступу громадян і особливо молоді до усіх культурних надбань;

— створення нормативно-правової бази у сфері культури й мистецтва, суміжних сферах суспільного життя, що відповідала б сучасним вимогам;

— підтримки високопрофесійної мистецької творчості незалежно від політичної чи комерційної кон'юнктури;

— подальшого розвитку традиційних культур народів та етносів, що населяють Україну;

— заохочення становлення і зміцнення мережі недержавних, культурно-мистецьких організацій (творчих спілок, фондів, професійних гільдій, виконавських колективів тощо), які забезпечуватимуть розвиток культурі шляхом використання творчих, господарських і організаційно-правових форм існування та шляхом підтримки суспільством і державою;

— створення протекціоністських умов для розвитку вітчизняної культури, зокрема випуску національної культурно-мистецької продукції (кінематографії кінопрокату, театру й телебачення, концертно-виставкової діяльності, публікації художніх творів, відео-та аудіовидань тощо), забезпечення конкурентоспроможності на внутрішньому та зовнішньому ринках, авторських і суміжних прав;

— державної підтримки високопрофесійної мистецької творчості, що забезпечує якісний рівень національної культури;

— збереження національної культурної спадщини (рухомих та нерухомих пам'яток і цінностей, музеїв, заповідників, бібліотек, архівів тощо) як основи національної культури, подальшого розвитку традиційних культур народів, які населяють Україну; створення Реєстру національного культурного надбання;

— утримання зусиллями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування базових елементів інфраструктури;

поглиблення національного самопізнання та самоусвідомлення;

— створення умов для існування, розвитку, співпраці та змагання розмаїтих філософських, релігійних, літературних, образотворчих, музичних течій, напрямів, шкіл, тобто дійсне ствердження свободи духовної творчості;

врахування світового культурного досвіду, усвідомлення власної національної культури як ланки світового культурного процесу, співучасть у світовому культурному обміні за умов визнання пріоритету загальнолюдських цінностей та розуміння Землі як спільного дому усього людства; всебічне використання резервів національної культурної традиції, можливостей національної ментальності, орієнтація на створення оригінальних культурних цінностей, що мають не лише національне, але й загальнолюдське, світове значення, адже останнє і є критерієм зрілості культури.

Особливої уваги заслуговує українізація різних форм масової культури, сучасної індустрії розваг, а також тих новітніх видів та жанрів культури, які з різних причин в Україні не розвиваються або втратили національну визначеність. Наприклад, телевізійні жанри, оперета, різні форми відеокультури тощо.

Продумана система державного протекціонізму стосовно української національної культури, яка б не порушувала інтереси інших національних осередків України й не суперечила загальнолюдським принципам, державна підтримка культур національних меншин — ось один із необхідних напрямів національно-духовного відродження народів нашої держави.

Вдруге у XX ст. Україна одержала самостійність, державну суверенність, а отже, і шанс на духовне відродження.