
- •Предмет філософії, її роль та місце у суспільстві.
- •Світогляд, його суспільне-історичне та життево-теоретичне і тлумачення.
- •3.Історичні типи світогляду: міфологія, релігія, філософія. Їх порівняльний аналіз.
- •Виникненя філософії Давньої Індії:Упанішаді,будизм,його походження світу і людини.
- •Філософія давнього Китаю: конфуціанство, даосизм про людину, буття
- •Антична філософія,загальна характеристика її періодів.
- •Філософія Сократа.
- •Основні ідеї:
- •Погляди Платона та Арістотеля
- •Походження і ранні форми релігії.
- •Національні релігії світу.
- •Право і релігія.
- •Філософське вчення Августина Блаженного.
- •Патристика
- •Фома Аквінський – систематизатор середньовічної філософії.
- •Гуманізм епохи Відродження (а.Данте.Н.Макківелі).
- •Релігія як духовна цінність.
- •Філосовське значення наукових відкриттів епохи Відродження (н.Коперник, Дж.Бруно).
- •Особливості філософії Нового часу.
- •Проблеми людини філософії Просвітництва (Вольтер,ж-ж Руссо)
- •Формування релігійної свідомості. Її особливості.
- •Місце німецької класичної філософії в історії філосовської думки.
- •Філософія і.Канта
- •Ноумени
- •Феномени
- •2. Філософія ф.Шелінга
- •3. Філософія г.В.Ф.Гегеля
- •4. Філософія й-г.Фіхте
- •5. Філософія л.Фейєрбаха
- •Філософія і.Канта.
- •Філософія і.Канта
- •Ноумени
- •Феномени
- •Проблема життєвого щастя.
- •Філософія л.Фейєрбаха.
- •Ідеї надлюдини у філософії ф.Ніцше.
- •Ідеї позасвідомого, психоаналіз за з.Фройдом.
- •Формування філосовського свідогляду Київської Русі.
- •Києво-Могилянська академія як посередник філосовської думки (Петро Могила ,Феофан Прокопович).
- •Проблеми людинита нації в теоріях Кирило-Мефодіївського братства. М.Драгоманов, м.Костомаров,ф.Юкевич
- •Філософія г.Сковороди співвідношення теорії та пратики тлумачення Біблії, матерії, сутність Бога.
- •Філософські ідеї у творах т.Г. Шевченка.
- •Релігія як форма всесвітньої культури.
- •Основні виміри буття
- •Формування науково-філософського поняття матерії. Матерія і рух.
- •Структурні рівні матерії
- •Основні форми руху матерії
- •Два головних напрями в філософії: ідеалізм і матеріалізм.
- •Шляхи відродження української культури.
- •Свідомість та форми психічної життєдіяльності-мислення, пам’ять, воля, емоції. Свідомість і мова. Свідомість та безсвідомість.
- •Основні функції свідомості
- •Струкрура свідомості
- •Індивідуальна
- •Поняття руху.
- •Основні форми руху матерії
- •Філософське уявлення про простір та час. Простір і час як форми існування матерії
- •Походження релігії. Три гілки християнства: православ’я, католицизм, протестантизм.
- •Закон єдності та боротьби протилежностей.
- •Закон взаємного переходу кількості і якості.
Філософія г.Сковороди співвідношення теорії та пратики тлумачення Біблії, матерії, сутність Бога.
Григорій Сковорода (1722—1794) — найвидатніша постать у культурному житті України XVIII ст. Філософ і поет, педагог і музикант, знавець латини, старогрецької, староєврейської, польської, німецької, російської мов, він розвинув комплекс ідей, актуальних для свого часу, став не лише ідейним предтечею нової української літератури, а й творцем найзначнішого вчення в історії української філософської думки. Пройшовши складний шлях боротьби із зовнішнім «світом», який, попри всі зусилля, так і «не впіймав» його, Сковорода дійшов висновку, що «коли дух людини веселий, думки спокійні, серце мирне — то й усе світле, щасливе, бажане. Оце є філософія». Саме таку філософію — філософію життя і прагнув створити «український Сократ», гармонійно поєднуючи основоположні принципи своєї філософської творчості та власний спосіб життя.
Своє філософське вчення Сковорода сформував під впливом античної і середньовічної європейської філософії (Фалес, Піфагор, Геракліт, Сократ, Платон, Аристотель, Пліній, Е. Роттердамський); народної творчості (міфи, легенди, думи, перекази, народні прислів'я та приказки); вітчизняного просвітництва (К. Транквіліон-Ставровецький, Ф. Прокопович, С. Полоцький, М. Козачинський, Г. Кони ський). За своїм змістом і спрямуванням філософія Сковороди відрізнялася від філософії професорів Києво-Моги-лянської академії. Сковорода створив власну філософську систему, специфічний стиль і форму філософського мислення. Його філософствуванню властиве органічне поєднання художнього і раціонально-абстрактного світоспоглядання.
Ідейно-теоретичні підвалини його філософії ґрунтуються на працях давньогрецьких мислителів. Об’єктом для нього є сама філософія, проблеми людського життя, зокрема моральні.
Мислитель виходить із того, що предметом філософії є людина. А вона є ключем до розкриття всіх таємниць природи та суспільства, а філософія – це засіб, знаряддя розв’язання суспільно-практичних проблем. Філософія окреслює шляхи досягнення щастя людиною. Вона тлумачиться не як чиста теорія, а як практична філософія. На думку сковороди, філософія організовує, скеровує всі справи до тієї мети, щоб дати життя нашому духу, благородство серцю і світлість думкам.
Гуманізм філософії Сковороди базується на кордоцентризмі. «Головою всього в людині є серце».Воно – корінь життя, любові, вмістилище мудрості.
Одним із основоположних принципів філософської системи Сковороди є вчення про двонатурність світу. Сковорода визнає існування двох натур – видимої (зовнішньої, тіньової) і невидимої (внутрішньої, світлої) – духу, істини, вічності, Бога. Характерно, що Бог для філософа це, з одного боку – природа в усіх її багатоманітних проявах, а з іншого – «джерело», «сонце», «світло». Ці натури притаманні кожному з трьох взаємодіючих світів: макрокосмосу (великому світу), мікрокосмосу (людині) і символічний світ Біблії.
Видима натура – тінь справжньої невидимої натури (Бога).
Сковорода закликає : «пізнай себе», а таким чином – пізнай Бога.
За Сковородою «видима» натура світу символів Біблія – брехня, шал Божий, але «в цих брехнях, як у лушпинні, закрилося сім’я істини». Через розшифровку світу символів видимої натури лежить шлях до невидимої натури третього світу, тобто до істини.
Правильний вибір життєвого шляху, успіх того чи іншого пошуку полягає в «сродності парці». «Роби те, для чого народжений» і будеш щасливий. У протилежному разі людина нещасна.
Критерій щастя людини в «сродності» зі світом, природою та рідним краєм, з одного боку, є індивідуальним, а з іншого – загал ним. і дає змогу для «сродної праці» для всіх людей, суспільства тощо. Таким чином, у житті проявляється у «нерівній рівності».
В соціальному плані Сковорода критикує неробство, паразитизм, свавілля поміщиків, розкриває злиденність і безправ’я трудового народу та протестує проти соціальної нерівності. Його ідеалом є «Горний Єрусалим» або горна республіка, де взаємини між людьми будуються на основі духовної природи високої моралі, свободи та рівності.