“Причинна” (прибл. 1837 р.)

за жанром і стилем є типово романтичним твором з властивими йому рисами фантастики. Відчутний зв’язок зі старою українською школою, зокрема з баладною творчістю Л. Боровиковського (балада “Молодиця”). Використав традиційні романтичні мотиви. Зображує природу, розбурхану грозою, на тлі цього – страждання молодої дівчини, несприятливий збіг обставин (мотив долі) і як наслідок – трагічна розв’язка. Одночасно “Причинна” має риси новаторства. Балада не є простою стилізацією народної пісні, традиційна народнопісенна поетика використана оригінально, на фольклорну тропіку накладаються авторські художні засоби. Це засвідчило появу своєрідного Шевченкового стилю, його окремішного погляду на народну поезію.

Ш. виявив високу майстерність у зображенні картини ночі на Дніпрі, у створенні різноманітних звукових образів, передачі музичних ефектів. Балада має вишукану ритмомелодійну будову. Для твору характерна поліритмія, а також зміна ритму як композиційний прийом.

Ш. руйнує звичні основи версифікації. Він наслідує ритміку народної пісні, робить спроби писати розмірами, відомими з попередньої літературної традиції. Ритмічне багатство – важлива риса Ш. поезії. Він вдосконалює римування, починаючи вживати неповні і неточні рими. Це пов’язують з його закоріненням у народну ритміку, а також впливом барокової поезії. Це спричинило до того, що романтичні поезії Ш. мають більше естетичне значення і вагу, ніж твори його попередників.

“Тополя” (1839 р.)

в основі сюжету – народне повір’я про перетворення дівчини в тополю. Цей мотив поєднується у Ш. з мотивом ворожки, а також мотивом нелюбого нареченого. Однак контамінація не справляє враження штучності. Балада має ознаки невеликої поеми з розгорнутим сюжетом, насичена діалогами і монологами, для неї характерна значна присутність автора (авторські відступи-повчання). Вжитий у творі композиційний прийом пейзажного обрамлення посилює емоційне звучання твору.

“Утоплена” (1841 р.)

традиційний фольклорний мотив русалки накладається на цілком оригінальну фабулу: мати із заздрощів топить дочку, топиться сама. Цей твір певним чином випадає з етичних уявлень українців і традицій народної балади. Українська балада позбавлена сцен жорстокості, а також явного еротизму. Розробивши тему сексуального суперництва, Ш. порушує ці традиції.

Реалістичний план розгортання подій у першій частині твору переключається в другій в баладно-романтичний. Романтичні картини поєднуються з побутовими епізодами, а дії героїв, особливо багатої старіючої вдови вмотивовуються психологічно. Баладі притаманні контрастні портрети, персоніфікована образність. Майстерною є звукова організація вірша (використано алітерацію).

Г. Грабович виводить з названих творів авторський міф про “нещасливих коханців”. Прокляття цього світу полягає в непримиренній суперечності чоловічої і жіночої сторін, у неможливості їх єднання для подальшого продовження роду. У жіночій частині цього світу прокляття реалізується в моделі кохання чи спокушання, за яким спочатку йде зрада або розлука, а потім трансформація героїні – її смерть, або перетворення в якусь надлюдську силу чи злиття з природою. Така модель з’являється у “Причинній”. Смерть дівчини та її коханого на перший погляд нічим не мотивується. Однак, трагедія зумовлена злою долею, по суті самим коханням. Це доводить, що навіть коли в аналізованих творах згадуються “чужі люди”, на цьому рівні конфлікту раціональні, “соціологічні” пояснення не наголошуються і навіть чітко не визначаються. Нещастя спричинене дією безликого фатуму (“…така її доля”), по суті – прокляттям.

Соціально-побутові поеми раннього періоду.