Напрямки сучасного шевченкознавства

• Фактажна об’єктивація (перегляд, виявлення і вивчення фактів творчої біографії), виявлення, опис та незаангажоване потрактування творчого доробку Т. Шевченка, а також вивчення рецепцій його творчості в Україні ї за її межами.

• Реінтерпретація творчості, звільнення творчої постаті Т. Шевченка від ідеологічних стереотипів.

• Вивчення творчості Т. Шевченка в контексті новітньої літературознавчої методології (структуралізм, феноменологія, рецептивна естетика, психоаналітична критика, теорія архетипів, постколоніальна критика тощо).

• Вивчення поетики творів Т. Шевченка.

• Т. Шевченко і світова література (вивчення творчості поета в компаративному аспекті).

• Творчість Т. Шевченка і фольклор.

• Творчість Т. Шевченка і національна ідея (соціологічний аспект творчості).

Розглянемо окремі дослідження, які є, на нашу думку, найбільш показовими для сучасного шевченкознавства.

1. Оксана Забужко, “Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу” (Київ, 1997 рік). Це синтетичне дослідження. Автор розглядає постать Т. Шевченка у плані творення авторського міфу. Детально розглянуто проблему дуалізму поета, а також особливості оповідної манери. Заслуга автора – у спробі переоцінки, переосмислення дотеперішнього “культу Шевченка”, виявлення причин виникнення цього культу.

2. Григорій Грабович, “Поет як міфотворець. Семантика символів у творчості Тараса Шевченка” (Київ, 1998 рік, друге виправлене й авторизоване видання). Перше видання монографії англійською мовою у 1982 році спричинило серйозне пожвавлення у галузі шевченкознавства. Дослідження є прикладом використання для інтерпретації творчості Т. Шевченка архетипної критики. Автор розглядає міфопоетику Т. Шевченка, по-іншому, авторські міфи: “нещасні коханці”, сім’я, ідеальна спільнота, “золотий вік”. Г. Грабович зачіпає також історіософські аспекти творчості поета.

3. Григорій Грабович, “Шевченко, якого не знаємо (з проблематики символічної автобіографії та сучасної рецепції поета)” (Київ, 2000 рік). Автор розглядає рецепції творчості Т. Шевченка, принципи й практику видання й прочитання творчої спадщини поета.

4. Валерія Смілянська, Ніна Чамата, “Структура і смисл: спроба наукової інтерпретації поетичних текстів Тараса Шевченка” (Київ, 2000). Нетенденційний філологічний підхід до аналізу творів Т. Шевченка, виходячи з понять тексту, контексту, інтертексту, – у цьому незаперечна заслуга авторів. Мета дослідження – науково підтвердити досконалість та високу майстерність Шевченкової поезії. Монографія також являє собою спробу структурального аналізу тексів поета.

5. Григорій Клочек, “Поезія Тараса Шевченка: сучасна інтерпретація (посібник для вчителя)” (Київ, 1998 рік). Методичне видання, одне з найпопулярніших, хоч і не дуже вдалих, являє собою спробу застосувати новітні досягнення сучасного шевченкознавства на практиці, при вивченні творчості Т. Шевченка в школі.

Періодизація творчості:

1. Ранній період (1837-1843 рр.).

2. Період “Трьох літ” (1843-1847 рр.).

3. Період арешту і заслання (1847-1857 рр.).

4. Останній період (1857-1861 рр.).

Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 року в с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Черкаська область). Батько – Григорій Іванович (1781-1825) – родом з Кирилівки, мати – Катерина Якимівна Бойко (1783-1823) – з Моринців. Обоє були кріпаками Василя Енгельгардта, нащадка ліфляндських баронів, колишнього псковського й смоленського генерал-губернатора, який мав маєтки у багатьох губерніях Росії (йому належало близько 160 тис. десятин землі і 50 тис. кріпаків).

Перші роки після одруження молоді Шевченки жили в Кирилівці в хаті діда Івана (1742-1849). Тут народилася старша сестра Тараса, його нянька Катерина (1804— ? ). 1810 року Григорій Іванович з родиною переїхав у Моринці. Тут народився старший брат Тараса – Микита (1811-70-і роки). За спогадами родичів поета, Тарас народився в хаті діда по матері Якима Бойка. Хата ця не збереглася. Наприкінці 1815 року Шевченки змушені були повернутися до Кирилівки в хату діда Івана. Згодом народилися Ярина (1817- ? ), Марія (1819- ? ) і Йосип (1821- ? ).

Восени 1822 року Тараса віддали в науку до молодого кирилівського дяка Павла Рубана. Через рік після вступу до школи, 20 серпня 1823 року, померла Тарасова мати. Батько Тараса змушений був одружитися з вдовою Оксаною Терещенко, яка мала трьох своїх дітей, але незабаром, коли Тарасу ледве виповнилось 11 років, 21 березня 1825 року Григорій Іванович Шевченко помер. За переказами батько перед смертю сказав: “Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба – він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе.” Саме батькові Ш. завдячує початковою освітою. Тимчасово сироти жили з мачухою, зрештою Тарас змушений був залишити домівку. Тарас намагається продовжити освіту. Спочатку оселяється у нового кирилівського дяка Петра Богорського. Далі у Лисянці Ш. знайшов собі вчителя малювання в особі місцевого диякона, потім утік він у село Тарасівку до місцевого дячка-маляра, який відмовився навчати його. Тарас змушений був повернутися до Кирилівки, де пас громадську череду. Деякий час Тарас служив у кирилівського священика Григорія Кощиця спочатку на кухні, а потім супроводжував попового сина до Богуславської бурси й Київської семінарії. Саме тоді, в тринадцятирічному віці, Ш. вперше відвідав Київ.

Восени 1829 р. у валці Енгельгардта Тарас виїхав з Вільшани через Київ до Вільно – місця нового призначення його пана. Вільно, куди прибув Тарас, вразило юнака своєрідною архітектурою. Тараса оточували литовська, польська, російська мови, і все це, безперечно, розширювало його кругозір. В литовській столиці Ш. виконував обов’язки козачка. Незабаром після приїзду, 6 грудня 1829 року, сталася прикра і в той же час знаменна подія. В цей вечір пани поїхали на бал і, коли всі в домі поснули, Ш. почав малювати портрет козака Платова. Коли малюнок майже був завершений, додому повернулися пан і пані. Енгельгардт наказав покарати Ш., бо юнак міг нібито спалити свічкою не те, що будинок, а й місто. Та все ж пан, не без порад своєї дружини, вирішив використати Ш. як кімнатного живописця і віддав його в науку. На жаль, невідомо хто був учителем малювання молодого художника в Вільно. У місті Тарас знайомиться з швачкою – полькою Ядвігою Гусиковською. Спілкуючись з нею Ш. вдосконалює знання польської мови, міг читати в оригіналі Міцкевича.

29 листопада 1830 р. починається польське повстання, безпосереднім свідком якого стає Шевченко. Енгельгардти виїжджають до Санкт-Петербургу, куди прибувають 9 лютого 1831 року.

1832 року Енгельгардт віддає Шевченка до одного з майстрів петербурзького малярського цеху В. Ширяєва. У роки навчання (1832–1837 рр.) Ш. бере участь у розписі кількох визначних будівель Петербурга, знайомиться з мистецьким бомондом. Вже тоді він починає писати. Його підтримує та заохочує до літературної творчості Євген Гребінка.

Навесні 1837 року з віршами Ш. знайомляться Карл Брюллов та Василь Жуковський. Визнання Ш. як непересічного діяча культури дедалі більше потребувало звільнення його з кріпацтва. Його друзі починають переговори з Павлом Енгельгардтом, який вимагав за Шевченка 2500 рублів. Тоді Шевченкові друзі (Є. Гребінка, Василь Григорович, конференц-секретар Академії мистецтв, К. Брюллов) влаштовують поміж царської родини лотерею, де головним призом був портрет В. Жуковського роботи Карла Брюллова. 25 квітня 1838 року на 25 році життя Ш. стає вільним, в його житті починається новий період.

Ш. почав відвідувати рисувальні класи Академії мистецтв. Його вчителем був К. Брюллов, який не лише уможливив Ш. доступ до найвищих мистецьких й аристократичних кіл Петербурга, а й познайомив його зі світом романтичної літератури і мистецтва. За роки навчання в Академії мистецтв Ш. неодноразово був відмічений різними нагородами та відзнаками. Він вивчав естетику, всесвітню історію, анатомію, історію мистецтва.

У березні 1840 року вийшла перша збірка шевченкових віршів “Кобзарь, малороссийские песни и стихотворения”. У 1840 р. вийшли друком поема “Гамалія” і альманах “Ластівка” з трьома поезіями Ш.

У 1843 р. Ш. прибуває до Києва, тут він робить замальовки. Далі він подорожує півднем України. Ш. працює Київській археографічній комісії, відвідує історичні місця. Саме на цей період припадає знайомство з Варварою Репніною, дочкою екс-губернатора Малоросії, а також з П. Кулішем, Віктором і Михайлом Закревськими, Яковом і Сергієм де Бальменами, Миколою Маркевичем.

До “Кобзаря” увійшли 8 творів: “Думи мої, думи мої…”, “Перебендя”, “Катерина”, “Тополя”, “Нащо мені чорні брови…” (“Думка”), “До Основ’яненка”, “Іван Підкова”, “Тарасова ніч”.

“Кобзар” явив собою спробу висловити українською мовою те, що багатьма вважалося за неможливе, – широкий спектр почуттів та ідей, притому у високомистецькому викладі. Шевченкова мова не була механічним відтворенням простонародного мовлення. Секрет індивідуального стилю Ш. полягав у простоті, “причому “простота” тут виступає не як антипод складності, а як відстояна кристалізована складність.” (М. Коцюбинська).

Мотиви ранньої творчості:

• традиційні романтичні (наприклад, мотив ночі);

• соціальні, “Катерина”;

• історичні, “Гамалія”;

• фольклорні.

Жанри ранньої творчості:

• балада;

• ліричний вірш;

• соціально-побутова поема;

• елегія;

• історична поема.