9

ТЕМА № 2.

Творчість т. Шевченка. Лірика т. Шевченка раннього періоду

Навчальна мета: підготувати студентів до сприйняття теми, окресливши значимість постаті Т. Шевченка в історії української культури; ознайомити з головними напрямками сучасного шевченкознавства; розповісти про особливості творчості Т. Шевченка раннього періоду.

ПЛАН

1. Т. Шевченко у літературознавстві.

2. Основні моменти біографії.

3. Мотиви і жанри лірики раннього періоду.

4. Новаторство Т. Шевченка в жанрі балади.

5. Соціально-побутові поеми раннього періоду.

6. Поема “Гайдамаки”.

КЛЮЧОВІ ПОНЯТТЯ: реінтерпретація, концепція, рецепція, постколоніалізм, контамінація, міфотворчість, містифікація.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Чижевський Д. Історія української літератури (від початків до доби реалізму). – Тернопіль: Презент, Феміна, 1994. – 480 с.

2. Історія української літератури ХІХ століття / За ред. М.Т. Яценка. – К.: Либідь, 1996. – Кн. 2. – 384 с.

3. Коцюбинська М. Етюди про поетику Шевченка. – К.: Рад. письменник, 1990. – 272 с.

4. Забужко О. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу. – К.: Абрис, 1997. – 144 с.

5. Грабович Гр. Поет як міфотворець. Семантика символів у творчості Т. Шевченка. – К.: Критика, 1998. – 208 с.

6. Смілянська В. Чамата Н. Структура і смисл: Спроба наукової інтерпретації поетичних текстів Тараса Шевченка. – К.: Вища школа, 2000. – 207 с.

7. Сверстюк Є. Шевченко в сучасному прочитанні // Українська мова та література. – 1997. – Ч.8. – С.1-2.

8. Нахлік Є. Із спостережень над поемою “Гайдамаки” // Слово і час. – № 6. – С. 36-40.

Питання для самостійного вивчення

1. Драматургія Т. Шевченка раннього періоду творчості (“Никита Гайдай”, “Назар Стодоля”).

2. Т. Шевченко як художник.

В Україні поміж 1830-ми й 1840-ми роками стався по суті великий якісний стрибок в інтелектуальному житті. Те, що це звершилося майже цілковито стараннями однієї особистості, засвідчує, яка незмірна може бути сила поезії.

“Діяльність Шевченка ввела українське письменство до гурту світових літератур і поставила його на новий шлях, давши свіжі мотиви й нові форми поезії. Генії не можуть з'явитися без попередньої роботи цілих поколінь, що прочищають дорогу одному вибранцеві; з другого боку, не можуть рядові робітники обійтись і без того синтезу їхньої роботи, який творить геніальна людина. З цього погляду Шевченко з'явився якраз у пору, коли треба було зміцнити роботу попередників і здобуті позиції так, щоб назад не було вже вороття, та разом покласти підвалини й на потомні часи. І як попередня література українська завершилась у своєму розвиткові Шевченком, так і вся подальша на ньому засновується, з нього виходить та часто до нього й вертається. Ставши в центрі нашого літературного розвитку, Шевченко й досі лишається центральною постаттю в українському письменстві, і хоч як піде наша історія надалі, а для XIX ст. такою центральною постаттю Шевченко в ній і залишиться.” (С. Єфремов).

Будь-який дослідник, що ризикує підступитися до постаті Ш., без перебільшення фатально зобов’язаний насамперед визначитися в координатах традицій дотеперішнього літературознавства. Ш. найбільш і одночасно найменш вивчений український письменник: “Стосується це, на жаль, і нашої до нього любові, яку український загал віддавна й уперто плутає зі знанням.” (Гр. Штонь).

Існує кілька напрямків рецепції творчої постаті Ш.:

• Прижиттєва. Спричинена виходом “Кобзаря” у 1840 р. і умовно ділиться на позитивну і негативну. Негативна критика була пов’язана не з мистецькими вадами творів, а з ідеологією. Так, з семи рецензій у російській пресі на появу “Кобзаря” усі рецензенти визнавали високий поетичний хист автора. Переважну більшість критиків розчарувало те, що він пише по-українському. Так була продовжена дискусія про право української мови і літератури на існування.

• Народницька (ідеологічна). Пов’язана з тезою про “боротьбу за Ш.”, це спроби прочитання Ш. в контексті певних ідеологій. Подібну рецепцію спостерігаємо від народництва до радянського шевченкознавства. Стереотип “Великого Кобзаря”.

• Естетська (формалістична). Це спроби деідеологізації Ш., вивчення поетики його творів.

• Постколоніальна. Основні напрямки: формалізм (вивчення текстів, а не Ш.), у контексті нової ідеології (стереотип “… в сім’ї вольній, новій…”), реінтерперетація.

Жодну з цих інтерпретацій, часто взаємовиключаючих, не можна заперечити як абсолютно безпідставну. Цього не дає зробити парадоксальна ідейна багатовимірність Ш., мінливість смислів, що залежно від привнесеної в нього читацької “фіксуючої” точки зору, вможливлює будь-яке концептуальне витлумачення.

Шевченкознавство є провідною галуззю українського літературознавства. З 18 квітня 1840 року – з появи першої збірки поезій Т. Шевченка “Кобзар” – творчість поета не перестає займати критиків і літературознавців в Україні й за її межами. Історично склалося, що базовим твердженням вітчизняного шевченкознавства залишається: Т. Шевченко – великий народний поет, основоположник нової української літератури, великий Кобзар. Поза певною об’єктивністю цього твердження до сьогодні творчість найцікавішого з українських письменників 19 століття залишається чи не найменш вивченою й потрактованою.