48.Облік відповідальності на основі стандартних витрат

Стандартні витрати — це витрати, необхідні для виробництва продукції або послуг за нормальних умов діяльності, величина яких базується на обґрунтованих нормах та інженерних розрахунках.

Розрізняють три види стандартів:

1) базисні — це довгострокові стандарти витрат (від 2 до 5 років) для вивчення динаміки цін та продуктивності праці;2) теоретичні — це стандарти витрат, які можуть бути досягнуті за ідеальних умов діяльності. Це, скоріше за все, еталон, а не норма;3) поточні — це стандарти витрат, необхідних для виготовлення продукції у плановому періоді за наявних умов діяльності. Вони розробляються з урахуванням існуючої технології та організації виробництва, продуктивності праці, кваліфікації працівників, цін і т. ін.

Система калькулювання стандартних витрат — це система обліку, яка використовує стандартні витрати:для контролю витрат; прийняття рішення про ціни; оцінки виконання бюджетів;усвідомлення витрат; управління відхиленнями.

Система калькулювання стандартних витрат включає:

1) встановлення стандартів витрат; 2) накопичення даних про фактичні витрати;

3) аналіз відхилень та складання звітності; 4) дослідження причин відхилень;

5) внесення необхідних коректив до бюджетів; 6) встановлення нових стандартів).

Розробку стандартів здійснюють підрозділи, що відповідають за окремі елементи витрат: технологічний відділ — стандарти витрачання матеріалів; відділ постачання — стандартні ціни на матеріали; виробничий - норми робочого часу на окремі операції; відділ персоналу — тарифні ставки оплати праці; бухгалтерія — стандарти накладних витрат і т. ін.

Організація обліку відповідальності за методом «тариф—година—машина»

Облік відповідальності за методом «тариф-година-машина» розроблений американським економістом Спенсером А. Такером як один із варіантів контролю діяльності центрів відповідальності. Суть цього методу полягає в тому, що за кожним центром відповідальності закріплюють машину і заздалегідь визначають планову собівартість однієї години її роботи. Знаючи час роботи кожної машини, витрачений на виготовлення певного виду продукції, та вартість однієї години такої роботи, визначають суму прямих витрат на обробку, до яких потім додають суму амортизації обладнання (машини) та вартість витрачених матеріалів, що дає можливість визначити собівартість готової продукції. Таким чином увага менеджера зосереджується не на кінцевому результаті (собівартості готової продукції), а на окремих технологічних процесах (тривалості обробки продукції на окремих стадіях технологічного процесу).

Організація обліку за методом «тариф-година-машина» передбачає використання системи спеціальних документів: постійної картки машини, рапортів про продуктивність кожної машини, щомісячного звіту про роботу устаткування(Будова звіту забезпечує можливість виявлення відхилення фактичних загальновиробничих витрат від бюджетних та суми непродуктивних витрат, які не збільшують цінності виробу (втрати від браку, простоїв).

Незважаючи на всю простоту та універсальність методу «тариф-година-машина», він не забезпечує достатньої точності розрахунку фактичної собівартості виробленої продукції.Однак в умовах високої організації виробництва, жорсткого нормування і контролю від забезпечує позитивні наслідки у зниженні витрат виробництва.