1. За характером використання доказів у розслідуванні:

а) пред'явлення доказів на одному допиті;

б) пред'явлення доказів у ході низки допитів однієї особи.

2. За характером взаємозв'язку доказів у кримінальній справі:

а) розподільне пред'явлення одиничних доказів;

б) пред'явлення комплексу взаємопов'язаних доказів;

в) пред'явлення всієї системи доказів.

3. За характером демонстрації доказів на допиті:

а) згадування про наявні докази на допиті;

б) перелічення доказів, що мають місце, із зазначенням дже- рел їх походження;

в) показ доказів не повністю, мимохідь;

г) надання допитуваному можливості розглядати, вивчати докази;

д) підкреслена демонстрація ознак об'єкта, що пред'являється.

4. За характером послідовності пред'явлення доказів:

а) пред'явлення доказів у послідовності «зростання сили»;

б) пред'явлення доказів у послідовності «зменшення сили».

5. За характером додаткових умов, що підсилюють вплив на допитуваного доказів, що пред'являються:

а) несподіване пред'явлення доказів;

б) пред'явлення доказів після попереднього з'ясування обставин, які пов'язані з ними;

в) пред'явлення доказів і роз'яснення їх значення у кримі- нальній справі;

г) використання науково-технічних засобів для роз'яснення допитуваному особливостей доказів, що пред'являються;

д) супроводження пред'явлення доказів описом передбачу- ваного ходу розслідуваної події та її обставин.

А зараз зупинімося на тактичних прийомах, що використо­вуються слідчим для встановлення психологічного контакту.

Варто зазначити, що використання тактичних прийомів у процесі допиту повинно мати не хаотичний характер, а логічну доцільність їх реалізації відповідно до наявної на конкретний момент ситуації допиту.

Психологічний контакт - найбільш сприятлива психологіч­на атмосфера допиту, яка допомагає взаємодії та взаємовідно­синам між її учасниками; певний настрій на спілкування. Усе це досягається:

- встановленням сприятливих відносин із допитуваним;

- збудженням інтересу та підвищенням активності до спіл­кування;

- зняттям конфліктного настрою у допитуваного тощо. Психологічний контакт у допиті передбачає можливість ви­никнення двох його рівнів:

1. коли опитуваний бажає давати показання;

2. коли його примушують до цього.

Психологічний контакт може йти з наростанням, а може гас­нути, може раптово виникнути і також раптово зникнути. Тому встановлення психологічного контакту - не одноразовий акт (дія), а комплекспо-триваюча діяльність протягом усієї слід­чої дії.

Психологічний контакт завжди має двосторонній характер; його встановлення та підтримання залежить, з одного боку, від слідчого, з іншого - від допитуваного. Але ініціатива повинна на­лежати слідчому, а допитуваний має відчувати, що він стано­вить для слідчого певний інтерес.

Встановлення психологічного контакту вимагає від слідчого, як уже наголошувалося, знань психології допиту, тобто:

• врахування індивідуально-психологічних особливостей допитуваного;

• врахування його психологічного стану на момент прове­дення слідчої дії;

- обізнаність слідчого про життєвий досвід допитуваного та інші обставини, що його характеризують,- це з одного боку, а з іншого - врахування власних (слідчого) психологічних даних.

Тактичні прийоми, спрямовані на встановлення психологіч­ного контакту з допитуваним, базуються на використанні даних психології, логіки та інших наук.

Установленню психологічного контакту сприятимуть такі умови:

• індивідуальний підхід до особи допитуваного (вивчення особи, встановлення її темпераменту, інтелекту, вольових якос­тей, життєвих інтересів і схильностей);

• здійснення психологічної діагностики лінії поведінки, що обрана допитуваним, з метою встановлення причин обраної ним позиції;

• об'єктивна, коректна, доброзичлива поведінка слідчого;

• роз'яснення допитуваному його прав та обов'язків;

• дотримання законних інтересів і прав допитуваного;

- проведення допиту без присутності сторонніх осіб (окрім випадків, коли цього вимагають закон та обставини справи).

Для встановлення психологічного контакту з допитуваною особою можуть бути використані такі підсистеми тактичних прийомів:

I. Тактичні прийоми, які сприяють адаптації до обстановки до- питу і усуненню небажаних станів психіки допитуваного про- тягом не лише початкового, а й усіх подальших етапів допиту:

а) щодо обвинуваченого (підозрюваного):

- уточнення анкетно-біографічних даних;

• втягнення в розмову на тему, що становить взаємний інте­рес, хоча й не належить до предмета допиту;

• демонстрація слідчим поінформованості про обставини життя допитуваного, його потреби, інтереси;

б) щодо свідка (потерпілого):

- повідомлення про мету допиту;

- бесіда на сторонню тему або тему, що цікавить, але не сто­сується до предмета допиту;

- переконання у невідповідності покарання злочинців.

II. Тактичні прийоми, які стимулюють установку на необхід- ність спілкування:

а) щодо обвинуваченого (підозрюваного):

- роз'яснення допитуваному суті його процесуального ста­новища;

• демонстрація перспективи ситуації, що склалася;

• роз'яснення щиросердності розкаяння, інших пом'якшуваль­них обставин;

-- використання позитивної оцінки окремих якостей особи допитуваного;

б) щодо свідка (потерпілого):

• переконання в необхідності надання допомоги органам розслідування;

• роз'яснення суті наслідків вчиненого злочину або можли­вості їх виникнення у майбутньому;

• показ фотознімків (предметів), пов'язаних із вчиненим злочином та його наслідками;

• використання позитивної оцінки якостей особи допитува­ного.

Для аналізу подальших тактичних прийомів, що використо­вуються під час допиту, є сенс розглядати їх залежно від типо­вих ситуацій, які можуть виникати під час допиту, а отже, й за­лежно від мети реалізації того чи іншого тактичного прийому чи їх системи.

Типові слідчі ситуації:

а) конфліктні з категоричним і некатегоричпим протистоян- ням, коли:

• допитувана особа повідомляє завідомо неправдиві пока­зання;

• має місце відмова допитуваного від показань;

б) безконфліктні ситуації:

• повідомлення достовірних показань допитуваним;

• виникнення перекручень у показаннях через помилки в їх формуванні;

• виникнення суперечностей, недоречпостей, невідповіднос­тей у показаннях унаслідок добросовісної помилки чи дії випад­кових факторів (дві останні - помилкові показання);

• неможливість повідомлення певної інформації через забу­вання окремих моментів.

Слідчі ситуації допиту можна поділяти й за іншими підста­вами, наприклад, за часом виникнення ситуації на конкретному етапі допиту залежно від причин виникнення відповідної атмосфери допиту, від особливостей особи допитуваного чи суб'єкта проведення слідчої дії тощо.

Проаналізуємо систему тактичних прийомів, що застосову­ються під час допиту для актуалізації забутого в пам'яті особи, яка дає свідчення.

Актуалізація забутого у пам'яті допитуваного полягає у на­данні слідчим допомоги опитуваному з метою пригадування подій минулого. Можливість актуалізації забутого у пам'яті до­питуваного базується на збудженні відповідних нервових зв'яз­ків або асоціацій.

З метою асоціативного пожвавлення пам'яті використову­ють знання про закономірності психічних явищ:

1. асоціація за суміжністю - часова,

2. асоціація за схожістю,

3. асоціація за протилежністю (контрастом),

4. асоціація иаглядності.

Прийом суміжності дозволяє встановити відомості про подію або предмет, про які допитуваний не пам'ятає, тобто спо­чатку не може згадати, але робить це згодом за допомогою відо­мостей про інші події або предмети, які перебувають у. просто­рово-часовому зв'язку з установлюваними (шуканими).

Наприклад, очевидець кримінальної події не може пригадати її дати. Тоді слідчий пропонує цій особі згадати інші події то­го ж дня, що передували криміналу або слідували за ним.

Серед множини окремих подій, про які розповідатиме очеви­дець, неважко буде вибрати такі, дату яких легко встановити або вже на цій слідчій дії, або ж під час проведення інших. Ска­жімо, свідок повідомить, що побачив злочин, повертаючись від сестри, до якої заходив після отримання заробітної платні, щоб повернути їй борг. Установити дату цього отримання, а з нею і дату злочину (адже вони суміжні події) після цього буде для слідчого не складно.

Прийом схожості застосовується у випадках, коли допиту­ваний не в змозі згадати або правильно виразити словами пев­ну ознаку явища, особи чи предмета, які становлять для слід­ства певний інтерес. Тоді допитуваному надається можливість підібрати цій ознаці аналог, наприклад, відому всім завдяки ра­діо, телебаченню тощо людину або знайомий усім предмет із та­кою ж ознакою. Саме аналог робить для слідчого зрозумілим зміст шуканої ознаки.

Схожим є прийом наглядності. За допомогою такої асоціації можна отримати точну словесну або цифрову характеристику тієї чи іншої ознаки події, дії, предмета. Інколи буває важко точ­но назвати колір предмета, описати його форму, вказати від­стань між об'єктами. Саме тут можуть допомогти класифікація кольорів, кольорові аналоги - предмети, що є в кабінеті слідчо­го, або ті, які можна спостерігати крізь вікно вулиці (будинки, автомобілі, кіоски тощо). Саме так можна нагадати і одночасно перевірити правильність названої допитуваним відстані між конкретними об'єктами обстановки місця події, підвівши його до вікна кабінета і запропонувавши показати будь-які два об'єк­ти на вулиці, які знаходяться, на думку допитуваного, на такій самій між собою віддалі, як ті, про які йде мова в допиті.

Асоціацію за контрастом засновано на зіставленні однако­вих або протиставленні різних об'єктів чи явищ. Наприклад: «Якими па зріст були обидва нападники?» Допитуваний від­повідає: «Не пам'ятаю». Тоді запитання доповнюється контрас­том: «Вони були однаковими на зріст чи ні?» Відповідь після паузи: «Один був вище іншого майже на голову, а той, що мен­ше,- приблизно мого зросту». Після цього з'ясування зросту злочинців проблеми не становить.

Для актуалізації забутого з використанням феномену асоці­ативних зв'язків можуть бути застосовані такі тактичні при­йоми:

1. постановка пагадувальних запитань,

2. показ доказів,

3. демонстрація іншої матеріалізованої інформації,

4. допит на місці,

5. оголошення показань інших осіб. Запропонована система є найбільш типовою.

У процесі її використання ефективним може стати кожен із зазначених прийомів або їх комплекс, залежно від психологічних особливостей допитуваного та своєрідності забутого матеріалу.

Мета постановки нагадувальних запитань, очевидно, поля­гає в нагадуванні обставин, що сприяють збудженню асоціатив­них зв'язків.

Дані для нагадувальних запитань слідчий одержує з матеріа­лів кримінальної справи, показань інших осіб, оперативно-роз-шукових відомостей.

Позитивний ефект у пригадуванні забутого має постановка запитань у хронологічній або логічній послідовності про попе­редні супровідні та наступні за подією злочину обставини (тоб­то реалізується метод асоціації суміжності).

Процес пригадування під час показу свідкові чи обвинуваче­ному речових або письмових доказів (документів) базується не тільки на розумових асоціаціях схожості, контрастності, а й на безпосередніх зорових відчуттях. У процесі показу тих чи ін­ших доказів допитуваний упізнає предмет, сприйнятий раніше, і пригадує обставини, пов'язані з ним.

Тактичним прийомом, який сприяє актуалізації забутого, є демонстрація допитуваному іншої матеріалізованої інформації. Для цього можуть бути успішно використані різні фотознімки, схеми, малюнки, макети, а також такі системи, як «фоторобот», мальований портрет, альбом із типовими малюнками елементів зовнішності людини, альбом зразків різних фасонів одягу, ко­льорові репродукції вантажних і легкових автомобілів тощо. Якщо допитуваний забув будь-яке прізвище, можна запропону­вати йому ту чи іншу довідкову книгу (наприклад, телефонну), аби він знайшов це чи схоже прізвище (асоціація зі схожістю, контрастом і наглядпістю).

Отже, суть цього тактичного прийому полягає в демонстра­ції (показі) допитуваному аналога раніше сприйнятого предме­та або окремих його ознак.

Актуалізації забутого може допомогти допит особи на міс­ці. Психологічною підставою його є повторне сприйняття до­питуваним обстановки, в якій відбувався злочин. Таке сприй­няття збуджує асоціативні зв'язки і стимулює більш повне відтворення обставин, які цікавлять слідчого. Слідча практи­ка свідчить про ефективність використання цього тактичного прийому. Ріс варто плутати допит на місці з перевіркою пока­зань на місці. В останньому випадку показання, що були дані раніше, перевіряються оглядом місця події за участі раніше допитаної особи, тобто тут показання зіставляються з обста­новкою.

До названої системи тактичних прийомів належить оголо­шення показань інших осіб. У процесі оголошення показань необхідно пред'явити не протокол у цілому, а зазначити фраг­менти, що стосуються тільки обставин, за яких певний факт мав місце. Так, якщо слідчого цікавить якась розмова кон­кретної особи, то свідкові оголошується витяг із показань не про розмову, а про місце зустрічі й час, коли ця розмова від­булася.

Актуалізації забутого в пам'яті не менш ефективно, ніж на­звані тактичні прийоми, може сприяти система прийомів такого нетрадиційного і поки що не визначеного вітчизняним законо­давцем методу, як метод криміналістичної гіпнології.

Сутність прийомів цього методу полягає в тому, що з ініціа­тиви слідчого спеціаліст-гіпнолог, з особистої згоди і за дотри­мання низки обов'язкових процедурних заходів, вводить потен­ційного допитуваного (свідка, потерпілого, обвинуваченого, підозрюваного тощо), який бажає давати показання, але з певних причин забув їх, у гіпнотичний стан (за висновками медиків, гіпнотичний стан навіть є корисним для здоров'я).

Використовуючи сформульовані слідчим запитання, але без участі останнього, хоча й у візуальному полі прокурора, слідчо­го, законних чи інших представників інтересів особи, підданої гіпнозові, гіпнолог у ході розмови з нею отримує забуту, але закономірно наявну на підсвідомому рівні інформацію про розслідувану подію, що фіксується відеозаписуючою апара­турою.

Згодом ця інформація використовується в наступному допи­ті особи у звичному порядку із застосуванням уже згадуваних тактичних прийомів.

Через неприйняття українським судочинством цього методу ми залишимо детальний його розгляд до того часу, коли, мож­ливо, зміниться його поки що негативна оцінка на іншу. Але треба наостанок зазначити, що судочинство багатьох держав світу використовує цей метод уже багато років і винятково успішно.

Є випадки, щоправда, поодинокі і з відомих причин негласні, коли цей метод з огляду на безвихідь у розслідуванні окремих злочинів використовувався і на вітчизняних теренах.

Звичайно, результати його застосування офіційного вико­ристання в установленні й доказуванні обставин розслідуваних злочинів не отримали.