Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
136-270.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
1.22 Mб
Скачать

3. Загальні положення тактики допиту

Тактика допиту - система тактичних прийомів, скерованих на одержання повних і правдивих показань, що містять досто­вірну інформацію про розслідувану подію.

Тактичний прийом допиту - спосіб здійснення допиту, спря­мований па досягнення його конкретної мети, заснований на психологічному механізмі його реалізації, який є найбільш ра­ціональним та ефективним за певних ситуацій.

Тактичні прийоми допиту не повинні:

а) суперечити нормам закону, моралі, етики, процесуально- му порядку провадження розслідування;

б) чинити на допитуваного такий вплив, який може призвес- ти до самообмови чи обмови;

в) базуватися па обмані, нсвиконуваних обіцянках з боку слідчого або оперативних працівників, допускати можливість будь-якого механічного або фізичного діяння, що може завдава- ти шкоди допитуваній особі;

г) дискредитувати правоохоронні органи та їхню діяльність. Криміналістикою з використанням суміжних галузей знань

напрацьовано велику кількість тактичних прийомів, які можна об'єднувати в системи за різними критеріями. Так:

I. Залежно від характеру тарозповсюдженості застосу- вання:

а) загальні (найрозповсюдженіші) тактичні прийоми, прита- манні більшості видам допитів;

б) спеціальні (окремі), що застосовуються залежно від особ- ливостей окремих видів допитів.

II. Залежно від мети застосування:

а) такі, що спонукають допитуваного до давання правдивих показань;

б) допомагають установленню психологічного контакту з до- питуваним;

в) сприяють уточненню свідчень і усуненню в них супереч- ностей;

г) чинять допустимий психологічний вплив на допитуваного з тим, щоби викрити неправду;

д) актуалізують забуте в пам'яті допитуваного;

е) усувають перекручення за добросовісної помилки допиту- ваного.

III. Залежно від наявності ситуації допиту:

а) ті, що застосовуються в безконфліктних ситуаціях;

б) ті, що застосовуються в конфліктних ситуаціях.

IV. Залежно від особливостей особи допитуваного (віко- вих, психологічних, процесуальних тощо):

а) які застосовуються під час допиту свідків, потерпілих;

б) які застосовуються під час допиту підозрюваних, обвину- вачених, підсудних;

в) які застосовуються в ході допиту малолітніх осіб, похило- го віку тощо.

V. Залежно від стадії допиту:

а) які застосовуються па вступній стадії (етапі) допиту;

б) які застосовуються па етапі вільної розповіді;

в) які застосовуються на етапі запитань - відповідей. До загальних тактичних прийомів допиту належать:

  1. постановка запитань;

  2. пред'явлення доказів (речових, ідеальних);

  3. допит на місці події;

  4. роз'яснення суті наслідків учиненого злочину;

  5. переконання в необхідності надання допомоги органам розслідування та ін.

Проаналізуймо постановку запитань.

Як уже зазначалося, загальноприйнятим є поділ допиту па чотири частини (етани чи стадії):

  1. вступна частина;

  2. етап вільної розповіді;

  3. етап запитань - відповідей;

  4. завершальний етап - фіксації показань.

Тактичний прийом постановки запитань полягає в тому, що слідчий після закінчення вільної розповіді ставить допитувано­му запитання з метою уточнення обстановки та заповнення прогалин у показаннях.

У теорії криміналістики існує певна класифікація запитань, які можуть бути сформульовані допитуваному.

За спрямованістю:

а) основні (що формулюють сутність обставин, що станов­лять інтерес для слідства, тобто ці запитання спрямовані на з'ясування головних відомостей у справі);

6) доповнюючі (спрямовані на встановлення обставин (фак- тів), що з тих чи інших причин не були висвітлені допитуваним під час вільної розповіді).

Відповідно до цільового призначення:

а) уточнюючі - спрямовані на найповніше і найточніше з'ясу­вання питання, що мають значення для справи. (Наприклад: «Ви показали, що ніж лежав біля трупа. Чи не можете Ви сказа­ти, з якого боку і на якій відстані від трупа був ніж?»)

Іншими словами, уточнюючі запитання сприяють отри­манню чіткіших показань про окремі факти, деталі, усуненню суперечностей, неточних виразів, вживання невдалих, грубих термінів тощо);

б) нагадувальні - переслідують мету актуалізувати пам'ять допитуваного чи викликати певні асоціації. (Наприклад: «Що Ви робили після відвідування ресторану? Де після цього прово- дили час?» тощо);

в) контрольні - спрямовані па перевірку даних, що повідом- ляються допитуваним, з'ясування джерел одержання фактів, па перевірку правдивості та об'єктивності показань допитуваного, їх відповідність усім уже відомим фактам. (Наприклад: «На підставі чого Ви стверджуєте, що бачили громадянина К. саме

0 18-й годині?» тощо);

г) викривальні у неправді - мають на меті викрити неправду, очевидну для слідства. їх постановка пов'язана зазвичай із пред'явленням допитуваному достовірних доказів, що спросто- вують його показання. Таке запитання, звичайно, складається з двох частин. У першій фіксується пред'явлення допитуваному того чи іншого доказу, друга містить пропозицію пояснити цей доказ або пов'язану з ним обставину. (Наприклад: «Вам пред'яв- ляється висновок експерта, який проводив дактилоскопічне дослідження. Згідно з висновком, на склі, що лежало на столі у квартирі потерпілої, виявлено відбитки пальців Вашої правої руки. Поясніть, як ці відбитки могли там залишитись, якщо Ви стверджуєте, що ніколи не були в помешканні?»).

Згідно з вимогами ч. б ст. 143, ч. 4 ст. 167 та ч. 2 ст. 171 КПК, під час проведення допиту забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання).

Навідні запитання неприпустимі через те, що вони можуть призводити до навіювання та спотворення показань.

Вимоги, що ставляться до запитань під час їх формулю­вання:

- запитання повинні бути якомога конкретнішими за змістом

1 зрозумілими за ({юрмою з урахуванням віку, освіти, національ­ності, культурного рівня тощо допитуваної особи;

- як уже зазначалося, неприпустимо ставити навідні за­питання типу «Підозрюваний був одягнений у куртку корич­невого кольору?» Слід у цьому разі запитання формулюва­ти так: «Як був одягнутий підозрюваний? Якого кольору був одяг?»);

  • запитання повинні бути поставлені зрозуміло, чітко, щоби виключити відповіді, неоднозначні за змістом під час їх тлу­мачення, тобто щоб не отримати відповідь припускного ха­рактеру;

  • питання можна ставити у відповідній логічній послідов­ності, коли зі з'ясування однієї обставини виникає потреба у висвітленні подальших (хоч інколи, з метою перевірки правди­вості показань, викриття особи, яка дає неправдиві показання, буває доцільно порушити послідовність запитань);

У ході допиту як загальний тактичний засіб застосовують пред'явлення доказів, що полягає у повідомленні слідчим допиту­ваному або демонстрації йому в певній послідовності доказів із метою актуалізації в допитуваного пам'яті чи спростування його показань, акцентуючи на їх суперечливості, невідповідності наяв­ним матеріалам справи, помилках із тим, щоб уточнити, доповни­ти або видозмінити допитуваним свої свідчення.

В. Ю. Шепітько на базі досліджень В. С. Комаркова (Комар-ков В. С. Тактика допроса.- X., 1975.) пропонує таку класифіка­цію способів пред'явлення доказів (хоча дещо схожу систему напрацьовано і юридичною психологією, звичайно з акцентом на психологічних моментах прийому):

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]