Література

Лстапкина С. М. Тактика обыска и выемки.- М., 1989.

Бідеичук П. Д. Криміналістика: Підручник.- К.: Атіка, 2001.

Деииаок С. Ф. К вопросу о понятии и признаках обыска // Про­блемы законности.- X., 1998.- Вып. 35.

Денисюк С. Ф. Сущность обыска и его функции в уголовно-процес­суальной деятельности // Актуальні проблемі держави та права: 36. паук, пращ».- Одеса, 1998.- Вии. 5.

Денисюк С. Ф., Шепитько В. Ю. «Обыск в системе следственных действий. Тактико-криминалистический анализ: Науково-практи-ческое пособие».- X., 1999.

Жбанков В. А. Организация и тактика групповых обысков при расследовании преступных структур.- М., 1995.

Коновалова В. Е., Шепитько В. 10. Обыск: тактика и психология.-X., 1997.

Ратинов А. Р. Обыск и выемка.- М., 1961.

Скригонюк М. \. Криміналістика: Підручник.- К.: Атіка, 2007.

Тертышпик В. М. Обыск: Учебное пособие.- X., 1997.

Тема 11 тактика допиту

1. Поняття, види і завдання допиту

Допит - це слідча дія, спрямована на збирання та перевір­ку інформації щодо питань, які мають значення для встанов­лення істини у справі, способом особистого та безпосереднього спілкування слідчого (суду) з допитуваною особою з ви­користанням напрацьованих криміналістикою тактичних за­собів.

Отже, завданням допиту є одержання якомога повних, до­стовірних і об'єктивних відомостей (інформації) стосовно обставин злочину, що розслідується, або перевірка вже наявної інформації.

Особливість одержання інформації про обставини вчинено­го злочину полягає в тому, що її джерелом є людина. Тому одер­жання такої інформації пов'язано з низкою процесуальних, психологічних та етичних вимог, які належать до загальних по­ложень проведення допиту (статті 107, 143, 145, 146, 166-173, 201, 300, 303, 307, 308, 311 та іи. статті КПК України).

Допит є найбільш поширеною слідчою дією, за допомоги якої отримується і перевіряється доказова інформація. Вста­новлено, що на проведення допитів слідчі витрачають не менше 25% усього обсягу свого робочого часу.

Важливість допиту визначається не тільки його розповсю-джеиістю й тим, що є способом отримання і перевірки доказів, а й тим, що є способом захисту обвинуваченого (підозрювано­го) від обвинувачення.

А це означає, що допит таких суб'єктів відбувається за умов конфлікту інтересів, подеколи гострого протистояння. Все цс слідчому необхідно врахувати, з одного боку, щоб дотримати процесуальну форму, передбачену КПК України, а з іншого, вміючи і знаючи про 'тактичні напрацювання,- спонукати допи­туваного до співпраці, до повідомлення ним правдивих пока­зань, тобто досягнути слідчою дією певного результату.

Допит є однією з найбільш складних і трудомістких слідчих дій, оскільки допитувана особа внаслідок різних причин може нспсжно або неправильно сприймати певну полію і відповідно неправильно викладати її слідчому під час допиту. Крім того, підозрюваний, обвинувачений та їхня рідня зазвичай не заінте­ресовані у повному та всебічному розкритті злочину, що також впливає на правдивість їхніх свідчень. Для успішного прове­дення допиту та отримання очікуваних результатів особі, яка проводить допит, необхідні знання законів мислення, логічних методів та прийомів, психології й тактики прийомів допиту, розроблених криміналістикою.

Щодо даних психології, які повинен використовувати слід­чий під час правильної організації та виконання допиту, окрім іншого, варто першочергово визнати за необхідне знання і вра­хування ним психологічних собливостей формування пока­зань свідків.

Тобто, слідчий має володіти знаннями про психологічні особливості щодо сприйняття, запам'ятовування й відтворення людиною інформації.

Однак, про ці особливості вам уже відомо з юридичної пси­хології, тому зараз ми не будемо спеціально зупинятися на них.

Психологічні основи допиту, як способу вилучення інфор­мації про суб'єктивний уявний образ (слід пам'яті) у допитува­ного, полягають, окрім іншого, в тому, що формування показань допитуваної особи - це складний психологічний процес, який складається з трьох основних стадій або етапів: сприйняття, за­пам'ятовування та відтворення.

Сприйняття людиною будь-якої події, факту здійснюється через органи почуттів, які є за змістом суб'єктивним джерелом, і тому сприйняття певним чином залежить від розвитку нерво­вої системи, стану організму в цілому, рівня розвитку людини. На правильність сприйняття впливають об'єктивні та суб'єк­тивні чинники:

об'єктивні - не реально існуючі явища, обстановка, наявні події, що (об'єктивно) не залежать від волі та свідомості люди­ни, тобто, цс умови сприйняття, погода, освітлення, тривалість (скороплишіість) події, за якою особа спостерігає;

суб'єктивні - це фактори, які залежать від волі та свідомості людини, її психофізіологічних властивостей, душевного стану, на момент сприйняття, її освіти, професії, навичок, або, іншими словами, це стан організму та органів відчуття людини, її суб'єктивна можливість правильно сприйняти певний факт або подію, спрямованість уваги і темперамент особи.

В. О. Образцов до переліку основних чинників, що вплива­ють па процес сприйняття, відносить: а) заінтересованість особи у події, яка сприймається (спрямованість сприйняття);

б) наявність певного життєвого або професійного досвіду;

в) тривалість сприйняття; г) стан здоров'я; д) наявність фізич- них вад органів чуття в особи, яка сприймає подію; е) відстань до об'єкта сприйняття; є) метеорологічні умови спостереження; ж) обсяг інформації, яку особа сприймає одночасно тощо.

Розглядаючи об'єктивні чинники, що впливають на правиль­ність сприйняття, не можна відокремити їх від суб'єктивних особливостей особи, яка, за влучною оцінкою В. Ю. Шепітька, «забарвлює» сприйняття завдяки саме спрямованості сприй­няття та його емоційності. Спрямованість сприйняття за­лежить від того, було воно навмисним чи ні. Ненавмисне сприйняття характеризується тим, що людина не готується попередньо до нього, воно виникає раптово і триває, доки діє відповідний подразник. Навмисне ж сприйняття характеризу­ється цілеспрямованістю, тому є повнішим і пов'язане із про­фесійною увагою. Сприйняття особою предметів чи явищ, пов'язаних з її професією, часто є точнішим і містить наймен­ший відсоток помилок.

Другим станом формувань показань є запам'ятовування, як здатність утворювати умовні зв'язки, зберігати і відновлювати їхні сліди. Внаслідок сприйняття у нервовій тканині мозку людини утворюються нервові зв'язки. Уявні образи минулого зберігаються в клітинах мозку у вигляді асоціативних зв'язків. Як і сприйняття, запам'ятовування має вибірковий характер, тому людина запам'ятовує не все, що сприймає, а тільки те, що викликає в неї глибокі переживання або має для неї істотне зна­чення. На повноту запам'ятовування інформації та тривалість її зберігання впливають:

- умови сприйняття;

- вид пам'яті (зорова, слухова, емоційна, рухова, словесно-логічна);

• наявність установки па зберігання сприйнятого у пам'яті;

• час, що минув од моменту сприйняття;

• стан здоров'я; вік, характер людини і тип темпераменту.

Експерименти з перевірки пам'яті свідчать про те, що люди­на з часом може перекручувати сприйняту подію. Повну розпо­відь про те, що спостерігалося, можна одержати тоді, коли осо­ба допитується через найкоротший від події проміжок часу.

У слідчій практиці переважно трапляються показання осіб, які не ставили собі метою обов'язково запам'ятовувати факти для викладу їх потім на допиті. Цією обставиною і визначаєть­ся складність відтворення зафіксованого, уривчастість, непов­нота відомостей і деталей події.

Гак, очевидець дорожньо-транспортної події часто обмежує свою увагу фактами, які найсильніше впливають на його психі­ку. Наприклад, свідок - очевидець наїзду автомашини на вело­сипедиста - показав, що він не запам'ятав ні обставин наїзду, ні зовнішнього вигляду автомашини. Він запам'ятав тільки, як з неї па велосипедиста упав ящик (ящик, падаючи, ударив вело­сипедиста залізним кутом, повертаючись, ударив ще раз і при­давив його, розтрощивши голову і плече). Свідок зосередив увагу на потерпілому, а тому його показання в цій частині ви­явились найповнішими. Спрямованість уваги в цьому разі сприяла кращому запам'ятовуванню окремих обставин.

Третім етапом формування показань є відтворення сприйня­того. Воно залежить від умов сприйняття, властивостей пам'яті та перебігу процесу забування, психологічного стану допитувано­го, його темпераменту, схильності до навіювання та до уявлення. Особливого значення тут набуває здатність особи висловлюва­ти свої думки. Ця здатність у кожної людини є індивідуальною та залежить від її культурного рівня, інтелекту, словникового запасу. Тут значну роль відіграють вислови, що їх слідчий ви­користовує у допиті, окремі фрази, слова, формулювання за­питань.

У психології відомі два види відтворення:

• вільне відтворення значеннєвого змісту з відхиленням від форми - ремінесцеи тне; відтворення того, що початково було

забуто;

• відтворення змісту зі збереженням його форми. Цей поділ важливо встановити в показаннях з метою правильного їх оці­нювання і визначення тактики допиту. Так, відтворення зміс­ту зі збереженням форми виявляється в детальному і послі­довному викладі події, без вирізнепня її головних і другоряд­них рис. Відтворення ж змісту без форми полягає у викладі суті подіг.

Знання процесу формування показань і чинників, що впли­вають на їхні повноту та об'єктивність, загалом дозволяють слідчому правильно побудувати допит, щоб отримати повну та об'єктивну інформацію про минулу подію.

Об'єктивність інформації, що одержується під час допиту, передовсім залежить від психологічної позиції обвинувачено­го - бажає він чи ні давати правдиві показання або збирається приховувати ггравду. Навіть якщо допитуваний дає правдиві показання (па думку слідчого, і в ньому випадку слідчий обирає такі тактичні прийоми спілкування, що спрямовані на допомо­гу допитуваному згадати минуле, відділити реально сприйняте від фантазії або уяви.

Л зараз ознайомимось із тим, як у криміналістиці класифіку­ють допит.

Залежно від підстав класифікації можна вирізнити такі види допиту:

У За суб'єктом проведення допиту: допит проведено

• працівником органу дізнання; слідчим;

• прокурором;

• суддею (судом).

У Залежно від процесуального становища допитуваного: допит

• свідка;

• потерпілого;

• підозрюваного;

• обвинувачено го;

• підсудного;

• експерта.

У Залежно від вікових особливостей допитуваної особи: допит

- малолітнього;

• неповнолітнього; - дорослої особи;

• особи похилого віку.

У Залежно від певних девіаптпих (особливих, виняткових, первинних) властивостей особи допитуваного: допит

• звичайних (без девіаптпих властивостей) людей;

• рецидивістів;

• осіб із психічними вадами, алкоголіків, наркоманів тощо;

• засуджених, що утримуються в місцях відбуття покарання;

- іноземців чи осіб із особливим регламентпо-свідоцьким статусом.

У Від структури учасників допиту, тобто від суб'єктного складу:

- допит, що проводиться самостійно слідчим, прокурором, дізпавачем;

• допит за участі третіх осіб - прокурора, керівника слідчого підрозділу;

• захисника;

• представників (законних, адвоката);

• педагога, родичів, психолога, спеціаліста тощо.

> За послідовністю (черговістю) проведення:

• первинний;

• повторний (з'ясовуються обставини, про які допитуваний вже давав показання під час первинного, з'явилась інформація, що ці свідчення умисно неповні, або виникли сумніви щодо їхньої достовірності, або первинний допит проведено неналежними спо­собами і засобами, тобто з порушенням процесуальної форми).

> За обсягом з'ясовуваних питань:

• основний;

• додатковий (отримання показань щодо окремих обставин, про які з об'єктивних причин не йшлося під час попередніх допитів).

> Залежно від місця проведення допиту: допит

• па місці події;

• в кабінеті особи, у провадженні якої перебуває криміналь­на справа в залі судового засідання, за місцем проведення виїз­ного засідання суду;

• за місцем перебування допитуваного: вдома, у медичній ус­танові, за місцем навчання, роботи або за місцем реалізації за­стосованого засобу процесуального примусу тощо.

> Залежно від позиції, яку займе допитувана особа:

• допит особи, яка дає правдиві показання;

• допит особи, яка дає помилкові свідчення;

• допит особи, яка дає завідомо неправдиві показання.

> За ситуацією, що склалася на допиті:

• допит у безконфліктній ситуації;

• допит у конфліктній ситуації.

> Залежно від процесуальпо-тактичних особливостей:

• звичайций допит;

• допит під час очної ставки;

• перехресний допит (судовослідчий).

> Залежно від використання науково-технічних засобів:

- допит із застосуванням звуко- та відеозапису;

- допит без використання технічних засобів. Класифікація допиту на види має безпосереднє практичне, а

не тільки пізнавальне значення, оскільки залежно від виду до­питу слідчий використовує ті чи інші відповідні прийоми.

На завершення питання проаналізуймо основні засади до­питу:

• активність;

• цілеспрямованість;

• об'єктивність і повнота;

• необхідність врахування властивостей особи допитуваного. Активність допиту полягає в тому, що слідчий повинен

утримувати у своїх руках ініціативу, вміло застосовувати всі необхідні тактичні прийоми. Щодо осіб, які ухиляються від да­вання правдивих показань, допит повинен мати наступальний характер: за допомоги всіх наявних у слідчого законних засобів він повинен намагатись отримати правдиві свідчення, а не бути звичайним писарем, регістратором відомостей, що йому пові­домляються.

Цілеспрямованість означає, що допит має проводитися з пев­ною, наперед продуманою, метою, для отримання конкретно потрібної, а не будь-якої інформації. Цілеспрямованість забез­печується наявністю у слідчого твердої впевненості про пред­мет допиту.

Об'єктивність і повнота проявляються в тому, що слідчий не вправі за власним углядом скорочувати отримані показання, змінювати їх відповідно до свого уявлення про перебіг минулої, а нині розслідуваної події, а тим паче накидати допитуваній особі ці уявлення. Однією із законодавчих гарантій цієї засади допиту, тобто об'єктивності, виступає заборона ставити навідні запитання, а повноти - вимога по можливості дослівного ви­кладу і фіксації у протоколі слідчої дії показань.

Успіх допиту залежить від того, наскільки повно слідчий врахує та використає взагалі, та для встановлення психоло­гічного контакту зокрема, особливості особистіших характе­ристик допитуваної людини: її психіки, культурного та освіт­нього рівня, професії, світогляду та іншого, про що ще йтиме мова далі.