2. Характеристика засобів криміналістичної тактики

На центральній (основній) групі засобів криміналістичної тактики: слідчих, інших процесуальних діях, оперативно-роз-шукових засобах не будемо зараз зупинятись, оскільки про них або вже йшла мова (наприклад, під час вивчення криміналь­ного процесу), або ще буде більш конкретний аналіз у майбут­ньому.

Варто лише нагадати деякі аспекти слідчої дії.

Слідча дія - передбачені кримінально-процесуальним зако­ном засоби, які застосовуються компетентними особами для збирання, дослідження й використання доказової інформації під час провадження у кримінальній справі.

У гносеологічному та методологічному аспектах слідчі дії вважаються засобом (способом, методом) пізнання події злочи­ну та осіб, які його вчинили.

Провадження слідчої дії, зазвичай, складається з чотирьох етапів:

1. підготування до проведення;

2. власне проведення;

3. фіксація ходу і результатів;

4. оцінювання результатів.

1. Підготування до проведення: оцінюється слідча ситуація, що склалася, вибираються відповідні тактичні прийоми і тех­нічні засоби, створюються умови для успішного проведення слідчих дій.

2. Власне проведення: застосовуються тактичні прийоми і технічні засоби з дотримання процесуальної процедури, з ме­тою виявлення, фіксації та дослідження доказової інформації та її джерел або носіїв.

3. Фіксація ходу і результатів: відповідними засобами і спо­собами відображаються застосовані прийоми та технічні мето­ди дослідження, поведінка учасників, місце, час проведення та одержані результати.

4. Оцінювання результатів: одержані результати оцінюються з позиції вірогідності отриманої інформації, визначають їхнє місце і значення в системі доказів.

Тут треба наголосити, що таке оцінювання відбувається ли­ше як логічна (а не як процесуальна) діяльність, оскільки її ре­зультати у протоколі слідчої дії та в додатках до нього не відоб­ражаються.

Практично-процесуальне оцінювання результатів слідчої дії матиме місце у формулюваннях, відповідних процесуальних рі­шеннях, постановах, обвинувальному висновку, поданнях тощо.

У криміналістичній та кримінально-процесуальній літерату­рі існує багато різновидів класифікацій слідчих дій відповідно до різних критеріїв.

У криміналістичному аспекті найбільш суттєвими є поділи слідчих дій за такими підставами.

Залежно від виду об'єкта, на якого спрямовано пізнавальну суть слідчої дії:

а) речові слідчі дії, за допомогою яких одержують інформа- цію з матеріальних джерел (із преметів, речей, матеріальної обстановки, слідової картини тощо);

б) особистісні слідчі дії - ті, що пов'язані з одержанням ін- формації з ідеальних (нематеріальних) джерел (від людей);

в) комплексні (змішані: освідування, слідчий експеримент. За приводами для проведення:

а) обов'язкові (потреба у проведенні випливає з вимог закону);

б) диспозитивні (проводяться за рішенням слідчого залежно від потреб розслідування).

За місцем або часом виконання у процесі розслідування:

а) иочатково-певідкладні;

б) початкові;

в) наступні.

За послідовністю проведення:

а) первинні;

б) повторні.

За обсягом одержаної інформації та дослідних дій:

а) основні;

б) додаткові.

Ще можна поділити за підставами проведення, об'єктним складом, за характером слідчої ситуації та іншими критеріями. Що таке слідча ситуація?

Слідча ситуація - це нова категорія криміналістичної так­тики, яка сформувалася в 1967 р. (запровадив її харківський юрист, професор О. Н. Колесніченко).

Однак і досі її поняття викликає дискусію.

Більшість учених слідчу ситуацію розуміють як станови­ще, що склалося на певний момент розслідування злочину (О. ЬІ. Колесніченко, О. Р. Ратінов, І. М. Лузгін, І. Ф. Герасимов).

В. К. Гавло формулює слідчу ситуацію як сукупність фактичних даних, які відображають подію, що розслідується (В. К. Гавло, Алтайський державний університет РФ).

Близький до цього визначення Л. Я. Драпкін (Уральська юридична академія), який у слідчій ситуації вбачає інформа­ційну модель, динамічну інформаційну систему, що містить ознаки, які мають значення у кримінальній справі.

В. І. Шикапов (Іркутський ДУ) та М. О. Селиванов (Інститут прокуратури РФ) вважають, що слідча ситуація - це сукуп­ність даних, за яких повинен діяти слідчий.

Нарешті, Р. С. Бєлкін визначає слідчу ситуацію як сукупність умов, за яких на певний момент здійснюється розслідування, тобто обстановка, в якій проходить процес розслідування.

Розглянуті визначення слідчої ситуації справедливі тільки в матеріалістичному плані, оскільки умови, в яких проводять розслідування, складають об'єктивну реальність - матеріальні та ідеальні джерела інформації.

Слідча ситуація - це, з одного боку, об'єктивна реальність (матеріальні та ідеальні джерела), а з іншого - це пізнана суб'єк­том доказування об'єктивна реальність, яка існує на цей момент.

Непізнана матеріальна реальність містить потенційну інфор­мацію щодо події злочину.

Для введення її у процес доказування є необхідним суб'єкт пізнання, який дослідить її та сформує слідчу ситуацію, що ста­новить пізнавальну проблему.

Останню слідчий вирішує застосуванням тактичних рішень (про що згодом).

У нізпавальпо-матеріалістичиому аспекті слідча ситуація - це оцінна сукупність матеріальних та ідеальних джерел, які виника­ють на конкретний момент розслідування та обумовлюють вибір слідчим відповідного тактичного рішення для досягнення про­міжних завдань чи кінцевої мети - встановлення істини у справі.

Слідчі ситуації класифікуються за різними критеріями, а саме:

за суб'єктом пізнання:

а) слідча;

б) судова;

в) експертна;

г) пошукова.

Саме залежно від наведеного поділу слідчу ситуацію точніше називають криміналістичною ситуацією; за елементним складом:

а) прості (одноелементні);

б) складні (багатоелементні, або комплексні); за співвідношенням інтересів учасників:

а) проблемні (конфліктні);

б) безпроблемні (безконфліктні); за розповаоджепістю:

а) типові;

б) нетипові (специфічні); за характером конфлікту:

а) суворого суперництва;

б) несуворого суперництва; за впливом на розслідування:

а) сприятливі;

б) несприятливі;

за часом утворення:

а) початкові;

б) проміжні;

в) кіпцеві;

за легальністю:

а) відкриті;

б) закриті.

Є й інші різновиди, якщо розглянути праці О. Я. Баєва, В. II. Бахіна, А. В. Дулова, В. О. Коновалова, Л. Я. Драпкіна, Р. С. Бєлкіпа та іи.

Сприятлива ситуація - така, що складається за наявності до-статньої інформації.

Ситуація стає сприятливою, коли для її вирішення потрібно тільки забезпечити раціональну реалізацію можливостей (слід­чих, оперативно-розшукових, організаційних).

Несприятлива ситуація складається, коли слідчому для її ви­рішення необхідно визначити заходи впливу, прийняти тактич­не рішення та реалізувати його.

Несприятлива ситуація частіше за все характеризується від­сутністю достатньої інформації для її вирішення.

Дії слідчого спрямовано на збирання інформації з метою її дослідження та введення до кримінального процесу.

За конфліктної ситуації інтереси слідчого та учасників про­цесу розслідування не збігаються (наприклад, обвинувачений прагне приховати сліди злочину, не нести за нього відповідаль­ність та ін.).

Безконфліктна ситуація виникає коли інтереси учасників збігаються.

Типова ситуація складається, коли в ході розслідування зло­чину діють загальні закономірності механізму скоєння злочи­ну, утворення джерел доказової інформації.

Для вирішення типових ситуацій застосовують заздалегідь розроблені програми діяльності слідчого, дізнавача.

Специфічна слідча ситуація складається за характерним збі­гом обставин, які потребують вибору нетипових засобів і так­тичних методів вирішення.

Початкові ситуації виникають на початкових стадіях прова­дження у справах (кримінальних, оперативних тощо).

Проміжні - характерні для подальших етапів провадження у справі, вони можуть бути різних видів.

Кінцеві ситуації виникають на завершальній стадії прова­дження у справі, під час оцінювання його результатів, вони визначають, як закінчилося розслідування, які проблеми вини­кають через це.

Вирішення кінцевих ситуацій передбачає діяльність слідчо­го, яка завершує процес розслідування.

> Характер слідчої (криміналістичної) ситуації визначають дві групи факторів:

а) об'єктивні;

б) суб'єктивні.

Об 'ективні фактори:

а) наявність у слідчого доказів та орієнтуючої інформації, її характер;

б) наявність і стабільність існування ще не використаних джерел документальної (інформації) та інших надійних каналів надходження орієнтовної інформації;

в) інтенсивність процесів зникнення доказів (інформації) та вагомість факторів, що впливають на ці незворотні процеси;

г) наявність у слідчого, органу дізнання необхідних сил, можливостей, засобів, часу та їх оптимальне використання;

д) наявна кримінально-правова оцінка розслідуваної події. Суб'єктивні фактори:

а) психологічний стан осіб - учасників кримінальної справи (свідків, потерпілих, підозрюваного, обвинуваченого);

б) психологічний стан слідчого, рівень його знань і вміння, практичний досвід, здатність приймати і реалізовувати рішен- ня в екстремальних умовах;

в) протидія встановленню об'єктивної істини з боку злочин- ця та його зв'язків;

г) сприятливий (безконфліктний) перебіг розслідування;

д) зусилля слідчого, спрямовані на зміну слідчої ситуації тією, яка потрібна слідчому;

е) наслідки помилкових дій слідчих, спеціалістів, експертів, понятих тощо;

є) наслідки розголошення відомостей (розслідування);

ж) непередбачені дії потерпілого або інших не причетних до розслідування осіб.

> Фактори, що впливають на характер формування слідчої ситуації, ще можна поділити за природою і значенням:

а) інформаційні фактори: відомості про обставини злочину, джерела отримання доказів, обізнаність зацікавлених осіб про хід розслідування;

б) фактори процесуального і тактичного характеру: можли- вості отримання й використання доказів; тактичні особливості вирішення завдань, проблем, що виникають;

в) психологічні фактори: взаємовідносини слідчого з інши- ми учасниками кримінально-процесуальної діяльності з ураху- ванням психологічних особливостей цих осіб;

г) організаційні й матеріально-технічні фактори: наявність необхідних сил і засобів, можливості їх використання.

> Ще можна поділяти фактори за обсягом і характером еле­ментів, що утворюють слідчу ситуацію:

а) фактори, що впливають на слідчу ситуацію у вузькому ро- зумінні - це характеристика відомостей, які є у слідчого на кон- кретному етапі розслідування;

б) фактори, що впливають на слідчу ситуацію у широкому розумінні - сукупність усіх умов, які впливають і визначають особливості розслідування в цілому.

Для вирішення слідчої ситуації слідчий обирає відповідне тактичне рішення; вибирає засоби й методи виявлення, фікса­ції, дослідження та використання джерел доказової інформації у розслідуванні.

Початково - це уявна діяльність з оцінки ситуації, що скла­лася, а в подальшому - це формування уявної інформаційної моделі, побудова слідчих версій, планування, вирішення слід­чої ситуації і, врешті-решт, практична діяльність.

Отже, що таке тактичне рішення?

Це визначення мети тактичного впливу на слідчу ситуацію в цілому або на окремі її компоненти, на хід і результати процесу розслідування та його елементи, вибір методів і засобів досяг­нення мети.

Тактичне рішення складається з таких частин:

1. інформаційної (полягає в аналізі та оцінці слідчої ситуації та її компонентів (факторів), процесуальних завдань; у створен­ні уявної інформативної моделі та ін.);

2. організаційної (містить висновки про розподіл функцій, форми та напрями взаємодії, резервні можливості, виконання необхідних організаційних заходів);

3. операційної (полягає у визначенні мети тактичного впли­ву, тобто вичлеиуваппі проблеми; конкретизації способів її до­сягнення (вирішення) ...).

Тактичні рішення поділяються на:

а) процесуальні і

б) непроцесуальні.

Процесуальні - вибір слідчих дій, запобіжних заходів, інших засобів процесуального впливу.

Непроцесуальні - це прийоми і засоби реалізації процесуаль­них рішень, тому вони повинні відповідати принципам кримі­нального процесу: законності, етичності, обґрунтованості, своє­часності, реальності виконання.

Вибір найбільш раціональних тактичних рішень і тактичних засобів його реалізації пов'язаний із ризиком. Що означає «ризик» у криміналістиці?

Проблема «тактичного ризику» активізувалась у криміна­лістиці в середині 70-х років XX ст.

У психології ризик визначається як ситуаційна характерис­тика діяльності, що полягає у невизначеності її результату і можливих несприятливих наслідків у разі неуспіху.

Тому термінові «ризик» у психології відповідають три ос­новні взаємопов'язані значення:

1. Ризик як міра очікуваних неприємностей у разі неуспіху та ступеня несприятливих наслідків.

2. Ризик як дія, яка в тому чи іншому аспекті загрожує суб'єктові втратою (програшем, травмою, шкодою).

3. Ризик як ситуація вибору одного з двох можливих варі­антів дії: менш привабливого, але більш надійного, чи більш привабливого, але менш надійного (результат якого пробле­матичний і пов'язаний з можливими несприятливими наслід­ками).

У криміналістиці тактичний ризик може бути визначений як провадження слідчим або суддею діяльності в умовах мож­ливого настання негативних наслідків.

За ступенем локалізації ризик повинен поширюватися на:

1) проведення тактичних операцій;

2. вчинення слідчих (судових) дій та оперативно-розшуко-вих заходів;

3. застосування систем (підсистем) тактичних прийомів ок­ремих процесуальних дій;

4) використання окремих тактичних прийомів. Тактичний ризик обумовлений об'єктивними та суб'єктив- ними чинниками:

об'єктивні - відсутність або недостатність інформації, наяв­ність суперечливих даних, що знижують можливість прогнозу ходу розслідування (судового розгляду) або можливих ситуа­цій процесуальної дії;

суб'єктивні - досвід слідчого або судді під час оцінювання зі­браного матеріалу,- можливості використання рефлексивного мислення, вміння аналізувати та прогнозувати можливі ситуації.

Складність прийняття рішень слідчим або суддею зумовлено ступенем невизначеності ситуації, яка припускає настання не­однозначних наслідків - позитивних або негативних.

Завдання полягає в тому, щоб обрати позицію найменшого тактичного ризику, заздалегідь прогнозувати негативні наслід­ки та передбачати заходи щодо їх попередження.

В обранні тактики у ситуації тактичного ризику необхідно дотримуватися таких положень:

1) прогнозувати можливе настання результату як наслідку реалізації тактичного рішення;

2) варіювати доказовою інформацією;

3) визначати допустимість тактичного ризику в конкретній ситуації.

А зараз з'ясуймо поняття тактичного прийому, яке є одним із головних у теорії засобів криміналістичної тактики.

Під тактичним прийомом звичайно розуміють найбільш ра­ціональний, найбільш ефективний засіб дії або найбільш раціо­нальну лінію поведінки особи, яка провадить процесуальні дії (за Бєлкіним).

Але є й інші позиції щодо розуміння тактичного прийому, зокрема О. М. Васильєв розглядає його як своєрідну наукову рекомендацію.

Видається, що правильною є перша позиція, оскільки:

1. визначення поняття тактичного прийому як наукової ре­комендації містить указівку на джерело його формування, але не відображає сутності;

2. в етимологічному розумінні «прийом» означає «спосіб здійс­нення чого-небудь», рекомендація ж - тільки порада, побажання;

3. спосіб передбачає практичну реалізацію прийому, тоді як рекомендація існує лише абстрактно.

Тактичний прийом виконуватиме свої функції лише в тому разі, якщо він відповідатиме низці вимог (принципів):

- законність як принцип застосування тактичних прийомів по­лягає в тому, що за своїм характером, змістом і цілеспрямованістю ці прийоми повинні повністю відповідати духові та букві закону.

Тактичний прийом може застосовуватися лише в рамках тих слідчих і судових дій, порядок провадження яких визначається криміпальпо-іфоцссуальним законом.

Відповідність тактичного прийому вимогам законності озна­чає також і те, що він не може суперечити закону.

Так, у процесі провадження такої слідчої дії, як пред'явлення для впізнання, способом дії, що порушує вимоги закону, може бути пред'явлення осіб або предметів у меншій кількості, ніж указано в нормі закону (статті 174, 175 КПК).

Такі дії не можна визнати тактичним прийомом, що відпові­дає вимогам законності;

- етичність полягає в тому, що вони не можуть містити в со­бі елементів неправдивої інформації, введення особи в оману, чинення такого впливу на психіку людини, що потягне за собою негативні наслідки.

Неприпустимими є тактичні прийоми, засновані на насиль­стві, погрозах, обмані, використанні аморальних спонукань, культурної відсталості, релігійних упереджень тощо;

- вибірковість виливу залежно від ситуації, тобто прийом повинен давати позитивний ефект тільки щодо особи, яка при­ховує правду, та бути нейтральним відносно незацікавлених осіб; вибірковість означає спроможність вирішувати тактичні завдання в певних ситуаціях.

Ситуативний характер прийомів залежить від обставин, що виникають у ході провадження попереднього чи судового слід­ства в цілому або під час проведення окремих слідчих (судо­вих) дій, обумовлює необхідність опрацювання найрізноманіт­ніших тактичних прийомів;

• доцільність застосування тактичних прийомів відповідно до характеру слідчої ситуації (тактичні прийоми, застосування яких без урахування конкретної слідчої ситуації можуть викликати пошкодження доказів, розголошення таємниці слідства тощо);

• науковість - відповідність тактичних прийомів і рекомен­дацій сучасному рівню розвитку науки;

• планомірність - послідовна реалізація планових засад, які забезпечують доцільність діяльності щодо збирання, дослі­дження та використання доказової інформації;

• взаємодія - узгодження діяльності відповідних органів та осіб, які забезпечують компетентне й ефективне застосування тактичних прийомів для досягнення реальних результатів;

• раптовість - вибір найбільш сприятливого моменту для застосування тактичних прийомів, характеризується елемен­том несподіваності для певних учасників розслідування;

• погодженість застосування тактичних прийомів (відсут­ність її під час спільної роботи у кримінальній справі кількох слідчих може спричинити шкоду як процесу збирання й вико­ристання доказів, так і в оперативно-розшуковій діяльності);

• пізнавальна цінність - за призначенням і спрямованістю тактичні прийоми сприяють пізнанню, переслідують мету одержати доказову інформацію (знайти сліди чи знаряддя зло­чину, отримати показання від свідка чи обвинуваченого, вста­новити особу злочинця чи жертви тощо).

Важливою проблемою у криміналістичній тактиці є визначення характеру взаємозв'язку і розмежування тактичних прийомів і процесуального порядку провадження слідчих і судових дій.

З цього приводу в юридичній літературі висловлено дві про­тилежні позиції.

Прибічники однієї з них вважають (Р. С. Бєлкін), що у криміиальпо-процесуальпому законі можуть міститися техніч­ні прийоми.

Вони зазначають, що тактичний прийом, який став нормою закону, не втрачає свого криміналістичного змісту.

Інші криміналісти (В. О. Коновалова) стверджують, що у кримі-пально-процесуальиому законі не можуть міститися ніякі тактичні рекомендації чи прийоми.

На наш погляд, у кримінально-процесуальному законі не мо­жуть міститися тактичні прийоми, бо, по-перше, тактичний прийом ґрунтується на процесуальних нормах і не повинен су­перечити їм; по-друге, процесуальна норма, навіть альтернатив­на, не може бути тактичним прийомом через те, що вона має розпорядчий або обов'язковий характер у певних межах; по-третє, тактичний прийом є більш гнучким, його застосування визначається ситуаційною обумовленістю, яку законодавець у деталях передбачити не може, а може представити і приписати тільки загальний процесуальний порядок; по-четверте, так­тичний прийом не може бути застосований в усіх випадках, а лише за певних умов, обставин, відповідних ситуацій його за­стосування буде оптимальним.

Джерелами тактичних прийомів виступають:

1) науки: логіка, психологія, лінгвістика, соціологія, наука управління;

2. відповідні теорії: прогнозування, ігор, систем тощо;

3. результати криміналістичних наукових пошуків;

4. слідча або судова практика.

Тактичні прийоми виконують різноманітні функції:

1. загальні (що виходять за рамки ізольованої дії та є харак­терними для низки процесуальних дій);

2. окремі (притаманні внутрішньому змістові окремої проце­суальної дії).

До загальних функцій відносять:

а) пізнавальну, пов'язану з одержанням доказової інформації у ході виконання окремих процесуальних дій;

б) прогностичну, що дозволяє слідчому (судді) правильно обрати ті чи ті способи дії, домогтися реалізації мети процесу- альної дії.

Ця функція охоплює три основні напрями передбачення:

- передбачення власних дій слідчим (суддею);

- передбачення дій інших учасників процесу розслідування (судового розгляду);

- можливості управління провадженою діяльністю;

в) комунікативну, яка проявляється у процесі спілкування слідчого (судді) з іншими учасниками в межах процесуальної дії (допиту, очної ставки, пред'явлення для впізнання та ін.).

Ця функція тактичних прийомів охоплює такі напрямки:

• встановлення психологічного контакту;

• управління спілкування з боку слідчого (судді);

• здійснення психологічного впливу на підозрюваного, об­винуваченого, свідка чи іншу особу в процесі спілкування;

• одержання слідчим (суддею) необхідної інформації в про­цесі спілкування;

г) регулятивну, що припускає можливість виявляти їхній вплив на слідчу ситуацію і ситуацію процесуальної дії, змінювати їх.

Правильно обраний тактичний прийом дозволяє регулювати ситуацію в потрібному напрямку (змінювати позицію учасни­ків процесуальної дії, одержувати дані про можливе місцепере­бування слідів злочину, засоби їх приховування тощо).

У процесі використання тактичних прийомів відбувається зміна ситуації, яку вони регулюють.

Тактичні прийоми обираються вільно, застосовуються на розсуд слідчого чи судді.

Необхідно враховувати можливості саме регулятивної функції тактичних прийомів, пов'язаної з відносною жорсткіс­тю їх застосування.

Окремі функції зумовлені специфікою процесуальної дії, її цільовою спрямованістю.

Вони становлять собою диференціацію тих чи тих загальних функцій.

Так, у процесі допиту загальні функції тактичних прийомів (пізнавальна і комунікативна) знаходять свій прояв у таких ок­ремих функціях, як:

• функція викриття (викриття неправдивої заяви про алібі, встановлення обмови, самообмови тощо);

• функція спонукання (актуалізація пам'яті забутого, стиму­лювання до давання показань);

• функція корекції (створення можливості для уточнень по­казань і усунення суперечностей в них, усунення перекручень за добросовісної помилки).

У ході обшуку як окремі функції тактичних прийомів можуть бути:

• діагностична функція (пов'язана з визначенням добровіль­ної видачі об'єктів пошуку);

• пошукова (дозволить обрати напрям пошуку і виявити те, що шукають);

• усунення протидії;

• стимулювання обшукуваної до співпраці;

- одержання від особи пошукової інформації тощо. Тактичні прийоми провадження окремих процесуальних дій

можуть мати багатофункціональне призначення, виконуючи водночас різноманітні функції:

• пред'явлення того чи іншого доказу - і для актуалізації в пам'яті допитуваного забутих обставин, і для викриття неправ­ди, і для усунення суперечностей в його показаннях тощо;

• аналіз слідів на місці події дозволяє встановити більш ши­рокий їх діапазон, причинні зв'язки між ними, відтворити подію, що сталася;

• зіставлення окремих предметів є ефективним під час об­шуку для відшукання видозмінених (знищених) об'єктів пошу­ку та об'єктів у спеціальних схованках.

Окремі тактичні прийоми можуть виконувати свої функції в різних процесуальних діях:

• постановка тих чи інших питань (нагадуючих, уточню­ючих, контрольних та ін.) використовується у допиті, обшуку, пред'явленні для впізнання;

• роз'яснення необхідності надання допомоги органам розсліду­вання застосовується під час допиту, відтворенні обстановки.

Класифікація тактичних прийомів визначає систему підпо­рядкованих понять (класів, об'єктів) і використовується як засіб для встановлення зв'язку між ними.

Класифікація передбачає вивчення закономірностей об'єк­тів, дослідження їхньої природи.

Аналіз праць із криміналістики свідчить, що існує близько 20 класифікацій тактичних прийомів, за основу яких беруться доволі сумнівні критерії.

Найбільш поширеною є класифікація тактичних прийомів, за джерелом походження (О. М. Васильєв): на прийоми, що базують­ся на застосуванні логіки, психології, наукової організації праці.

Спірність такої класифікації можна обґрунтувати ось чим: 1)вона демонструє окремі джерела формування тактичних прийомів і тому має теоретичне, а не практичне значення;

2) є однобічною, бо не охоплює всіх можливостей формування прийомів; 3) підстава класифікації є недостатньо точною, оскіль­ки у всіх випадках тактичних прийомів має декілька джерел; 4) у цій класифікації тактичними прийомами називаються й та­кі, що не можуть бути віднесені до прийомів (слідча версія пла­нування, розміщення та використання сил та ін.); 5) до тактичних прийомів віднесено не тільки способи дій, а й методи, і навіть напрямки діяльності слідчого.

Дискусійні погляди щодо існування двох тактик - криміна­лістичної та процесуальної - дозволили окремим авторам кла­сифікувати тактичні прийоми на передбачені законом (обов'яз­кові чи факультативні) та не передбачені кримінально-проце­суальним законом (М. П. Шаламов).

Така класифікація базується на розумінні тактичного прийому як такого, що може міститись у нормах закону; такий підхід не може визнаватися правильним.

Також не всім критеріям побудови класифікацій відповідає класифікація тактичних прийомів за рівнем їхньої складності на складні (комплекс, сполучення кількох простих прийомів, що забезпечує досягнення мети) і простих (елементарні) за М. О. Селіваповим.

Складні тактичні прийоми є не що інше, як їх система (або, як їх іноді називають у криміналістиці, тактичні комбінації).

Система тактичних прийомів є самостійною категорією кри­міналістичної тактики.

Класифікація тактичних прийомів повинна сприяти пізнан­ню їхньої сутності в усіх різновидах, визначенню закономірних зв'язків між ними, встановленню їхніх властивостей та ознак.

Підставою класифікації має слугувати повна об'єктивна за­кономірність, яка дозволяє підрозділяти тактичні прийоми на ті чи інші види, відносити їх до тієї чи іншої групи.

Видається, що заслуговують на увагу такі підстави класифі­кації тактичних прийомів:

За видом процесуальної дії:

а) огляд місця події:

• аналіз окремих слідів на місці події;

• моделювання події, що сталася;

• зіставлення модельованої події та реальної картини місця події;

• аналіз ознак знищення слідів;

• зіставлення інформації місця події з типовими аналогами;

б) тактичні прийоми допиту:

- постановка різних видів запитань;

• пред'явлення речових і письмових доказів;

• оголошення свідчень окремих осіб;

• допит на місці події (отримання пояснень від учасників);

• демонстрація перспектив ситуації, що склалася;

- переконання у необхідності надання допомоги органам розслідування та іи.;

в) тактичні прийоми обшуку:

• залучення обвинуваченого до діяльності слідчого;

• словесна розвідка;

• зіставлення виявленого з ознаками того, що шукається;

• аналіз ознак предмета пошуків;

• постановка обшукуваному уточнювальних запитань;

• використання типових аналогів тощо;

г) тактичні прийоми інших процесуальних дій. За діапазоном уживання (застосування):

а) тактичні прийоми, які використовуються під час прова- дження тільки окремих слідчих (судових) дій: допит на місці події, орієнтація па професійні навички обшукуваного тощо;

б) тактичні події, які використовуються у декількох (багатьох) процесуальних діях, постановка тих чи інших запитань, викорис- тання типових аналогів, аналіз слідів, предметів, їхніх ознак тощо.

За об'єктом спрямованості (або сфери реалізації):

а) тактичні прийоми, спрямовані на здійснення впливу на людину,- роз'яснення важливості повідомлень правдивих по- казань, постановка контрольних, нагадувальних, доповнюваль- инх та інших запитань; демонстрація фотознімків; оголошення висновків експертів або результатів слідчих дій тощо;

б) тактичні прийоми, спрямовані на дослідження матеріаль- ного середовища,- аналіз слідів, предметів, їхніх ознак, розмі- щення, використання уявної реконструкції окремих елементів події - моделювання з метою відтворення події, що сталася; зі- ставлення слідів, виявлених на місці подій тощо.

За ситуаційною варіантністю (тактичні прийоми, які дифе­ренціюються залежно від ситуації процесуальної дії).

Так, ситуації»повідомлення неправдивих показань під час до­питу можуть бути вирізнені такі тактичні прийоми:

• постановка контрольних запитань;

• пред'явлення доказів;

• оголошення показань інших осіб;

• допит на місці події.

За характером інформації:

а) тактичні прийоми, які базуються на словесній інформа­ції,- бесіда на сторонню тему, роз'яснення значення щиросер­дного каяття; постановка тих чи інших запитань тощо;

б) тактичні прийоми, які грунтуються на матеріалізованій інформації (демонстрація доказів, різної наочної інформації та ін.);

в) тактичні прийоми, які базуються на логіко-розумовій ін- формації,- аналіз окремих слідів (предметів); моделювання по- дії, що відбулася, зіставлення інформації місця події з традицій- ним ходом події тощо.

Вимоги до дотримання критеріїв допустимості тактичних заходів відчутно зростають у тих випадках, коли виникає необ­хідність комплексного використання їх у ході слідчої дії.

Комплекс тактичних прийомів набув у криміналістиці назву «тактична комбінація».

Тактична комбінація - поєднання (сполучення) тактичних прийомів у межах однієї зі слідчих дій з метою вирішення кон­кретного завдання у відповідній ситуації.

Є, звичайно, й інші підходи, зокрема школа Р. С. Бєлкіна, згідно з якими у тактичну комбінацію вводять також сполучен­ня слідчих дій.

Однак, таке сполучення слід розглядати в межах абсолютно іншого поняття - «тактичної операції».

Сполучення тактичних прийомів - тактична комбінація -можливе тільки в межах однієї слідчої дії.

Інше поняття тактичної комбінації неминуче призводить до висновку про наявність комбінованих слідчих дій, чого немає у природі, бо сполучення тактичних прийомів та інших елементів різних слідчих дій в одному суперечило би рекомендаціям криміналістичної тактики, та й прямо порушувало б норми криміпальпо-процесуальиого закону.

Оскільки тактичні комбінації проводяться з метою вирішен­ня конкретного тактичного завдання, вони повинні охоплюва­тися одним тактичним рішенням.

Класифікація тактичних комбінацій проводиться:

I. За видами слідчих дій, у межах яких створюються тактичні комбінації.

II. За тактичними завданнями, які вирішуються під час їх проведення.

III. За змістом тактичних комбінацій:

а) тактичні комбінації, спрямовані на забезпечення повноти виявлення та закріплення слідів - комплекс тактичних при­йомів огляду, описування, вимірювання, закріплення слідів і предметів, виявлених під час їх проведення; такі прийоми спо­лучаються з техніко-криміналістичними прийомами.

Наприклад, обвинуваченому пропонують показати спосіб подолання перешкоди на шляху до місця вчинення злочину під час проведення відповідної слідчої дії, що уможливить подаль­ший пошук тут мікрооб'єктів, які могли бути залишені злочин­цем під час скоєння злочину;

б) тактичні комбінації, пов'язані із забезпеченням необхід- них для проведення слідчої дії обставин, які поділяються своєю чергою на:

• тактичні прийоми, націлені на відтворення такої обстанов­ки, коли потерпілий чи свідок може пригадати окремі обстави­ни, час, місце, зовнішність злочинця; нехтування таким аспек­том проведення слідчих дій може знизити повноту свідчень; проведення дізнання із застосуванням комплексу тактичних прийомів, які дозволяють тому, хто має впізнати, краще спри­йняти обставину проведеної слідчої дії, зовнішність, обличчя пред'явленого для пізнання;

• тактичні прийоми, покликані усувати або нейтралізувати негативні наслідки суперечливої ситуації, яка може виявити не­бажання свідка чи потерпілого давати правдиві свідчення або спробу обвинуваченого (підозрюваного) чинити на цих осіб психологічний тиск (шантажування, залякування тощо) під час пред'явлення для впізнання, очної ставки та ін.;

• тактичні комбінації, спрямовані на попередження можли­вих спроб обвинуваченого (підозрюваного) здійснити втечу під час проведення окремої слідчої дії, вчинити суїцидальну спробу, а також спробу вчинення нападу на слідчого чи інших осіб, які беруть участь у виконанні слідчої дії;

в) тактичні комбінації як засіб психологічного впливу слід- чого па обвинуваченого (підозрюваного), які протидіють уста- новленню істини у справі:

• комбінації, пов'язані з психологічним впливом у межах Кримінально-процесуального кодексу України, етичних норм;

• комбінації, спрямовані на формування в обвинуваченого неправильного уявлення про інформацію, якою володіє слідчий.

Більш високим рівнем інтеграції знань і дій порівняно з так­тичною комбінацією є тактична операція.

Від кінця 70-х років велика увага у криміналістиці приділя­ється вивченню проблеми тактичних операцій.

І хоча цей термін уже набув доволі широкого розповсюджен­ня, сьогодні для визначення цього поняття використовують і поняття «складна тактична комбінація», «тактичний ком­плекс» тощо.

Аналіз наявних визначень тактичної операції дозволяє сфор­мулювати таке узагальнене визначення поняття цієї криміналіс­тичної категорії.

Тактична операція - це комплекс слідчих дій, оперативно-розшукових, організаційних та інших заходів, спрямованих на досягнення з урахуванням наявної у кримінальній справі ситу­ації завдань щодо розслідування злочинів, об'єднаних загаль­ним (спільним) задумом і реалізованих під єдиним керівни­цтвом згідно з раніше складеним планом.

На відміну від тактичної комбінації як комплексу тактичних прийомів у межах однієї слідчої дії, тактична операція може осягати кілька взаємопов'язаних слідчих дій та інших заходів, наприклад:

• слідчі дії;

• оперативно-розшукові заходи;

• перевіряльиі дії відповідно до ст. 97 КПК України;

• організаційно-технічні засоби;

• документальна ревізія;

• заходи щодо використання засобів масової інформації та допомоги громадськості;

• заходи виховного впливу слідчого на осіб, втягнутих у кримінальне судочинство, передбачені нормативними актами МВС України;

• заходи в межах охорони громадського порядку, проведені у зв'язку з іншими заходами тактичної операції.

Безумовно, до всіх елементів тактичної операції пред'явля­ються ті ж критерії допустимості, що й до кожного з них окре­мо (головним є законність).

Необхідною умовою розгляду тактичної операції як одного ці­лого, як комплексу, є виявлення внутрішньосистемних зв'язків цього утворення.

Системний аналіз тактичної операції дозволяє виділити такі види зв'язків:

• за метою тактичної операції (всі заходи в підсумку повин­ні бути направлені на її досягнення);

• за змістом особистої методики доказування.

Зрештою, будь-яка тактична операція спрямована на ство­рення певної системи доказування за:

• послідовністю проведення тих чи інших заходів;

• часом і місцем її проведення;

• єдиним змістом тактичної операції, якщо навіть окремі елементи її виконуються різними посадовими особами, що узгодили головні параметри спільної діяльності;

• відображення змісту окремих дій в одному погодженому плані;

• організацією роботи працівників, залучених до проведення тактичної операції: забезпечення всіх різноманітних видів у се­редині тактичної операції за умови необхідної організації взає­модії слідчого з працівниками інших служб органів внутрішніх справ.

За допомоги тактичної операції можна вирішити декілька взаємозв'язаних завдань не тільки на стадії попереднього роз­слідування, а й до порушення кримінальної справи.

Так, під час проведення тактичної операції, пов'язаної із за­триманням, безпосередньому захопленню злочинців передує складний комплекс заходів щодо вивчення злочинців, створен­ня умов, за яких злочинці мають опинитись у відповідних міс­цях, де буде здійснено затримання, тощо.

Вибір і застосування тактичних прийомів, комбінацій або операцій відбувається на основі тактичних рекомендацій - тоб­то науково обґрунтованих і апробованих практикою порад (ре­комендацій) щодо оптимального варіанта дій.

Ці рекомендації реалізуються в процесі попереднього розслі­дування і судового розгляду через тактичні рішення, про які вже йшла мова.