Розділ 1 Походження української демонології

Прагнення людини пояснити і впорядкувати навколишній світ, розкрити єдність людини і природи породили українську демонологію. В цілому українська міфологія аналогічна міфології інших народів світу, проте вона має виразний національний колорит і художньо-образну своєрідність.

Почалося все дуже давно, з дохристиянських часів, коли з`явилися міфи. Ті, що розповідали про походження людини називалися антропогенічними; про язичницьких богів – теологічними; про виникнення Всесвіту – космогенічними; про неминучу загибель світу – есхатологічними. Але українська міфологія вмістила і християнські, і язичницькі вірування, які знайшли відображення у анімізмі, фетишизмі і тотимізмі.

Анімізм – це віра в наявність душі чи духу в кожній речі або явищі навколишнього світу. Образи української демонології – це фантастичні, зооморфні чи антропоморфні істоти, які наділені людськими властивостями та можуть впливати на живу та неживу природу.

Фетишизм – це віра у надприродні властивості предметів і речей в українській релігійно-міфологічній традиції фетишами – об`єктами релігійного поклоніння – вважалися різноманітні амулети й талісмани. Залишки фетишизму проявляються і в сучасному християнстві (культ хреста, ікон).

Тотемізм – це сукупність релігійних уявлень і вірувань про існування надприродних зв`язків між певною родовою групою людей і певним видом рослин чи тварин. Елементи тотемізму залишилися в обрядовості та звичаях українців (зокрема в обрядах водіння кози, куста, тополі тощо).

Анімізм і породив українську демонологію.

Розділ 2 Ієрархія демонічних сил

Найголовнішими демонами української демонології є Люцифер, Сатана, Диявол, Вельзевул та інші, взагалі деякі демонологи нараховують до 9999 різних бісівських титулів та назв; всі вони об`єднуються в спільноту під назвою «легіон». Їм прислуговують прості, рядові чорти – біси, які, в свою чергу, класифікуються за місцем проживання. [дод.1]

В українській демонології, як вказує С. Плачинда, за найдавніших часів чорт носив ім'я й подобизну Чорнобога — антипода Білобога, що символізував світлі сили, все прекрасне на землі. Чорт є сином Чорнобога і Мари. Згідно з легендою, чорт був один на весь світ, і ця самотність йому набридла. Тоді він пішов до Білобога просити собі товариша. Білобог дозволив чортові вмочити у живу воду палець і стріпнути ним позад себе. Із тієї краплі води повинен був з'явитися товариш. Однак чорт не послухав Білобога і замість пальця вмочив руку, а потім струшував позад себе краплі, в результаті чого з'явилася сила-силенна чортів, які стали творити Вирію зло. Тоді боги скинули їх з Вирію, і чорти летіли 40 діб. Нарешті Білобог промовив: «Амінь», і чорти назавжди лишилися саме на тих місцях, де перебували у вказаний момент: хто — у воді, хто — у лісі, хто — у полі і т. д. Залежно від місця проживання вони отримали свої назви: лісовик, водяник, домовик, польовик, болотяник, повітруля та ін. [дод.1]

В окремий розряд демонічних істот можна віднести двоєдушників, до яких належать відьми, відьмаки, упирі, які також мають свою ієрархію. Вони мають магічні здібності і володіють таємними знаннями, які можуть використовувати в добрих та злих цілях. [дод.2]

Вовкулаки та лісуни відносяться до людиноподібних демонів, що вміють приймати подобу вовка, тому ми їх відносимо до окремої групи.

Ще одним різновидом нечистої сили є духи, наділені здатністю впливати на людей: Недоля, Лихо, Біда, Мана, Мара, Морок, Юда, Грець, Трясця, Пропасниця та ін.