2. Аналіз і перспективи розвитку енергетичної бази україни

Розглянемо найбільш оптимальні кроки до підвищення ефективності функціонування тепло- та гідроенергетики. Сумарна встановлена потужність електростанцій України на 1999 рік становить 54,2 млн кВт. У 1992 році вони виробили понад 250 млрд КВт-год електроенергії. Але необхідно врахо­вувати, що тривалість експлуатації більшості станцій становить 20-40 років. Крім того, в районах розміщення потужних ТЕС загострилась екологічна ситуація. Тому в процесі реконструкції необхідно орієнтуватися на використання екологічно чистого котельного устаткування, здатного спалювати тверде паливо за сучасними технологіями.

Аналізуючи стан електроенергетики, слід зазначити що виробнича база, яка забезпечує галузь енергетичним облад­нанням (котлами), розвинута в Україні недостатньо. Власними ресурсами палива наша держава забезпечена лише на 30%. Вирішення вищезгаданих питань дасть змогу наблизити оперативний резерв потужностей об'єднаної енергетичної системи (ОЕС) України до нормативного рівня - 15-20% При цьому може бути забезпечене самозбалансування ОЕС при нульових обмінах потоками енергії з державами Снд. Розра­хунками підтверджена можливість до 2005 року внести в ОЕС близько 1 МВт джерел енергії. Електричні мережі України становлять =1 млн км, 80% з них - розподільні мереад 0,4-10 кВ.

В Україні нині висока централізація виробництва електроенергії і великий обсяг ліній напругою 330-750 кВ. Все це має забезпечити надійний зв'язок генеруючих джерел з об'єднаною енергосистемою.

Принцип самозбалансування у межах України у зниженні попиту на електроенергію і на її імпорт, припиненні будівництва нових генеруючих потужностей. Це дасть змогу зосередити кошти та зусилля на реконструкції та відновленні розподільних мереж, 12% яких експлуатуються понад 40 років і перебувають в аварійному стані.

Теплоенергетика України з точки зору перспективи розвитку характеризується такими особливостями:

• на діючих ТЕС (ТЕЦ) котлотурбінне обладнання (паро­турбінні агрегати) морально застаріле і фізично зношене. Треба впроваджувати нові, прогресивні технології: газотурбінні, парогазові, спалювання палива у киплячому шарі тощо;

• найбільш вагому статтю імпорту становлять (в енергетиці) газ і мазут, від яких залежить обсяг використання газотурбінних технологій;

• діючі теплові електростанції - це джерела забруднення навколишнього середовища через недосконалість обладнання, в якому згорає паливо.

Вихід із критичної ситуації треба шукати в реконструкції теплоенергетичного обладнання на основі сучасних високо­ефективних технологій. Насамперед необхідне використання парогазових установок (ПГУ) з котлами-утилізаторами, здатними забезпечити потужність одного блока до 600 МВт і підвищити ККД до 55%.

Машинобудування України серійно виробляє широкий асортимент сучасних суднових та авіаційних газотурбінних двигунів (ГТД), які можуть бути конвертовані щодо енерге­тичних потреб: на базі ГТД можна створювати ПГУ малої потужності (50-100 МВт) і використовувати їх як ефективні резервні мобільні електростанції. Треба також звернути увагу на альтернативні види палива: рослинні біомаси, відходи деревообробки і сільськогосподарського виробництва. Перспек­тивність цього напряму знаходить підтвердження у позитив­ному досвіді економічно розвинутих країн (Франції, США, Канади).

В енергетичному комплексі України гідроелектростанції посідають третє місце після теплових та атомних. Сумарна встановлена потужність ГЕС України нині дорівнює 4,4 МВт, що становить 8% загальної потужності об'єднаної енергетичної системи країни. Середньорічний виробіток електроенергії гідроелектростанціями дорівнює 10,8 млрд кВт-год. Встанов­лено, що економічні та технічні можливості використання гідро­енергоресурсів України дорівйюють близько 20 млрд кВт-год., а нині використовується не більше 50%. Основний використо­вуваний потенціал зосереджений на ГЕС Дніпровського каскаду (потужність - 3,8 ГВт, виробіток - 9,9 ГВт-год): Дніпропет­ровська ГЕС, Київська ГАЕС (гідроакумулююча), Ташлицька ГАЕС.

Окрім ГЕС і ГАЕС, в Україні нині експлуатується 49 так званих малих ГЕС, які виробляють понад 200 млн кВт-год електроенергії. Але їх недоліки: велике зношення обладнання, пошкодження споруд напірного фонтана, замулення водосхо­вищ, недостатнє використання засобів автоматики та контролю.

Подальший розвиток гідроенергетики потребує рекон­струкції і технічного вдосконалення гідровузлів. Заміну фізично застарілого обладнання потрібно здійснювати на сучасному рівні (з використанням обчислювальної техніки).

Частка атомної енергетики у загальній потужності енерго­блоків України становить =24%.

Подальший розвиток атомної енергетики прогнозувати досить важко, тому що в нашого суспільства неоднозначне ставлення до АЕС. АЕС у найближчій перспективі мають відігравати значну роль в енергетичному балансі України.

Нині в Україні експлуатується два блоки з реакторами РВПК-1000, два блоки з реакторами ВВЕР-440 і шість блоків з реакторами ВВЕР-1000 загальною потужністю 12880 МВт.

Підвищення безпеки діючих АЕС пов'язується з удоско­наленням і модернізацією обладнання (у першу чергу реак­торів). Надалі необхідно вирішити питання збирання, перероб­ки відпрацьованого палива і захоронення високоактивних твердих і рідких відходів.