37. Управління затратами (класиф-я затрат, системи обліку та калькулювання затрат). Ефект виробничого леверіджу.

Управління витратами на підприємстві можна визначити як взаємопов’язаний комплекс робіт, які формують коригуючі впливи на процес здійснення витрат під час господарської діяльності підприємства, спрямовані на досягнення оптимального рівня (в межах допустимих відхилень) витрат в усіх підсистемах підприємства за виконання в них будь-яких робіт.

Управління витратами передбачає виконання всіх дій, які реалізуються під час управління будь-яким об’єктом, тобто розроблення і реалізацію рішень, а також контроль за їх виконанням. Такі дії реалізуються через елементи управлінського циклу: прогнозування, планування, організацію, мотивацію, облік та аналіз.

Витрати можна класифікувати за наступними ознаками:

1. За способами віднесення витрат на собівартість одиниці продукції:

а) прямі (пов’язані з виробництвом конкретних видів продукції і можуть бути прямо віднесені на її одиницю);

б) непрямі або накладні (пов’язані з виготовленням різних виробів і не можуть біти прямо віднесені на той чи інший вид продукції; до них належать заробітна плата управлінського і обслуговуючого персоналу, утримання і експлуатацію основних фондів тощо);

2. За однорідністю складу витрат:

а) прості — сировина і матеріали, заробітна плата тощо; ці витрати мають єдиний економічний зміст;

б) комплексні — різнорідні за своїм складом і охоплюють декілька елементів витрат; сюди включають загальновиробничі та адміністративні витрати, втрати від браку тощо.

3. За видами видатків:

а) за економічними елементами (в основу класифікації покладена економічна однорідність витрат);

б) за статтями калькуляції;

4. За характером зв’язку з обсягом виробництва:

а) постійні (їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах; до них належать витрати на утримання і експлуатацію будівель і споруд, управління);

б) змінні (загальна сума витрат за певний час залежить від обсягу виробництва продукції; поділяються на: пропорційні – змінюються пропорційно до зміни обсягу виробництва – сировина, матеріали, комплектуючі, відрядна заробітна плата; непропорційні – поділяються на прогресуючі та дегресуючі).

5. Витрати, що утворюють собівартість продукції, групуються відповідно до їхнього економічного змісту за наступними елементами:

а) матеріальні витрати (за винятком вартості поворотних відходів);

б) витрати на оплату праці;

в) відрахування від витрат на оплату праці;

г) амортизація основних фондів;

д) інші витрати.

6. За календарними періодами:

а) поточні (звичайні витрати або витрати, у яких періодичність менша ніж місяць)

б) довгострокові – витрати, пов'язані з виконанням довгострокового договору (контракту), тобто контракту, який не планується завершити раніше, ніж через 9 місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати)

в) одноразові – здійснюються один раз (з періодичністю більш ніж місяць) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу

7. За доцільністю витрачання:

а) продуктивні – передбачені технологією та організацією виробництва

б) непродуктивні – не обов'язкові, що виникають у результаті певних недоліків організації виробництва, порушення технології тощо.

Облік витрат і калькулювання, як єдиний процес, складається з двох взаємопов’язаних етапів: І етап –організація аналітичного обліку витрат і розподілу витрат на виробництво продукції між об’єктами обліку; ІІ етап – калькулювання собівартості, що включає операції з визначення собівартості виробів та одиниць продукції. На основі методів обліку витрат підприємство обирає метод калькулювання, що зазначається в положенні про облікову політику.

Калькуляція — це обчислення собівартості одиниці продукції, виконаних робіт та послуг, а також заготівельної собівартості матеріальних цінностей та засобів виробництва за елементами витрат.

Під час калькулювання витрати групують за калькуляційними статтями, номенклатура яких залежить від особливостей виробництва.

Створення ефективної облікової системи на підприємствах забезпечується наявністю чітко розробленої класифікації витрат та статей калькуляції продукції, яка відображається в наказі про облікову політику підприємства.

Виробничий (операційний) леверідж - це потенційна можливість впливати на валовий прибуток шляхом зміни структури собівартості й об'єму випуску продукції. Дія операційного важеля (леверіджа) виявляється в тому, що будь-яка зміна виторгу від продажу продукції завжди породжує значну зміну прибутку. Цей ефект обумовлений різним ступенем впливу динаміки постійних і перемінних витрат на формування фінансових результатів при зміні об'єму виробництва. Чим вище рівень постійних витрат, тим більше сила впливу операційного важеля. Сила впливу операційного важеля інформує про рівень підприємницького ризику.

Сила впливу операційного важеля розраховується як відношення маржінального доходу до прибутку і показує, скільки відсотків зміни прибутку дає кожен відсоток зміни виручки від реалізації.

Виробничий леверидж = Маржинальний дохід / Прибуток від реалізації продукції

Маржинальний дохід = Виручка від реалізації продукції - Змінні витрати підприємства

Прибуток від реалізації продукції = Маржинальний дохід підприємства - Постійні витрати