Поняття фінансового левериджу та механізм його формування
Вплив фінансових витрат на чистий прибуток відображає фінансовий ліверидж. Це пов’язано з дією плеча фінансового важеля (співвідношення позикового і власного капіталу). Отже, фінансовий ліверидж характеризує взаємозв’язок між чистим прибутком і співвідношенням позикового і власного капіталу.
Фінансовий ліверидж – це потенційна можливість впливати на чистий прибуток і рентабельність власного капіталу шляхом зміни структури власного і позикового капіталу. Рівень фінансового лівериджу визначається співвідношенням темпу приросту чистого прибутку до темпу приросту валового прибутку:
Кф.л. = Δ ЧП / Δ ВП ,
де, Кф.л. – коефіцієнт фінансового лівериджу;
Δ ЧП % – темп приросту чистого прибутку, %;
Δ ВП % – темп приросту валового прибутку, %.
Економічний зміст цього показника полягає в тому, що він показує, в скільки разів темп приросту чистого прибутку перевищує темп приросту валового прибутку. Тобто, рівень фінансового лівериджу свідчить про еластичність чистого прибутку до прибутку від реалізації , що досягається за допомогою плеча фінансового важеля (співвідношення власного і позикового капіталу).
Фінансовий ліверидж пов'язаний з фінансовим ризиком. Фінансовий ризик – це ризик, який визначається неможливістю сплати відсотків за довгостроковими кредитами і позиками.
Фінансовий ліверидж є одним з основних механізмів реалізації завдання максимізації рівня рентабельності власного капіталу при заданому рівні фінансового ризику. Фактор фінансового лівериджу виникає з появою позикових коштів і дозволяє одержати підприємству додатковий прибуток на власний капітал.
Ефект фінансового лівериджу, що виникає, відображає рівень додатково генерованого прибутку на власний капітал при використанні позикових коштів. Він розраховується за формулою:
Е
ФЛ =
(1
–
СПП)
(kВРА
–
kПК)
×
К
П /
КВ
,
де, ЕФЛ – ефект фінансового лівериджу, %;
СПП – ставка податку з прибутку , десятковий дріб;
kВРА – коефіцієнт валової рентабельності активів (відношення валового прибутку до середньої вартості активів), %;
k – середній розмір відсотків за кредит ,%;
К П – середня вартість позикового капіталу;
КВ – середня вартість власного капіталу підприємства;
У цій формулі виділяють три основні складові:
податковий коректор фінансового лівериджу (1 – СПП).
Він показує ступінь прояву ефекту фінансового лівериджу у зв’язку з різним рівнем оподаткування прибутку підприємства;
диференціал фінансового лівериджу (kВРА – kПК).
Він показує зміни у співвідношенні коефіцієнта валової рентабельності активів підприємства і середнього розміру відсотків за кредит;
коефіцієнт фінансового лівериджу (К П / КВ).
Він характеризує величину позикового капіталу в розрахунку на одиницю власного капіталу.
Поняття оптимальної структури капіталу та фактори, що необхідно враховувати при її формуванні. Критерії оптимізації структури капіталу.
Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення використання власних і позичених коштів, при якому забезпечується ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності і коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.
Оптимізація структури капіталу – це важливий етап стратегічного аналізу капіталу, який полягає у визначенні такого співвідношення між вартістю, втіленою у кошти підприємства, які йому належать і приносять прибуток, та вартістю, інвестованою в грошові кошти, що залучаються на основі їх повернення, за умови якого досягається максимальна ефективність діяльності підприємства [43].
Виходячи з того, що основною метою оптимізації структури капіталу є пошук оптимального співвідношення між власним і позиковим капіталом, можна сформувати основні завдання оптимізації структури капіталу:
формування необхідної структури капіталу, яка б забезпечила сталий розвиток підприємства;
забезпечення умов, за яких підприємство отримуватиме максимальну суму прибутку.
Будь-яке підприємство для фінансування своєї діяльності потребує достатнього обсягу фінансування, яке залежить від періоду обігу активів та відповідних ним пасивів. Активи та пасиви підприємства за строками обігу можна поділити на коротко та довгострокові. Залучення того чи іншого джерела фінансування пов’язане з витратами зі сплати процентів за користування цими джерелами.
В оптимальному варіанті передбачається, що обігові кошти підприємств фінансуються за рахунок довгострокових джерел. Завдяки цьому оптимізується загальна сума витрат щодо залучення коштів.
Оптимізувати структуру капіталу можна за трьома критеріями:
за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності;
за критерієм мінімізації середньозваженої вартості капіталу;
за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків.
Метод оптимізації структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості ґрунтується на попередній оцінці власного та залученого капіталу за різних умов їх формування, обслуговування та здійснення багатоваріантних розрахунків середньозваженої вартості капіталу.
Метод оптимізації структури капіталу за критерієм максимізації рівня прогнозованої фінансової рентабельності власного капіталу ґрунтується на багатоваріантних розрахунках рівня фінансової рентабельності при різній структурі ресурсів.
Остання виражається через такий показник, як ефект фінансового лівереджу, який полягає у тому, що підвищення частки залученого капіталу обумовлює зростання рентабельності власного, але позитивний ефект має місце лише у тому випадку, коли різниця між валовим прибутком та середнім розміром відсотка за кредит є позитивною величиною;
Метод оптимізації структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків пов'язаний із процесом диференційованого вибору джерел фінансування різних складових частин активів підприємства.
Оптимізація структури капіталу, так як і вибір методу оптимізації безпосередньо, є досить важливим моментом у процесі здійснення фінансової діяльності підприємства, тому що від формування необхідної структури капіталу залежить сталий розвиток підприємства та розмір майбутнього прибутку.