5.Когнітивна психологія як напрям зарубіжної психології.

Когнітивна психологія — це вчення у психології, що досліджує внутрішні розумові процеси, як-от процес вирішення проблеми, пам'ять та мовні процеси. Когнітивна психологія бере початок з пізньої моделі біхевіоризму. Основні принципи також зустрічаються в гештальт-психології Макса Вертаймера, Вольфганга Кьолера, та Курта Коффки, а також у теорії Жана Піаже, який вивчав ментальний розвиток дітей.

Спеціалісти з когнітивної психології досліджують те, як люди розуміють, виявляють причини та знаходять рішення проблем, займаючись розумовими процесами, що слугують сполучною ланкою між стимулом та реакцією.

Когнітивна теорія стверджує, що вирішення проблем приймають форму алгоритмів — правил, які не обов'язково розуміти, але які обіцяють рішення, або евристики (метод спроб і помилок) — правил, які зрозумілі, але не завжди гарантують рішення. У інших випадках рішення може бути знайдено завдяки інтуїції, раптовому усвідомленню взаємозв'язку.

Історія

Цей напрямок в психології виник у 60-ті роки 20 століття як противага до біхевіоризму. Він повернув до предмету психології суб'єктивний аспект. Когнітивна психологія — психологія пізнання, де пізнання — основа свідомості. Назва цього напряму походить від латинського слова cognitio — знання, пізнання. Його виникнення і розвиток пов'язані зі становленням комп'ютерної техніки і розвитком кібернетики як науки про загальні закономірності процесу управління і передачі інформації. Когнітивна психологія розглядає залежність поведінки людини від наявних у неї пізнавальних схем (когнітивних карт), які дозволяють їй сприймати навколишній світ і вибирати способи правильної поведінки в ньому.

6.Гуманістична психологія як перспективний напрям психології.

Гуманістична психологія - один з напрямків сучасної психології, орієнтованих на вивчення смислових структур людини. У гуманістичній психології як основні предмети виступають: вищі цінності, самоактуалізація особистості, творчість, любов, свобода, відповідальність, автономія, психічне здоров'я, міжособистісні стосунки. Гуманістична психологія як самостійний напрямок відокремилася на початку 60-х років XX ст., як протест проти домінування біхевіоризму і психоаналізу в США, одержала назву третьої сили. До цього напряму можуть бути віднесені А. Маслоу, К. Роджерс, В. Франкл, Ш. Бюлер, Ролло Мей, С. Джурард та ін. Гуманістична психологія опирається наекзистенціалізм.

У 1963 р. перший президент Асоціації гуманістичної психології, Джеймс Бьюдженталь, висунув п'ять основних положень даного напрямку психології:

1. Людина як цілісна істота перевершує суму своїх складових (інакше кажучи, людина не може бути пояснена в результаті наукового вивчення її часткових функцій).

3. Людське буття розгортається в контексті міжлюдських відносин (інакше кажучи, людина не може бути пояснена своїми частковими функціями, в яких не приймається в розрахунок міжособистісний досвід).

4. Людина усвідомлює себе (і не може бути зрозумілою психологією, бо та не враховує її безперервну, багаторівневу самосвідомість).

5. Людина має вибір (людина не є пасивним спостерігачем процесу свого існування: вона творить свій власний досвід).

6. Людина інтенціальна (людина звернена у майбутнє, в її житті є мета, цінності та сенс).

На основі гуманістичної психології будуються деякі напрямки психотерапії і гуманістична педагогіка. Лікувальними факторами в роботі гуманістичного психолога і психотерапевта є, перш за все, безумовне прийняття клієнта, підтримка, емпатія, увага до внутрішніх переживань, стимулювання здійснення вибору і прийняття рішень, справжність. Однак, при простоті, що здається, гуманістична психотерапія заснована на серйозній феноменологічній філософській базі і використовує надзвичайно широкий набір терапевтичних технологій і методів. Одне з базових переконань гуманістично-орієнтованих фахівців полягає в тому, що кожна людина містить в собі потенціал одужання. При наявності певних умов, людина може самостійно і повною мірою реалізувати цей свій потенціал. Тому робота гуманістичного психолога спрямована, перш за все, на створення сприятливих умов для реінтеграції особистості в процесі терапевтичних зустрічей. 7. Місце психології в системі наук.

Існують різні класифікації наук. До найпоширеніших відносять поділ на природничі та соціальні.

Теоретико-методологічною основою психології є філософія. З природничиминауками психологія пов'язана загальнотеоретичними положеннями, що використовують для обґрунтування закономірностей розвитку психіки, проблемами природженого та набутого, що вважають центральними у психології і генетиці, проблемами фізіології, зокрема фізіології вищої нервової діяльності, деякими проблемами фізики.

Експериментальна психологія розвивалася під впливом досліджень природничих наук. Перші експериментальні дослідження з психології виникли з потреб астрономії. Згодом вони стали основою таких наук, як психофізика та психоакустика. Дослідження з психології ґрунтувалися на даних біологічних наук, законі біологічної еволюції, досягненнях фізіології.

Медичні науки беруть чи мають брати до уваги дані психології при розробленні проблем охорони здоров'я, боротьби із захворюваннями. На основі медицини, педагогіки, психології виникли шкільна гігієна, медична психологія, нейропсихологія та ін. Знання психології сприяє спілкуванню лікаря з пацієнтом, пропаганді медичних знань, проектуванню медичної техніки тощо.

Координація психології з технічними науками важлива для розв'язання проблем інженерної психології, ергономіки, кібернетики тощо; розробки систем керування; підготовки працівників у системі керування; створення роботів, комп'ютерів, систем комунікації, засобів відображення інформації; підготовки роботи людини в новоство-рених технічних системах, апаратах.

Зв'язок зі суспільними науками насамперед зумовлений тим, що психологія вийшла з філософії. Перший систематизований виклад психології належить Аристотелю (384-322 р. до н.е.). Але в ті часи вона була невіддільна від філософії. Лише в XVI ст. з'явився термін "психологія", а на початку XVII ст. ця наука почала відокремлюватися від філософії. Але й сьогодні філософія та психологія мають спільні проблеми. Наприклад, у розробці теорії пізнання - гносеології.

Найтісніший зв'язок має психологія з педагогікою. Ці науки відокремилися від філософії в різний час (психологія - на початку XVII ст., педагогіка в XIX ст.). К.Д. Ушинський писав, що співвідношення між психологією та педагогікою аналогічне співвідношенню між медициною та фізіологією. Якщо педагогіка хоче вивчати людину, вважав учений, то вона має всебічно пізнати її. На стику психології та педагогіки утворилася педагогічна психологія.

Психологія тісно пов'язана з історією, економікою, соціологією, лінгвістикою, літературознавством, теорією мистецтв, юридичними і політичними науками. Згадані науки не можуть розвиватись без даних психології. На основі та під впливом загальної психології відбулося становлення таких наук, як соціальна психологія, юридична психологія тощо. Психологія має зв'язок із конфліктологією.

Багатогранний зв'язок психології з іншими науками - філософськими, природничими, соціальними - зумовлений тим, що в центрі її уваги стоїть людина. Проте близькість психології до інших наук і наявність спільних проблем із деякими з них не позбавляє її самостійності. Сьогодні психологія розвивається у напрямі максимального розширення зв'язків із суміжними науками, зберігаючи водночас свою своєрідність і самостійність.